Розділ «Частина четверта і остання»

Ступайте на шлях, яким уже ходили чесноти ваших батьків! Хіба могли б ви піднятися високо, якби з вами разом не підіймалося жадання ваших батьків?

Хто хоче бути первістком, нехай стережеться, щоб не стати послідком! Де були нечестя ваших батьків, не пробуйте там ставати святими.

Що було б, якби цноти від себе вимагав той, чий батько знався з жінками, пив міцне вино й полював вепрів?

Це було б глупотою! Воістину, такому, здається, було б досить бути чоловіком однієї, двох або трьох жінок.

І навіть якби він заснував монастир і написав над дверима «Дорога до святого», я все ж сказав би: навіщо?! Це ж нова глупота!

Він заснував для самого себе в'язницю і сховище,— на здоров'я! Та я не вірю в таке.

У самоті виростає тільки те, що в неї вносять,— навіть тварюка в душі. Через це я багатьох відраджую від самотності.

Чи існувало на світі щось брудніше за святих пустельників? Від них не тільки чорти — навіть свині тікали.

14

Сторопілі, присоромлені, незграбні, немов тигри, що невдало стрибнули,— такими я бачив вас, о вищі люди, коли проминав вас. Вам не пощастило на ловах.

Однак, гравці в кості, що з того! Ви не навчилися грати й глузувати як слід! Хіба ми всякчас не сидимо за великим столом ігор і глузів?

Якщо вам не поталанило з великим, невже це означає, що вам не поталанило з собою? А якщо не поталанило з собою, то невже це означає, що не поталанило з — людиною? А якщо не поталанило з людиною — то що ж! За роботу!

15

Що досконаліша річ, то рідше з нею таланить. О вищі люди, а з вами — хіба поталанило?

Наберіться мужності — невже це так важко? Ще так багато можна досягти! Навчіться сміятися з себе як слід!

Хіба диво, що ви, напіврозбиті, не вдалися або ж удалися наполовину! Хіба всередині вас не нуртує і не борсається — людське майбутнє?

Людське найдальше, найглибше, підзоряне, людська велетенська сила,— хіба все це не піниться й шумує у вашому глечику?

Хіба диво, що глечик розбивається! Навчіться сміятися з себе як слід! Вищі люди, ще так багато можна досягти!

І, воістину, як багато вже вдалося! Яка ж ця земля багата на малі, добрі й довершені речі, з якими достоту поталанило!

Оточіть себе, вищі люди, усім малим, добрим і довершеним! Усім, що стиглим золотом зцілює серце. Довершене принесе вам надію.