Розділ «КАТЕГОРІЇ ТА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: СТИСЛИЙ СЛОВНИК»

■ Судова філософія, судова філософія права - (1) у вузькому розумінні: сукупність ідей та переконань, які передбачають, як суддя вирішуватиме справи. Термін набув поширення у США в зв’язку з науковою та політико-правовою дискусією про призначення та вибори суддів. (2) Структурно складається із філософії судді (особистісний світогляд, який може включати й професійний) та суддівської філософії (професійні світогляд, підходи), філософії інших учасників, задіяних у здійсненні правосуддя. Може розрізнятися за ідеологією в зв’язку зі способами судового тлумачення. Розрізняють три види судової філософії судді (суддівської філософії): консерватор (схильний до судового текстуалізму); ліберал (схильний до модернізації правових норм, судової правотворчості); поміркований (анг. judicial moderate) - схильний до посередньої позиції між консерватором і лібералом.

■ Судове право - (1) назва-синонім «загального права» в країнах англосаксонської правової системи, зважаючи на те, що воно сформоване судовою практикою на основі судових прецедентів, а суд виконує не лише функцію вирішення правових спорів (справ), але й правотворчості; (2) сукупність правових норм, які регламентують судоустрій та судочинство; (3) наукова концепція (зокрема, часів судової реформи в царській Росії 1864 року (І. В. Михайловський, І. Я. Фойницький, В. О. Рязановський), а з середини 30-х років ХХ ст. - в СРСР (М. М. Полянський, М. С. Строгович, А. Л. Ривлін та інші).

■ Судове релігієзнавство - напрямок сучасної думки, що дисциплінарно розвивається на перетині релігієзнавства та правознавства. Осмислює проблеми, що стосуються співдії права та релігії, зокрема релігійну профілактику злочинності, злочини на релігійному ґрунті, «сектантство», релігійні переслідування тощо. Проблематика викладається на основі різноманітних підходів до вивчення релігії (кримінологічний, криміналістичний). У Росії в 1998 році вийшов друком посібник «Судебное религиоведение» (Ю. В. Тихонравов).

■ Судове рішення - (1) у широкому значенні це акт судового розгляду справи будь-якого виду провадження. Зазвичай ухвалюються судами іменем держави і є обов’язковими до виконання на всій її території. (2) У вузькому значенні - рішення суду як акт правосуддя у певних видах судочинства (наприклад, конституційне, цивільне). Розрізняють: (1) залежно від обсягу вирішуваних питань: завершальні (основні) (вирішують усі правові вимоги, передані на розгляд суду) та додаткові (вирішують окремі правові питання); (2) залежно від способу вирішення правових вимог: альтернативні (встановлюють два можливі, точно визначені способи реалізації рішення, передбачені нормами матеріального права); факультативні (відповідач зобов’язується до виконання певних дій, а в разі неможливості їх учинення одночасно визначається інший спосіб це зробити). Рішення має бути викладене письмово, а за змістом - відповідати встановленим у законі вимогам. При колегіальному розгляді справ суддя, не згодний з рішенням більшості, може письмово викласти окрему думку. Рішення може бути оскаржене, за винятком остаточних рішень, відповідно визначених законом. Судове рішення повинно бути обґрунтованим і законним. Судове рішення набуває законної сили - має силу закону. Судове рішення, що набрало законної сили, є обов’язковим. У теорії та філософії правосуддя ключовими для прийняття рішення є судові питання та їх вирішення (наприклад, питання права, факту і політичної моральності та відданості). Вирішальним у процесі прийняття рішення також можуть бути його чинники (фактори). Наприклад, Є. Ерліх вирізняв три істотні чинники впливу на прийняття судових рішень у здійсненні правосуддя. Перший - ціннісні судження у судовій інтерпретації (наявність нормативного припущення про необхідність «правильного» рішення); другий - соціально-історичний контекст справи (кожна справа розглядається з огляду на її історико-соціальний контекст); третій - «особистість судді» (істотний чинник реалізації волі судді, будь-якого, й зокрема «вільного правосуддя»). При цьому воля, свобода судді, за Ерліхом, не є суб’єктивним інтуїтивізмом, а є «консервативною свободою відповідального ставлення до правового розвитку», турботою судді про належність своєї особистості.

