Розділ «Навчальний тренінг»

8.3. Цінності та їх функції в життєдіяльності суспільства і людини.

Ключові поняття. Культура. Цивілізація. Суб'єкт. Інтерес. Цінність. Аксіологія. Ціннісні орієнтації. Свобода. Народ. Культ особистості. Необхідність. Природна необхідність. Історична необхідність. Загальнолюдські цінності. Свобода вибору. Соціальний суб'єкт.

Короткий зміст розділу. На межі XX—XXI ст. у філософському вченні про суспільство і особистість набув поширення цивілізаїцйний підхід, який істотно відрізняється від формаційного і техніко — індустріального підходів, але жодний з них не виключає, а навпаки, доповнює. Всі вони мають загальну теоретичну і методологічну основу: суспільство с системою, здатною до саморозвитку. Воно — результат спільної діяльності індивідів та їхніх різних об'єднань, розвиток яких зумовлений постійним удосконаленням. Особистість і суспільство — діалектична єдність, а соціальна діяльність особистості мотивована прогресивною тенденцією історичного процесу.

8.1. Сучасна цивілізація і формування інформаційно-технологічного суспільства

Цивілізаційний підхід до типології суспільства, на відміну віл формаційного, базується не на виокремленні рівня продуктивних сил і економічного базису як сукупності виробничих відносин, а на визначенні виду господарської діяльності, що переважає в ньому, та панівної системи цінностей. Саме поняття "цивілізація" (лат. громадянський, державний) у соціальній філософії з'явилося у XVIII ст. у тісному зв'язку з поняттям "культури". Французькі просвітителі називали цивілізованим таке суспільство, яке базується на засадах розуму і справедливості. У XIX ст. поняттям "цивілізація" визначався високий рівень культури народів Західної Європи.

Трактування поняття "цивілізація" як синоніма культури широко застосовується і нині для характеристики рівня вихованості і освіченості людей, відносини між якими регулюються суспільними законами і моральними правилами, а спосіб життя цілком залежить від майнового етапу та поділу праці. У цьому розумінні цивілізованою економікою вважається ринкова економіка, цивілізованою людиною — котра діє па підставі загальнолюдських цінностей; цивілізованим суспільством суспільство, яке забезпечує людські умови життя громадянам. Отже, цивілізованість є показником того, наскільки суспільство стало суспільством, а людина — людиною.

У широкому розумінні цивілізація цс ступінь, етап суспільного розвитку, що характеризується всезагальним зв'язком індивідів та їх спільнот з мстою відтворення суспільного багатства для свого існування та удосконалення.

З погляду цивілізацій нот підходу до типології суспільства, цивілізації, як етапу в розвитку суспільства, передують два інших етапи: дикунство і варварство. Портим, хто зі знанням справи спробував їх дослідити, був Льюїс Генрі Морган (1818—1881) — американський етнограф та історик первісного суспільства. Ядром його вчення стала теорія єдиного шляху розвитку людства, універсальності його родової організації, що ґрунтується на величезному фактичному матеріалі І успішно витримала випробування часом.

Відповідно до вчення Л.Г. Моргана, дикунство — етап у людській історії (приблизно 36— 10 тис. років до и. е.), коли люди переважно жили привласненням готових продуктів природи. Нижчий ступінь дикунства — дитинство людського роду. Люди жили, принаймні частково, на деревах, чим пояснюється їх існування серед великих хижих звірів, їжею були плоди, коріння тощо. Головним досягненням стала членороздільна мова. Середній ступінь дикунства розпочався зі вживання риби в їжу та застосування вогню. Люди розосередилися по берегах рік, морів і океанів. Внаслідок постійної незабезпеченості джерелами харчування, ймовірно, виникло людоїдство. Невпорядковані статеві стосунки змінилися груповим шлюбом. З винайденням лука і стріли розпочався вищий ступінь дикунства. Полювання па дичину стало звичайним заняттям людей. З'явилися їх сільські поселення і примітивне виробництво засобів існування: дерев'яного посуду, кам'яних сокир, предметів ручного ткацтва, плетіння кошиків з лика і лози, інших знарядь праці. З групового шлюбу виокремились статеві пари.

З оволодінням людьми гончарним мистецтвом у людській історії розпочався стан варварства (приблизно 10—3,5 тис. років до п. с.). На його нижчому ступені люди навчилися обмащувати сплетений чи дерев'яний посуд глиною з мстою зробити його вогнетривким, почали розводити тварин і вирощувати рослини. Гру повий шлюб остаточно перетворився па парний — поєднання окремих пар па відносно тривалий час. Було заборонено шлюбні стосунки між родичами, оскільки вони негативно позначалися на фізичних і розумових якостях людей. Середній ступінь варварства па Сході розпочався з приручення диких тварин, а па Заході — з вирощування їстівних рослин за допомогою їх зрошування, із застосування каменю для будівництва житла та ін. Спочатку па вкритих травою рівнинах по берегах рік Євфрату і Тигру, Інду і Гангу, Амудар'ї та Сирдар'ї, Дону і Дніпра відбулося приручення диких тварин і виникло скотарство. Зникло людоїдство. Вживання людьми в їжу м'яса і риби сприяло збільшенню об'єму їхнього головного мозку, отже, зростанню розумових здібностей.

