Розділ 9. Неторгові операції

З 1936 року ряд американських підприємств об'єднались з метою кредитування спільних клієнтів. Так зростаюча індустрія авіаперевезень, очолювана American Airlines, запропонувала власну кредитну схему, що одержала назву Universal Air Travel Plan (UATP). Спочатку випускалася купонна книжка проти депозиту клієнта, а потім кредитний план розвинувся в операцію, подібну до операції за кредитною карткою.

Ряд великих американських банків, оцінивши успіх першовідкривачів, випустили свої кредитні картки, скористатися якими можна було для розрахунків за послуги чи товар.

Утворюватися платіжні системи таким чином: банк випускав картку і відкривав рахунок клієнту; на території країни і за рубежем створювалася ціла мережа магазинів, барів, ресторанів, готелів і т.д., де приймали до оплати картки, випущені банком-емітентом; створювався центр, що займався обслуговуванням (процесінгом) пластикових карток.

У наступні 30 років великі компанії запропонували такі нововведення, як мінімальна місячна плата, плата за фінансові послуги, 30-денниіі період відстрочки за платежами - і все заради максимального доходу від операцій за картками. Жорстка конкуренція змусила компанії піти на значні витрати і почати емісію кредитних карток.

Ера сучасної універсальної кредитної картки почалася в 1949 р. з утворення Diners Club (Обідній клуб). Постійні відвідувачі ресторанів, що мають гарну репутацію, могли одержати картку "DC" і пред'являти її в багатьох ресторанах Нью-Йорка замість готівки. Ресторани передавали копії рахунків у "DC", який щомісяця виставляв клієнту загальний рахунок. Клієнт розплачувався з "DC", а той - з ресторанами.

А. Блумінгдейл, Ф Макнамара і Р. Снайдер представили проект нового типу карток - універсальних, що забезпечували здійснення купівлі товарів у торгових точках всієї країни. Важливим пунктом плану було введення третьої сторони в кредитних операціях. Diners Club став посередником між покупцем і фірмою, забезпечуючи кредит одному й іншому і беручи плату за послуги.

За Diners Club з'явилися Т&Е (Travel&Entertainment) компанії карток, що займаються туризмом і розвагами. У1958 році American Express, найбільша компанія дорожніх чеків, і Carte Blanche одночасно вийшли на ринок універсальних кредитних карток. У цьому ж році перший і другий банки країни - Bank of America і Chase Manhattan Bank також приступили до операцій із кредитними картками. Однак в 1962 році Chase Manhattan був змушений припинити свої операції з причин складності при передачі інформації, шахрайства і зловживань.

У 1966 році Bank of America почав надавати ліцензії іншим банкам на проведення операцій з картками BankAmericard. Рішення про розширення операцій по всій країні зазнало опору з боку інших великих банків і привело до утворення другої національної системи карток, що одержала назву Interbank Cards Association.

Наприкінці 1960-х Bank of America і Interbank провели спільну кампанію розсилання карток поштою. За короткий час кількість власників карток збільшилася на мільйони. Одночасно відбувалося стрімке зростання кількості фірм, зв'язаних з національними системами карток. Це змусило банки, що випускали незалежні картки, приєднуватися до однієї з двох національних систем. В результаті до 1978 року більше 11 тисяч банків приєдналися до однієї чи до двох систем.

Міжнародний ринок платіжних карток зростав. З початку 1950-х кредитні картки з'явились в Європі, коли Bri tish Hôtel & Restaurant Association випустила картку В M R. Серед американських компаній, що діяли в Європі, домінувала Diners Club. У 1972 році Americard заявила про початок операцій у 72 країнах, але швидке поширення відбувалося тільки у Великобританії, де компанія придбала картку Barclay's. Європейські банки не квапилися підписувати угоду, підкоряючи себе найбільшому банку Америки. Ці побоювання спрацювали на руку Interbank, що досяг угод з EuroCard, найбільшою системою універсальних карток у Європі, і з Acsess, найбільшою системою Великобританії.

На український, точніше радянський ринок пластикові гроші прийшли наприкінці 60-х років. Першими були пластикові картки Diners Club International. Представники цієї системи підписали з Держкоммайном в особі ВАТ "Інтурист" агентську угоду про обслуговування в СРСР цієї платіжної системи. У 1974 році аналогічна угода була підписана з Visa International, у 1975 році з Evrocard, Master Card, у 1986 році з JBC International. Обслуговувалися за пластиковими картками винятково іноземці, форма обслуговування носила прихований характер і виконувала сервісні функції, що надавалися Інтуристом виключно для своїх клієнтів. Зміни, що почалися в нашій країні в середині вісімдесятих років, які ознаменували собою початок залучення банківське" системи до західних стандартів, створили підґрунтя для появи пластикових карток.

Пластикова платіжна картка - це персоніфікований платіжний інструмент, що надає клієнту можливість здійснення безготівкових платежів за куплені товари чи надані послуги і при необхідності отримувати чи поповнювати готівковими коштами поточний картковий рахунок.

Сучасна пластикова картка являє собою пластину стандартних розмірів (85.6 мм 53.9 мм 0.76 mm), виготовлену зі спеціальної, стійкої до механічних і термічних впливів, пластмаси. Одна з основних функцій пластикової картки - забезпечення ідентифікації особи, що використовує картку, як суб'єкта платіжної системи. Для цього на пластикову картку наносяться логотипи банку-емітента і платіжної системи, що обслуговує картку, ім'я власника картки, номер його рахунку, термін дії картки тощо.

На банківській пластиковій картці зазвичай розміщена наступна інформація:

- на лицьовій стороні карточки наносяться ім'я власника, номер картки, термін дії картки, логотип банка-емітента карточки, логотип платіжної системи. На деяких картках в якості одного із засобів безпеки від підробки наноситься голограма;

Рис. 9.3 Лицьова сторона карточки

на зворотній стороні картки знаходиться місце для підпису власника картки, магнітна стрічка, інколи фотографія власника і логотипи мереж банкоматів, в яких можна зняти готівку.

Рис. 9.4 Зворотна сторона карточки

Номер картки складається із 16 цифр: перші шість - код банка емітента (Issuing Bank), наступні 9 - банківський номер карточки (номер карт-рахунку), остання цифра - контрольна.

Крім цього, на картці може міститись фотографія власника та його власний підпис. Алфавітно-цифрові дані - ім'я, номер рахунку тощо - можуть бути ембосовані, тобто нанесені рельєфним шрифтом. Це дає можливість при ручній обробці прийнятих до оплати карток швидко перенести дані на чек за допомогою спеціального пристрою - імпрінтера, що здійснює "зчитування" картки.