■ Судове слідство - основна частина судового розгляду справи, мета якої - дослідження судом за участю сторін обставин справи. Відповідає поняттю «суд факту». За критерієм ролі суду (судді) в судовому слідстві вирізняють дві моделі, умовно: французьку та англійську. Перша передбачає активну участь суду в дослідженні обставин справи, доказів сторін, друга - пасивну, в якій завдання суду - забезпечення дотримання процедури, за якої дослідження обставин і доказів здійснюється сторонами. В Україні діє перша модель: судове слідство зазвичай розпочинається із читання обвинувального висновку прокурором, роз’яснення підсудному суті обвинувачення та визначення обсягу і порядку дослідження доказів. Визнається, що в деяких країнах у певному розумінні судове слідство здійснюється й так званими «слідчими суддями», як у Франції, Італії, Іспанії. Так, у Франції судовим слідчим є магістрат у суді вищої інстанції, завданням якого є з’ясувати в рамках кримінального розслідування, наявність обґрунтованих обвинувачень, достатніх для судового переслідування. Роль зазначеного інституту дискутується, піддається реформуванню на даному етапі, зважаючи на те, що з одного боку він виконує позитивну функцію попередження та розслідування «політичної злочинності», а з іншого розглядається як такий, чиї повноваження не відповідають поділу функцій між слідством і судом, можуть слугувати зловживанням (сваволя).

■ Судове тлумачення - спосіб правопошуку для судового правозастосування. У правовій теорії та конституціоналізмі США розрізняють interpretation (інтерпретація, тлумачення) та construction (буквально: «конструювання»). Якщо interpretation означає «діяльність із визначення лінгвістичного значення чи семантичного змісту правового тексту», то construction - «діяльність із перекладу семантичного змісту правового тексту на юридичні правила». Відтак інтерпретується значення тексту, а конструюються юридичні правила для застосування тексту до конкретних фактичних ситуацій (Л. Солам). Зазначене розмежування має практичним наслідком розвиток різних теорій тлумачення, зокрема конституційного тлумачення в США на базі «конструктивізму». Судове тлумачення найширше застосовується для цілей тлумачення конституції, законодавства у «суді права»: конституційному, вищому - апеляційному, касаційному тощо. Виокремлюють такі види тлумачення, як судовий активізм (характеризується судовою нормотворчістю) на противагу судовій летаргії (judicial lethargy), а також «судовому стриманню» (обмеженню) (judicial restraint) посеред них. Поширене в США, де в процесі тлумачення Конституції вироблені різні теорії судового тлумачення: текстуалізм, оригіналізм, суворе тлумачення (strict constructionism), функціоналізм, доктриналізм, девелопменталізм (developmentalism), контекстуалізм (історичний чи фактичний), структуралізм; поєднання цих теорій. Так, наприклад, одні тлумачать конституцію, керуючись уявленням про те, що вона - це «жива конституція», тоді як інші тлумачать її, як «моральну конституцію».

■ Судовий активізм - критичний термін, що використовується у судово-прецедентній правовій системі для позначення судових рішень чи суддів (судовий активіст), що характеризуються впливом власного тлумачення, яке надає суд тому, що позначається як «право», на противагу тому, що вважалося б правом із позиції стороннього, неупередженого оглядача. Вважається, що судді, прихильники судового активізму - «судді активісти», - прагнуть прийняти законодавство через судові рішення, таким чином підміняючи собою законодавця. Вважається, що термін увів в обіг американський правник Артур Шлезінгер (Schlesinger) у статті «The Supreme Court: 1947» для позначення підходу окремих суддів ВС США. Дослідник Бредні Кенон (Canon) виокремлює такі риси (виміри) судового активізму, як: (1) меджоритаріанізм (majoritarianism) - ступінь, до якого суддя в судовому порядку визнає неправомірними політичні положення, прийняті через демократичні процедури; (2) інтерпретаційна послідовність (interpretive stability) - ступінь зміни попередніх судових рішень, доктрин, способів тлумачення іншими (новими); (3) інтерпретаційна відданість (interpretive fidelity) - ступінь тлумачення конституційних положень усупереч чітким намірам нормотворців чи змісту мови, використаних у правових положеннях; (4) сутнісна/демократична процедура (substance / democratic process) - ступінь, до якого судові рішення виробляють незалежні політичні позиції - на противагу діяльності із збереження демократичної політичної процедури; (5) специфічність політики (specificity policy) - ступінь, до якого судове рішення саме встановлює політичне положення на противагу тому, аби залишити це на розсуд інших установ; (6) наявність альтернативного політичного діяча (availability of an alternate policymaker) - ступінь, до якого судове рішення замінює або порушує серйозні питання інших урядових установ. Судовий активізм протиставляється судовій стриманості (обмеженню) (judicial restraint) як судовій філософії права.

