Розділ «Частина друга»

Вперше я пильно й зичливо придивився до вас; воістину, з тугою в серці прийшов я.

Та що сталося зі мною? Хоч як мені було страшно — не міг я стримати сміху!

Ніколи ще не бачили мої очі такого строкатого розмаїття!

Я заходився від сміху, а ноги й серце мені тремтіли: «Та це ж батьківщина всіх малярних горщиків!»

На мій подив, сучасники, у вас на обличчі й на тілі було наквацяно п'ятдесят кольорових плям!

А навколо було п'ятдесят свічад, що улесливо відбивали ваше строкате різнобарв'я!

Воістину, ви, сучасники, не вигадали б кращої маски, ніж власне обличчя! Хто б вас міг упізнати!

Ви обписані знаками минулого, а поверх — ще й новими знаками,— тож сховалися від усіх тлумачів і розгадників!

Та навіть коли гадати по нутрощах: хто повірить, ніби є у вас нутрощі! Ви немов зроблені з фарб і барвистих клаптиків.

Всі віки й народи барвисто проглядають з-під ваших покровів; всі звичаї та віри пістряво проступають у вашій поведінці.

Якби хтось звільнив вас від запинал, покровів та фарб і скував ваші рухи, ви б однаково полохали птахів.

Воістину, я сам сполошений птах, адже бачив вас голими й без фарб; і я дременув, немов мені приязно посміхнувся кістяк.

Вже краще бути наймитом у підземному світі й слугувати тіням минулого! — Тілистіші й живіші за вас мешканці потойбіччя!

У цьому й гіркота моєї утроби, що я, сучасники, не терплю вас ні голими, ні одягненими!

Всі жахіття майбутнього, і все, що колись лякало сполоханих птахів, воістину, не таке жаске, як ваша «дійсність».

Адже ви кажете: «Ми цілковита дійсність, без віри й забобонів»,— так випинаєте груди — ох, таж у вас і грудей немає!

Як ви, розмальовані, могли б у щось вірити? Адже ви тільки образи всього, в що колись вірили!

Ви заперечуєте саму віру й руйнуєте будь-яку думку. Не гідні віри — ось хто ви для мене, прихильники дійсності.

Всі часи змішались і плещуть у ваших головах; та марення й теревені всіх часів ближчі до дійсності, ніж ваша свідома пильність!

Безплідні ви, тому й бракує вам віри. Та покликаний творити навіть марення мав правдиві й дослухався зірок,—і вірив у віру!