Розділ «Інші види кредиту»

Лізинговий кредит

Лізинговий кредит виник у 50-ті роки ХХ ст. Він являє собою відносини між самостійними юридичними особами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування набуття рухомого і нерухомого майна на певний строк. Отже, лізинг являє собою різновид кредиту, що надається в майновій формі і погашення якого здійснюється у розстрочку.

У сучасних умовах у країнах з ринковою економікою лізинговий кредит став провідною формою оновлення та розширення основного капіталу. Мета використання лізингу полягає у сприянні розширення можливостей збільшення і зміцнення матеріально-технічної бази підприємств, прискорення реалізації продукції виробника, доведення її до кінцевого споживача. А лізингодавцю лізингові операції дозволяють отримати доходи у вигляді орендного платежу.

Об'єктами лізингового кредиту є рухоме майно (обладнання, транспортні засоби, засоби інформатики тощо) та нерухоме (будинки, споруди) майно, що належить до основних фондів і є предметом купівлі-продажу. Суб'єктами лізингу виступають лізингодавець, користувач, виробник. Лізингодавець - суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і надає його в оренду. Користувач (орендар) - сторона, що домовляється з лізингодавцем про оренду, завдяки чому отримує можливість користуватися об'єктом лізингу на певний час на умовах лізингової угоди. Виробник - суб'єкт лізингових відносин, що виготовляє і продає лізингодавцеві об'єкти лізингу.

Лізингова угода виникає так. На прохання користувача, майбутнього орендаря, лізингодавець купує майно (обладнання, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) та приймає на себе обов'язки його власника. Користувач, на прохання якого було закуплено майно, укладає з лізингодавцем угоду про оренду цього майна.

Лізингодавець стягує з орендаря (користувача) плату за користування об'єктом лізингу. Всі лізингові платежі мають включати витрати лізингодавця на набування об'єкта лізингу, лізингову ставку

(розмір прибутку лізингодавця), витрати на страхування об'єкта та інші витрати лізингодавця.

Розмір відсотка, що сплачується за лізингові послуги, менший від відсотка, що сплачується за іншими кредитами. Тому користуватися лізингом вигідніше, ніж отримувати кредит для купівлі, наприклад, устаткування.

Залежно від строків експлуатації або періоду амортизації майна виділяють лізинг оперативний та фінансовий. Оперативний лізинг передбачає використання об'єктів лізингу орендувачем строком меншим, ніж строк повної її амортизації. Оперативний лізинг поділяється на короткостроковий оперативний лізинг (від декількох днів до одного року) та среденьостроковий (від 1 року до 5-10 років). Фінансовий лізинг - оренда майна з виплатою протягом визначеного строку сум, що відповідають повній амортизації капітальних вкладень. Ця форма лізингу дозволяє отримати кредит на купівлю майна, не обмежуючи можливостей орендаря використати власні кошти на додаткові закупівлі засобів праці з метою розширення виробництва.

Відносини між суб'єктами лізингу визначаються лізинговою угодою. У ній фіксується власник об'єкта лізингу (лізингодавець), права орендувача (користувача) об'єкта лізингу; строк лізингу, зобов'язання з виплати платежів користувачем лізингодавцю, відповідальність користувача за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань.

Факторинг

Іпотечний кредит

Особливим видом надаваних позик виступає іпотечний кредит. Іпотечний кредит не є якимось зовсім новим видом кредиту. Існування іпотечного кредиту передбачає наявність приватної власності на землю. Після її відміни на просторах Російської імперії в 1917 р. іпотечні банки були закриті, бо перестала існувати основа для здійснення операцій із застави нерухомого майна (землі).

В Україні іпотечний кредит почав відроджуватися в досить обмежених розмірах лише на початку 90-х років ХХ ст. Обмежене використання іпотечного кредиту було пов'язане з незавершеністю процесу приватизації та відсутністю законодавчої бази, що має чітко визначати права власності, насамперед на землю.

Іпотечний кредит - це економічні відносини з приводу надання позик під заставу нерухомого майна. Кредиторами в іпотечному кредиті можуть виступати іпотечні банки чи спеціальні іпотечні компанії, комерційні або інші банки. Позичальниками в іпотечному кредиті можуть бути фізичні або юридичні особи, головним чином фізичні, що мають у власності об'єкт іпотеки.

Як застава в іпотечному кредиті використовується нерухоме майно: житлові будинку та квартири, виробничі корпуси, магазини, склади, земельні ділянки тощо.

Для оформлення іпотечного кредиту використовуються закладні, векселі, цінні папери, що можуть йти на вторинний ринок цінних паперів. Закладна являє собою документ, що передає кредитору законне право власності на заставу за позичкою. Закладна під нерухомість є основним забезпеченням іпотечного кредиту. Якщо погашення боргу відбувається у визначений строк, то передача права власності на нерухоме майно, яке було використано як застава, втрачає силу. Вексель - боргове зобов'язання позичальника на погашення позички у визначений термін.

Позичка під нерухомість підлягає погашенню на умовах розстрочки платежу та з виплатою відсотка. У разі невиплати заборгованості і відсотка за позичкою у визначений термін позичальник втрачає нерухомість, що виступала забезпеченням кредиту. А право на нерухоме майно, що було заставою, має перейти до іншого власника чи банку.

Для захисту інтересів кредитора в іпотечному кредиті закладна має бути відповідним чином оформлена. Кредитору необхідно зафіксувати право на отримання за борги майна, що є заставою. Тому до надання позички кредитор має з'ясувати, чи не мають ще й інші кредитори права на це майно, чи не є воно об'єктом застави в іншій іпотечній угоді.