■ Судовий девелопменталізм (developmentalism, анг. develop - розвивати) - підхід до тлумачення, вироблений в конституційному праві США, що ґрунтується на доктриналізмі, який визнає можливість і значення часткової доповнюваності за допомогою суддівського права (доктрини, виробленої суддями) та водночас розширює сферу тлумачення, включаючи в неї ширший масив історичних подій, як-от неофіційну практику, звичаї, політичну культуру. Судді-девелопменталісти відхиляють поняття «конституція в статиці» та «моральна конституція», натомість зосереджуючись на тлумаченні того, «як розвивався смисл». Прикладом цього є тлумачення, за яким Конституція має розглядатися у світлі «мінливих норм пристойності, що відзначають поступ суспільства, що розвивається» (голова ВС США Ерл Уоррен). Відтак, прихильники підходу розвивають теорію «живої конституції», що ґрунтується на положеннях про те, що конституція є, певною мірою, динамічною. Звідси й критика підходу: доктриналізм не просуває мету стабільності, адже сам покладається на легітимність так званих «конституційних змін», що відбуваються не лише в проекції «минуле - сьогодення», але й «сьогодення - майбутнє», при цьому майбутнє невідоме. Відтак і критика: підхід зумовлює те, що конституція «нічого не значить», оскільки вона може значити «будь-що».

■ Судовий доктриналізм - підхід до тлумачення, вироблений у конституційному праві США, що ґрунтується на пошуку та узагальненні попередніх тлумачень Конституції, зважаючи на їх зв'язок із конкретними проблемами, задля вирішення поточної проблеми стосовно питання, що виникає. Віддає центральне місце принципу stare decisis, прагнучи розширити застосування попередніх рішень та їх розуміння у нових справах та питаннях. Сприяє збереженню та утвердженню загального права. Як метод використовується у викладанні конституційного права в юридичних навчальних закладах США (школах права), коли посібники укладаються тематично з поданням викладу справ. Критика підходу зумовлена його специфікою. Так, текстуалізм наголошує: увага доктриналіста відволікається від самої Конституції, акцентується на коментарі до тексту («Остаточним критерієм конституційності є сама Конституція, а не те, що ми вже говорили про неї», суддя ВС США Фелікс Франкфуртер). Доктриналізм також уможливлює розширення суддівського розсуду.

■ Судовий контроль, або судовий перегляд (англ. judicial review) - 1) конституційна доктрина в США, започаткована рішенням ВС США в справі Marbury v. Madison (1803), за якою судова система уповноважена визнавати неконституційними акти законодавчої та виконавчої влади; в принципі визначати «що є правом» (what is law); 2) процес реалізації повноважень судового перегляду. Доктрина істотно вплинула на статус судової влади, соціальне значення і престиж юридичної професії, зокрема судді, в США.

■ Судовий мінімалізм - підхід до тлумачення, філософія тлумачення у конституційному праві США, заснована на політично поміркованому підході. Передбачає наголос на дотриманні судових прецедентів і stare decisis, допускає мінімальні зміни в конституційному праві шляхом тлумачення, заради забезпечення стабільності основного закону. Поширена в США як теорія конституційного тлумачення. Асоціюється з теорією судової стриманості. Автор і прихильник терміна Кес Санштайн (Sunstein) розглядає його як поміркований спосіб - на противагу «крайностям»: оригіналізму та судовому активізму. Протиставляється оригіналізму, тлумачення якого призводить до заперечення сучасного устрою на користь нині застарілого - часу засновників Конституції. Цього погляду можуть дотримуватися судді, прихильники судового консерватизму, які можуть ухвалювати судові рішення, що суперечать сучасними прецедентам. Мінімалізм критикує традиційний ліберальний судовий активізм, як занадто експансіоністський та такий, що поступається прецедентом заради досягнення ліберальних політичних цілей.

■ Судовий оригіналізм (originalism) - різновид формалістичної теорії права в сфері правосуддя; принцип конституційного тлумачення, поширений у контексті тлумачення Конституції США, що передбачає з'ясування первісного (оригінального) змісту або наміру, а не, натомість, нав’язування нового тлумачення, відмінне від початкового наміру. Основа - ідея суду як утверджувача закону, а не, натомість, правотворця (законотворця), що передбачає творення, зміну чи скасування закону - компетенція законодавчої влади. Співвідноситься з судовим текстуалізмом.

