Побожно й мовчки блукає він зоряними килимами — та мені не до вподоби чоловічі ноги, хцо ступають нечутно, ноги, на яких не брязнуть хоча б остроги.
У відвертого хода тверда, та кішка ходить по землі скрадаючись. Поглянь, місяць сходить по-котячому і нещиро.
Тонкі лицеміри, прихильники «чистого пізнання»,— з місяцем і я вас порівнюю. Вас я назву ласолюбами!
Ви також любите землю й земне: я добре вас розгадав! Та у вашій любові сором і нечисте сумління,— ви ніби місяць!
Земне зневажає ваш дух, а не ваше нутро: воно ж у вас найсильніше!
І тепер ваш дух соромиться, що догоджає нутру, і через той сором скрадається манівцями облуди.
«Найвищим щастям для мене,— каже собі ваш брехливий дух,— було б дивитись на життя без жадливості, не скидатися на пса, що аж висолопив язика; вдовольнятися спогляданням, умертвити волю, відцуратися себелюбних змагань і прагнень — бути холодним і зотлілим, мати нечутливе тіло — і сп'янілі місячні очі!
Наймиліше для мене,— спокушає себе спокушений,— було б любити землю, немов місяць, лише очима обіймати її красу.
Я назву це непорочним пізнанням усіх речей. Адже мені від них нічого не потрібно, хіба віддзеркалювати їх стооким свічадом».
Ох ви, тонкі лицеміри, ласолюби! Вам бракує невинності в пристрастях, і тому ви й паплюжите їх!
Воістину, ви любите землю не як творці, що радіють роботі й розвитку.
Де невинність? Там, де є воля до зачаття. І хто хоче творити щось вище, ніж він сам, у того, як на мене, найчистіше жадання.
Де краса? Там, де моє жадання має бути найдужчим; де я хочу любити й загинути, щоб образ не зостався лиш образом.
Любити й загинути — це поєднане споконвіку. Жадати любові,— отже, жадати і смерті. Так кажу я вам, страхополохи!
А ви свою кастровану зизоокість прагнете називати «спогляданням»! А те, що вдається намацати боягузливим оком, ви звете «прекрасним»! Ох, ви ж паскудите шляхетні слова!
Непорочні шукачі чистого пізнання, таж у тому ваше прокляття, що ви ніколи не народите, навіть якщо б і лежали широко й тілисто на обрії!
Воістину, ви сиплете з уст шляхетними словами: невже, брехуни, ми повинні вірити, що й серце ваше повне по вінця?
Та мої слова — невибагливі, зневажені, грубі; я залюбки підбираю те, що падає зо столу на ваших бенкетах.
Одначе я можу ними сказати істину лицемірам! Так, мої риб'ячі кістки, мушлі та колюче листя полоскочуть лицемірам носа!
Довкруг вас і ваших бенкетів завжди задуха: адже в повітрі застоялися ваші хтиві думки, брехня і потайливість!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Так казав Заратустра. Жадання влади» автора Фрідріх Ніцше на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 29. Приємного читання.