Розділ «Навчальний тренінг»

Людина будує свої відносини зі світом та іншими людьми за нею ж розробленими програмами. Для цього вона повинна навчитися пізнавати об'єктивну реальність, бути націленою на досягнення істини, прагнути до розуміння інтересів (суб'єктивної реальності) інших людей, орієнтуватися на цінність правди. Відмінність між розумінням і пізнанням полягає в тому, що останнє спричиняє знання про об'єкт, а перше припускає співпереживання, проникнення думками, цінностями іншого суб'єкта.

Істина, що відображає об'єктивну реальність, — одна але її розуміння, що відображає життєве кредо суб'єкта, може бути різним (істина об'єктивна, розуміння суб'єктивне). І далеко не завжди можна однозначно відповісти па запитання, яке ставлення до світу "вище", "краще", "гірше", без розуміння чого немає культури діалогу. Єдність істини та її розуміння дає можливість створювати ідеальні проекти і програми, які ґрунтуються на знанні об'єктивної реальності і певних цінностей суб'єктів. Такс ідеальне творіння майбутнього — реалізована цінність творчості.

Однак людина — особлива істота, яка живе на межі скінченного і нескінченного, скороминущого і вічного. Забезпечити цілісність своєї діяльності у ситуації суперечливості всього сущого вона може лише тоді, коли її праця, спілкування, пізнання і творчість пронизуються та об'єднуються цілісним світоглядом, який орієнтується па цінність мудрості. Мудрість відрізняється від знання саме тим, що має безпосередній доступ до нескінченності. Такий зв'язок з нескінченністю здійснюється шляхом естетичного освоєння світу, зорієнтованого па цінність простоти і релігійне переживання, що піднімається до істинності святого.

Отже, до основних загальнолюдських цінностей належать благо, користь, істина, розуміння, краса, творчість, мудрість, добро, правда, святе, а також свобода і причетність, природа яких об'єктивна. Вони історично зумовлені: тс, що було цінністю вчора, може перестати бути нею сьогодні, а в майбутньому, поряд з виникненням нових цінностей, можливе повернення до цінностей минулого. Зміна шкали цінностей, відмова від цінностей минулого, творення нових цінностей відбуваються не безпідставно і не випадково, а необхідно і закономірно, незалежно від бажання чи небажання індивідів та суспільства. Цінності завжди є результатом практичного освоєння людиною дійсності, ступенем удосконалення всіх напрямів і видів її діяльності, рівнем розвитку и інтелекту. Наприклад, знаряддя праці завжди були, є і будуть цінностями як засоби праці. Однак знаряддя праці Київської Русі для трудового процесу в сучасній Україні, очевидно, не є цінностями. Цінності — суперечливі: вопи неминущі і минущі, абсолютні і відносні, дійсні та потенційні. Так, вічними цінностями для селянина є земля, природа, рослинний і тваринний світ, спосіб сільського життя, культурні і національні звичаї села тощо. Праця для суспільства теж завжди суспільно значуща. Проте відчуження результатів праці призводить до зниження її цінності для суб'єкта, доводить до її заперечення. Водночас незадоволеність працею є для суб'єкта стимулом зміни тих суспільних відносин, в яких здійснюється праця.

Отже, природа і методологія класифікації цінностей — дуже складна наукова проблема, яка вимагає подальших глибоких досліджень. Однак наявні напрацювання дають можливість не лише визначити основні аспекти цінностей та їх функції, а й відокремлювати цінності від їхніх антиподів, антицінностей. Не можна відносити до цінностей, наприклад, командно-адміністративні економічні системи, диктаторські політичні режими, рух до демократії антидемократичними способами, насильство, війни і збройні конфлікти, расизмі шовінізм, зайняття будь-якої посади за відсутності необхідних здібностей, знань, умінь і навичок, алкоголізм і наркоманію, безграмотність і бездуховність. Ціннісний підхід вказує на помилковість поширених уявлень про релігію як єдине джерело духовних цінностей у суспільстві. Релігія була і залишається результатом невігластва людей, пригнічення людини праці діями чужих їй стихійних природних і соціальних сил. Разом з тим очевидні моральні та естетичні цінності релігії. Однак не можна забувати про тс, що моральні принципи і норми релігія акумулювала з історичного досвіду, народних комунікацій, а естетична ціннісна складова релігії обмежується головним чином сюжетною тематикою для діячів та працівників мистецтва. Релігія є, безсумнівно, компонентом духовного життя людини і суспільства. Проте суттєвим у духовності є передусім природничо-наукові, політичні, правові, філософські погляди, уявлення, переконання та ідеали людей, які складають основу їхнього світовідчуття і світорозуміння, світогляду в цілому. Від останнього залежить у кінцевому підсумку спрямованість життєдіяльності особистості і суспільства па певні цінності, їхні ціннісні орієнтації.