■ Судовий прецедент - джерело права, що має істотне або домінуюче значення в системах права англосанксонської правової сім’ї (системи); ключове джерело права в правових системах «загального права», основа (судового) прецедентного права. В англосаксонських правових системах розглядається як «те, що змащує право як механізм, функція якого - сприяння справедливості» (Л. Голдштайн). Ґрунтується на доктрині stare decisis, що передбачає обов’язковість дотримання судового прецедента як судового рішення, норма чи принцип якого (ratio decidendi) є обов’язковими для всіх наступних аналогічних справ. Виокремлюють дві системи (рівні) судового прецеденту - ієрархічна система, в якій суди підпорядковані в судовій системі й відтак зобов’язані за цим принципом; горизонтальна система передбачає обов’язковість судових прецедентів самих судів, які їх створили, а також судів одного рівня (наприклад, апеляційний - апеляційний суд). В межах філософії права порушується питання про обґрунтованість (засади) обов’язковості судового прецеденту загалом та ієрархічного його застосування зокрема (так, наприклад, у США вона визначається найвищим органом судової влади, ВС США визнає вищу міру обов’язковості надавати перевагу судовим прецедентам вищих судів). З позицій праворозуміння, ототожнення права та закону (чи законодавства) вважається однією з проблем впровадження та застосування судового прецеденту, зважаючи на визнання джерелом судового права лише закону, за яким судове рішення може не визнаватись як джерело права.

■ Судовий процес - (1) в широкому розумінні процедура здійснення судочинства; (2) у вузькому розумінні - регламентована процедура розгляду судової справи. Здійснюється на засадах певних принципів судочинства.

■ Судовий структуралізм - підхід до судового тлумачення конституції (поширений у конституційному дискурсі США), різновид суддівської філософії, що ґрунтується на розгляді структури органів і повноважень відповідно до конституції, як основи для прийняття судового рішення. Належить до «очевидного» контекстуалізму, протиставляється текстуалізму та суворому конструктивізму, оскільки має на увазі, що конституція передбачає «структурні ідеї» (наприклад, як Конституція США, передбачає ідеї структурування державної влади, не передбачаючи таких ідей чи інститутів, як «поділ влади», «стримування та противаги», «демократія», «основоположні права» тощо). Критикується як політичний чи правовий, політико-правовий інструмент здійснення певних ідей, начебто передбачених у структурі конституції.

■ Судовий юрист - юрист, який професійно займається судовою юридичною діяльністю. В широкому сенсі охоплює всіх юристів, зокрема й суддів - ключових осіб судової діяльності, зважаючи на відповідальність прийняття судового рішення як реалізації судової влади. У вузькому розумінні - це адвокати (судові адвокати), державні обвинувачі в суді, представники учасників судового процесу, судові експерти (якщо вони юристи). Судові юристи займаються вирішенням судових питань.

■ Судові питання - умовний термін, який позначає три ключові питання («питання факту», «питання права», «питання політичної моральності чи відданості»), з якими систематично мають справи судді та судові юристи, приймаючи судове рішення. «Питання факту» (аналог «суд факту») передбачають встановлення обставин (зокрема справи) як емпіричних даних. «Питання права» (аналог «суд права») передбачають визначення правозастосування - яке право (правовий принцип, норма) і в який спосіб слід застосовувати до питання факту. Питання політичної моральності чи відданості передбачають визначення ставлення політичної системи до права (політики права) в частині обов’язку судді чи судового юриста та що це означає в конкретній справі (наприклад, суддя, не засуджуючи підсудного до смертної кари за наявних підстав, може тим самим виражати своє ставлення до політики права; державний обвинувач, аргументуючи застосування більш суворого покарання, може тим самим виявляти специфіку ставлення до кримінально-правової політики). «Питання права» вирізняються особливим характером «теоретичних розбіжностей», що означає відсутність єдино правильного вирішення певного питання права.

■ Судоустрій - одна з основних складових судової системи держави, якою визначаються засади організації та діяльності судів.

■ Судочинство - процесуальна форма здійснення правосуддя. Питання співвідношення та розмежування понять правосуддя та судочинство - питання філософії правосуддя.

■ Текстуалізм - формалістична теорія юридичного тлумачення, поширена в судово-прецедентній правовій системі, за якою закон тлумачиться за звичайним смислом тексту, не зважаючи на нетекстуальні джерела наміри законодавця, мету закону, справедливість, правильність закону тощо. Текстуалізм відрізняють та протиставляють контекстуалізму; інтенціоналізму (тлумачення згідно з наміром автора акта); пов’язують із оригіналізмом (початковий смисл автора акта), «суворим тлумаченням» (strict constructionalism). За Oxford English Dictionary, термін «текстуалізм» уперше використав Марк Паттісонін у 1863 році для критики пуританської теології. У 1952 році суддя ВС США Роберт Джексон використав слово textualism у рішенні ВС США в справі Youngstown Sheet & Tube Co. v. Sawyer.