Розділ «3. Грошово-кредитна політика в Україні»

Грошово-кредитна політика в Україні пройшла значний еволюційний розвиток. У 1993-1994 рр. вона характеризувалася активним використанням кредитів НБУ для фінансування програм уряду і зменшенням обсягів кредитування комерційних банків. Так, у 1993-

1994 рр. кредити НБУ, надані комерційним банкам, скоротилися з 11,2 до 10,8 трлн крб, а кредити уряду зросли на 129 трлн крб. Вони становили 86% загального обсягу емісійних кредитів проти 6% кредитів комерційним банкам на потреби рефінансування.

Якщо емісійне кредитування стало однією з причин розгортання інфляційних процесів, то обмеження кредитування виробництва через банківське посередництво зумовило посилення спаду й скорочення випуску товарів та послуг.

Ще однією відмітною ознакою кредитно-грошової політики в Україні в цей період було незбігання офіційно проголошеної та фактичної облікової ставки НБУ. Це зумовлено наданням НБУ пільгових кредитів деяким галузям народного господарства.

Як відомо, серед основних інструментів монетарної політики в умовах перехідної економіки є макроекономічна політика щодо зниження ставки відсотка. В умовах фінансової нестабільності він досить високий, і щоб зменшити кількість грошей в обігу, його також необхідно знижувати, тим самим стримуючи темпи інфляції.

Проте політика "дешевих грошей" проводилася лише щодо окремих галузей народного господарства і переважно щодо державних підприємств. Недержавні підприємства могли отримати позику в комерційних банках тільки під високий відсоток. Крім того, "дешеві гроші" використовувалися не для інвестицій, тобто вони не могли позитивно вплинути на соціально-економічні процеси в країні.

У 1995-1996 рр. проводилася політика жорстких грошово-кредитних обмежень. Вона характеризувалася:

1) переходом до фінансування бюджетного дефіциту переважно за рахунок не кредитної емісії, а через випуск і продаж державних облігацій внутрішньої позики і зовнішнього боргу;

2) зниженням облікової ставки НБУ у зв'язку з падінням темпів інфляції.

3) проведенням жорсткої політики щодо регулювання ризику і ліквідності комерційних банків. Наслідком такої політики (монетарних рестрикцій) стало досягнення відносної фінансової стабілізації. Однак ця політика стала однією з причин поглиблення інвестиційної, зокрема економічної, кризи.

Системна фінансова криза також була пов'язана з нерозвинутістю фондового ринку в Україні. І як наслідок - неправильного уявлення щодо наявності грошової маси в обігу.

Крім того, в Україні існувало значне монетарне обмеження реального сектора економіки разом з високим рівнем кредитування економіки з боку населення за рахунок значних невиплат заробітної плати та взаємної заборгованості підприємств. Ці деформації в деяких секторах та регіонах і досі зберігають стійку тенденцію.

З 1997 р. і дотепер монетарна політика уряду та національного банку є дещо поміркованішою і системнішою. Так, на основі фінансово-економічних показників розвитку національної економіки НБУ щороку розробляє засади грошово-кредитної політики на наступний рік, де в ретроспективі аналізують основні показники поточного року та заплановані заходи щодо їхнього поліпшення на наступний (плановий) період.

На грошово-кредитну політику останніми роками впливають такі чинники (ризики):

- внутрішні системні ризики, пов'язані з нестійким економічним зростанням, що зумовлює невизначеність попиту на гроші;

- інфляційний тиск з боку виробництва, необхідність використання адміністративного регулювання цін;

- ризики зовнішньої невизначеності, які можуть негативно впливати на платіжний баланс, рівень золотовалютних резервів та валютну політику;

- накопичений кредитний ризик банківської системи, зумовлений кредитною експансією останніх років;

- політичні ризики, які можуть спровокувати незбалансованість бюджету та необгрунтоване зростання бюджетних витрат.