TextBook Воістину, дуже рідко трапляється мудрець, що мав би розум і не був ослом.
Так казав король з правої руки і дивувався, а осел злорадно додав до його слів: «І-А». Це й стало початком тієї довгої вечері, котру в історичних книжках назвали «таємною вечерею». Під час цієї вечері вели мову не про що інше, як про вищу людину.
ПРО ВИЩУ ЛЮДИНУ
1
Коли я вперше прийшов до людей, то вчинив велику глупоту, на яку здатен тільки самітник: я з'явився перед людьми на базарному майдані.
І коли я промовляв до всіх, то не промовляв ні до кого. Під вечір мені товаришили канатоходці й мерці, і я й сам мало не помер.
Та з новим світанком до мене прийшла нова істина — тоді я навчився казати: «Що мені до базарів, потолочі, галасу та ослячих вух!
О вищі люди, навчіться від мене такого: на базарі ніхто не вірить у вищих людей. А якщо вам захочеться там промовляти,— гаразд! Потолоч тільки кліпає очима: «Ми всі рівні!
О вищі люди,— кліпає очима потолоч,— вищих людей не буває, ми всі рівні, людина — це людина, перед Богом — ми всі рівні!»
Перед Богом! Але ж тепер цей Бог помер. А перед потолоччю ми не хочемо бути рівними. Вищі люди, йдіть геть з торговища!»
2
Перед Богом! Але ж тепер цей Бог помер! Вищі люди, цей Бог був для нас найбільшою небезпекою.
Відколи він у могилі, відтоді ми вперше воскресли. Тільки тепер настає великий полудень, тільки тепер вища людина починає — владарювати!
Ви зрозуміли це слово, брати мої? Вас проймає жах, на серці у вас потьмарилося? Чи не зяє тут для вас безодня, чи не дзявкає тут на вас пекельний пес?
Гаразд! Уперед, вищі люди! Нарешті в гори людського майбутнього настають пологи. Бог мертвий,— тепер ми хочемо, щоб жила надлюдина.
З
Нині найтурботливіші запитують: «Як тішитись людині?» Заратустра ж, єдиний і перший, запитує: «Як ту людину подолати?»
Надлюдина припала мені до серця; моя перша і єдина любов — вона, а не людина — чи то ближня, чи вбога, чи стражденна, а чи найкраща.
О брати мої, в людині я можу любити тільки те, що вона йде до загибелі. І навіть у вас є чимало такого, що сповнює мене любов'ю і надією.
Ваша, вищі люди, зневага сповнює мене надії. Адже великі зневажники — це великі шанувальники.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Так казав Заратустра. Жадання влади» автора Фрідріх Ніцше на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта і остання“ на сторінці 32. Приємного читання.