TextBook Ваш відчай гідний великої поваги. Адже ви не навчилися піддаватися, не вмієте хитрувати.
Нині запанували дрібні людці, і всі вони проповідують покору, скромність, розважливість, сумлінність, обачність і довжелезне «і т. ін.» маленьких чеснот.
Все бабське, все, що походить від рабського, а надто з роїння потолочі,— ось що хоче вершити долю всіх людей. Гидота! Гидота! Яка ж це гидота!
І все те питає, питає і не знає краю: «Як найкраще, найдовше, найприємніше тішитись людині?» Хто дасть відповідь, той і буде паном.
Подолайте, брати мої, цих сьогоденних, цих дрібних людців: адже саме вони — найбільша небезпека для надлюдини!
Подолайте, о вищі люди, маленькі чесноти, дрібні викрутні, обачність, піщинки, мурашину метушню, жалюгідне вдоволення, «щастя більшості»!
І краще впадати у відчай, аніж піддаватися. Воістину, я люблю вас, вищі люди, за те, що сьогодні ви не вмієте жити! Жити отак, як ви,— це найкраще!
4
Чи маєте ви мужність, брати мої? Чи відважні серцем? Тільки не мужність для очей свідків, а мужність самітника й орла, на котру вже не зважає навіть Бог?
Холодні душі, неплідні воли, сліпці та п'яниці, як на мене, відваги не мають. Відвагу в серці має той, хто знає страх, але долає його, хто бачить безодню, але дивиться в неї гордо.
Хто дивиться в безодню, але орлиними очима, хто хапає безодню орлиними кігтями,— лише той наділений мужністю.
5
«Людина зла»,— кажуть мені на втіху всі наймудріші. Ох, якби це й нині було правдою! Адже в злі — найбільша сила людини.
«Людина з ліпшої повинна ставати злішою»,—навчаю я. Найзліше потрібне для найбільшого блага надлюдини.
Проповідник дрібних людців вважав би благом страждати й нести людські гріхи. Однак я радію великому гріхові як найбільшій своїй утісі.
Однак це сказано не для довгих вух. Не кожне слово личить кожній мармизі. Це речі витончені й далекі: не слід топтати їх баранячими ратицями!
6
Невже ви, вищі люди, гадаєте, ніби я прийшов виправляти те, що ви напартачили?
Чи ніби віднині я хочу вас, стражденних, зручніше вкладати спати? Чи вказати вам, блудним, заблуканим, заповзаним, нові, зручніші стежини?
Ні! Ні! Тричі ні! Дедалі більше й усе кращі з вас мають гинути: адже вам повинно ставати все гірше й сутужніше. Тільки так,—
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Так казав Заратустра. Жадання влади» автора Фрідріх Ніцше на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта і остання“ на сторінці 33. Приємного читання.