Ціннісні орієнтації характерні для кожної свідомої людини в будь-якому віці і за виконанні будь-яких обов'язків па роботі, у побуті і родині. Через освоєння цінностей, формування і реалізації ціннісних орієнтацій людина соціалізується, набуває соціального досвіду, соціальної інформації, долучається до культури. Діючи у межах культури вона створює нові цінності або зберігає попередні, що забезпечує подальший розвиток культури. Ціннісна орієнтація становить "ядро" особистості забезпечує її активність.

Зміст ціннісних орієнтацій визначається становищем особистості в системі суспільних відносин і особливостями її індивідуального розвитку. У нерозвинутої особистості або соціальної групи, у свідомості яких переважає буденний рівень, загальнолюдські цінності не включаються до їх орієнтації, а якщо і включаються, то лише переломившись крізь призму національних, регіональних, конфесійних інтересів. Крім того, у духовному житті такого суб'єкта, як правило, переважає орієнтація на антиподи цінностей — антицінності.

У різні епохи і в різних суб'єктів діяльності залежно від соціальних умов, традицій, що склалися, і власного вибору можна виокремити три основних типи ціннісних орієнтацій, які визначають сенс життя: на "потойбічний" світ; на самого себе; на суспільство.

Перший тип орієнтації виникає в умовах, коли людина відчуває себе, з одного боку, слабкою і незахищеною перед таємничими силами природи, незадоволеною своєю реальністю, "поцейбічним" життям, а з іншого — благоговіє перед величчю вічності та нескінченності, які їй відкриваються. Ці різновиди першого типу орієнтації суттєво відрізняються між собою, хоч і можуть і переплітатися у свідомості людей.

Орієнтація на надприродне характерна для тих епох і типів особистості, коли сили людини, суспільства були незрівнянно слабкими, порівняно з силами природи, а окрема людина ще не усвідомлювала себе особистістю. Така тенденція переважала в період розвитку людства від первісного суспільства до епохи Відродження.

Установка на святе як духовну сутність Всесвіту припускає виокремлення особистості із суспільства і наявність певного рівня рефлексії, тобто вміння піднятися над тим, що вона робить і як думає. Це характерно для ситуацій, коли реальне життя в цілому незадовільне, але є можливість відійти від нього, зануритися у внутрішній світ і відчути велич внутрішньої сутності світу в цілому, трактуючи її як Бога, абсолютну ідею тощо.

Відповідно до матеріалістичних позицій, орієнтація на потойбічний світ уявляється як орієнтація па святість, самоцінність єдності світу, на відчуття себе (людини) мікрокосмом, складовою світової (природної і культурної) єдності.

Другий тип — орієнтація на самого себе, занурення в особисте життя і зневіра до всього, що виходить за його межі, цей тип супроводжує епохи занепаду, коли черговий захід світового масштабу не виправдав сподівань. Наприклад, скептицизм і епікуреїзм після розпаду імперії Александра Македонського; вульгарний гедонізм (філософія згідно з якою сенс життя і благо зводяться до насолоди) в епоху розпаду Римської імперії; поширення в пострадянських країнах "масової культури" після розпаду Радянського Союзу. В останній "викривлення" цінностей особливо велике: користь розуміється лише як безмежне споживання (тому, мабуть, значна частина молоді орієнтується на батьків і державу); творчість вироджується в імітацію, моду; свобода у свавілля, а термін "патріотизм" дехто навіть не вважає за потрібне вживати. Пріоритетною домінантою для багатьох молодих людей стало "вміння жити"; нерозбірливість у засобах, нажива, престижне споживання за принципом: "не гірше від інших" (мінімум), "на заздрість усім" (максимум). В ієрархії ціннісних орієнтацій різко впало значення однієї з найважливіших цінностей — праці, а на перші місця вийшли такі цінності, як "матеріальний добробут", "зв'язки з необхідними людьми", "гроші", "вміння пристосуватися" (конформізм) та "використання інших людей для досягнення своєї мсти". Все це свідчить про серйозні колізії в соціальних настроях людей, у тому числі молоді. Парадокс нашої реальності такий: люди виправдало прагнуть до добробуту, а головний засіб його досягнення — працю — вважають другорядною справою. Необхідна зміна акцентів у розміщенні цінностей. Суть її чітко висловив відомий американський філософ і соціальний психолог Е. Фромм: метою людини має бути всім, а не володіти всім.

