Розділ «Частина третя»

Бо ще один раз я піду до людей,— серед них мені хочеться померти, і, вмираючи, я хочу дати їм свій найщедріший дарунок!

Так дарувати я навчився від щедротного сонця,— коли воно заходить, із невичерпних скарбниць висипає у море золото,— тоді й найубогіший рибалка веслує золотим веслом! Саме це я колись бачив і, споглядаючи, не міг вволю наплакатись...

Рівнею сонцю хоче зайти і Заратустра, а тепер він сидить і чекає, круг нього старі розбиті скрижалі, а також нові, ще не дописані.

4

Поглянь, ось нова скрижаль, але де брати мої, котрі разом зі мною понесуть її в долини й у серця з плоті?

Моя велика любов до найвіддаленіших вимагає так: не щади свого ближнього! Людина — це те, що слід подолати.

Є багато різних шляхів і способів долання,— шукай їх сам! То лише блазень гадає: «Через людину можна перестрибнути».

Здолай себе навіть у своєму ближньому, ти не повинен допускати, щоб право, яке ти можеш завоювати, тобі давали!

Що робиш ти, того ніхто не зможе тобі відшкодувати. Знай, відплати не буває.

Хто не може собі наказувати, мусить коритися. Дехто може собі наказувати, але йому чималого бракує, щоб уміти собі коритися!

5

Ось чого прагнуть шляхетні душі: нічого не брати задарма, і ні в якому разі — життя.

Потолоч прагне жити задарма, одначе ми, кому життя подарувало себе, інакші,— ми завжди міркуємо, чим найкращим могли б віддаруватися!

Воістину, тільки така мова шляхетна: «Те, що нам обіцяє життя, ми хочемо зробити йому!»

Не слід шукати насолоди там, де нічого не даєш для насолоди. І — не слід жадати насолоди!

Адже насолода і невинність — найсором'язливіші речі: вони не хочуть, щоб їх шукали. Їх треба мати,— а шукати слід радше провину і страждання!

6

О брати мої, хто первісток, того завжди приносять у жертву. А ми тепер — первістки.

Всі ми спливаємо кров'ю на потаємних жертовних олтарях, всі ми горимо і смажимось на честь давніх ідолів.

Найласіше, що в нас є, ще молоде,— воно подразнює старе піднебіння. Наше м'ясо ніжне, наша шкура — мов шкура ягняти: як ми можемо не розпалювати старих жерців!