Розділ 10. Міжнародні розрахунки

- попереднє авізування акредитива;

- авізування документарного акредитива;

- відкриття і підтвердження акредитива;

- переказ трансферабельного акредитива;

- платежі, негоціація, перевірка, прийняття і відправлення документів;

- зміна умов акредитива;

- акцепт тратт;

- поштово-телеграфні витрати;

- витрати за відправлення повідомлень по системі SWIFT.

При нарахуванні комісійних за здійснення тих чи інших операцій співробітник відділу імпортних акредитивів користується відповідною ставкою, яка вказана в збірнику комісійних тарифів. Такі збірники надсилаються на адреси всіх іноземних банків, які є кореспондентами домашніх банків, щоб працівники іноземних банків могли перевірити правильність нарахованих комісійних. Іноземні банки-кореспонденти надсилають на адресу домашніх банків збірники тарифів комісійних зборів, які вони застосовують у себе.

Нараховуючи комісійні за операції, спеціалісти банків повинні звертати особливу увагу, за чий рахунок сплачуються витрати - за рахунок бенефіціара чи за рахунок наказодавця акредитива. У випадку, коли згідно з умовами контракту й акредитива передбачається оплата всіх витрат за рахунок наказодавця акредитива, витрати обох банків (банку-емітента і банку-ремітента) відносять на рахунок наказодавця акредитива.

Використання акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом - "Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів", який розроблено Міжнародною торговельною палатою (МТП) у Парижі. Ці правила періодично (один раз у вісім-десять років) переглядаються, доповнюються і змінюються виходячи з тенденцій розвитку міжнародної торгівлі і розрахунків, упровадження нових способів передання інформації, прискорення перевезення вантажів тощо. Сьогодні діє редакція Правил від 1993 р. (публікація МТП № 500).

Уніфіковані правила визначають поняття і види акредитивів, способи і порядок їх виконання та передання, зобов'язання і відповідальність банків, вимоги до поданих за акредитивами документів та порядок їх надання, інші питання, що виникають у практиці розрахунків за акредитивами, дають тлумачення різних термінів.

Правила є обов'язковими для банків, які приєдналися до них, та їхніх клієнтів, що здійснюють розрахунки за акредитивами. До документарного акредитива включається застереження про те, що Правила є складовою кожного виду акредитива, який застосовується при розрахунках між контрагентами.

Уніфіковані правила містять опис процедур, обов'язків, зобов'язань і технічних термінів, що значно зменшує трудність при співробітництві з закордонними організаціями. Проте, слід зазначити, що зазначені в уніфікованих правилах процедури є обов'язковими для всіх учасників розрахункових операцій, якщо вони не суперечать державним, федеральним або місцевим законам. Уніфіковані правила з міжнародних розрахунків приймаються Міжнародною торговельною палатою в Парижі і редагуються нею з періодичністю 8-10 років. Редагування уніфікованих правил є об'єктивною необхідністю, продиктованою швидким розвитком, особливо в останні десятиліття, нових технологій і засобів зв'язку, нових видів міжнародних перевезень і т.п., що потребує уточнення понять і термінів, що використовуються при розрахунках за допомогою акредитивів.

Уніфіковані правила і звичаї для акредитивів складаються з 49 статей, що також підрозділяються на сім розділів:

1) загальні положення і визначення (статті 1-5);

2) види акредитивів і повідомлення про них (статті 7-12);

3) зобов'язання і відповідальність (статті 13-19);

4) документи (статті 20-38);