Третій тил — орієнтація на суспільство — виникає у випадках, коли віра в авторитет світового духу слабшає, а нестримний гедонізм демонструє всі "чари" руйнації. В античну епоху — це стоїцизм (людина повинна мужньо сприймати свою долю, якою б вона не була), у Новий час — категоричний імператив, тобто вимога ставитися до людини як до мети, а не як до засобу, завжди ставити обов'язок вище від особистих бажань, а благо вбачається перш за все в дотриманні обов'язку. Людина розумілася абстрактно, як людина взагалі, представник роду людського, або зводилася до функції суспільства. У результаті така орієнтація набувала форму надії па "сильну особистість", яка наведе лад.

В історії філософії відомі спроби подолання однобічності розглянутих типів орієнтації і синтезу їх. Можна виокремити три форми таких спроб: утилітаризм, марксизм і філософія всеєдності.

З позиції утилітаризму {лат. користь, вигода), основна цінність явищ, процесів, предметів — їх користь, можливість бути засобом для досягнення якоїсь мсти. Користь є основою моральності і критерієм людських вчинків. Такий підхід до цінностей набув поширення у Великій Британії в XIX ст., відобразивши умонастрої деяких верств англійської ліберальної буржуазії. Англійський філософ і юрист Ієремія Бейтам (1748—1832), родоначальник утилітаризму, кінцеве призначення моралі вбачав у сприянні природному прагненню людей одержати насолоду і запобігти стражданням. У сприянні "найбільшому щастю" (задоволенню для найбільшої кількості людей) полягає згідно з І. Бентамом, сенс моральних норм і принципів. Загальне благо він розглядав як суму благ окремих індивідів. Цс призводило до механіцизму в розумінні загальнолюдських цінностей.

Марксизм, спираючись на специфіку суспільної природи будь-яких цінностей, розглядає їх як предмет соціальної філософії і бачить вищу цінність у вільному саморозвитку людини. У більш широкому історичному плані, ціннісна орієнтація у марксистському вченні має вигляд суджень про зміст суспільного прогресу, його спрямованість, а також системи цінностей, що є в основі програм перебудови суспільства, передбачення його майбутнього.

Перехід до наукового аналізу законів суспільного розвитку, здійснений К. Марксом і Ф. Енгельсом, сприяв становленню суспільної свідомості та піднесенню на теоретичний рівень розуміння цінностей в індивідуальній свідомості. Однак це не означало розв'язаний усіх аксіологічних проблем того часу, а лише намітило вихід за межі однієї системи ціннісних орієнтацій і розкрило соціально-історичний зміст епохи в інших ціннісних уявленнях.

У філософії всеєдності В. Соловйова і М. Бердяева всі типи спрямованості ціннісних орієнтацій розглядаються як моменти, підпорядковані вищій цінності — вільному творчому становлению боголюдства, втіленню образу Бога у світі через людину. Індивідуальний порятунок неможливий, рятування ком'юнітарне, усі відповідальні за всіх. Всеєдність — цс всесвітня соборність, у якій об'єднані нації спільно забезпечують своє існування, що ґрунтується на всесвітній співчутливості і підпорядковане мудрій думці про те, що спокійна совість — вигадка диявола. У такому вигляді — це ідеалістичне вчення. Сама ідея єдності людини і світу зумовила створення концепції ноосфери В.І. Вернадського.

Завдання органічного поєднання ціннісних орієнтацій па самоціність світу, перетворення його па обов'язок перед суспільством і на засіб самореалізації людини, не вирішене і сьогодні.