Вищий ступінь варварства позначився застосуванням заліза, створенням плуга із залізним лемешем, використанням свійської худоби як тяглової сили, землеробством у великих масштабах. Розпочалося швидке зростання населення. З винайденням писемності та застосуванням її для записування словесної творчості, варварство поступово переросло в цивілізацію. У поемі Гомера "Іліада" містяться свідчення про розквіт вищого ступеня варварства і початок цивілізації: вдосконалюються залізні знаряддя праці, ковальський міх, ручний млин, гончарний круг, виготовляється рослинна олія і розвивається виноробство, поширюється обробка металів, що переходить у художнє ремесло, виробляються візок і бойова колісниця, будуються судна з дерев'яних колод і дощок, спостерігаються зачатки архітектури як мистецтва, міста, захищені зубчастими стінами і баштами, з'являються епос і міфологія. Такий головний спадок, який стародавні греки перенесли з варварства до цивілізації.

Отже, було три етани історичного процесу: дикунство — етап переважного привласнення людьми готових продуктів природи шляхом їх збирання і полювання; варварство — етап зародження тваринництва і землеробства, оволодіння методами збільшення виробництва продуктів природи за допомогою людської діяльності; цивілізація — етан оволодіння технологією обробки продуктів природи, розвитку пауки, промисловості та мистецтва.

Цивілізація сформувалася приблизно 3,5 тис. років до н. е. як результат розвитку продуктивних сил; поглиблення суспільного поділу праці, відокремлення міста від села, розумової праці від фізичної; виникнення товарного виробництва і товарно-грошових відносин, розколу суспільства на класи і створення держав. У її історії виокремлюють такі періоди: землеробський, або аграрний (держави Стародавнього Сходу, античності і Середньовіччя); промисловий (держави доби Відродження, Нового часу аж до XX ст.); науково-технічний (сучасний). Останній розглядається соціальною філософією як перехідний від капіталізму до майбутнього суспільства, яке не має ще сталої назви (його називають по-різному: посткапіталістичним технотронним, інформаційним, масового споживання тощо).

Сучасний науково-технічний період у розвитку цивілізації відрізняється від попередніх величезними досягненнями, насамперед у продуктивних силах. До них долучилась наука. Результатами технічного і технологічного застосування науки у виробництві є автоматизація, технотронізація, комп'ютеризація засобів виробництва, безвідходні та мало-операційні технології, ефективність яких очевидна. Якщо, наприклад, ЕОМ першого покоління (на електронних лампах) виконували до 10 тис. операцій за секунду, то сучасні (на великих і надвеликих інтегральних схемах) — десятки мільйонів. Система "наука — техніка — виробництво" відкриває безмежні перспективи зростання кількості і якості знарядь і предметів праці. Істотні зміни сталися у головній продуктивній силі суспільства — людині. Досягнення науки, їх застосування у виробництві були б неможливими без людини — інтелектуала. її діяльність, світогляд і стосунки стали раціональними, тобто доцільними і цілеспрямованими, цивілізованими. Поступово, але впевнено наукові програми культурної соціалізації особистості здобувають гору над релігійними і морально-художніми програмами.

Для виробничих відносин сучасного періоду цивілізації характерні ринкова економіка, плюралізм форм власності, розподілу, обміну і споживання виробленого продукту, внутрішньодержавна і міжнародна спеціалізація, кооперація та інтеграція. їх вплив на політичну надбудову виявляється в зростанні демократизму, політичного плюралізму, переважанні дипломатичних шляхів вирішення суперечностей між народами і державами над насильницько-збройними; у перетворенні держав на стратегічних партнерів.

Справджуються у цілому передбачення засновників соціально-філософського вчення про цивілізацію К.А. Сен-Сімона, О. Конта, М. Вебера, А. Тойнбі та ін. про основні її ознаки: машинне виробництво, товарно-грошові відносини, підприємництво і наймана праця, одержання прибутку, накопичення суспільного багатства, великі інвестиції в економіку, наукова організація праці, технічний, економічний і політичний раціоналізм.

Далеко не всі народи і держави сучасного світу відповідають теоретичній моделі цивілізації. Зони надзвичайно різноманітні: від індустріальних та інформаційно-технічних держав до слаборозвинутих і навіть кочових племен аборигенів.

Тенденція історичного процесу об'єктивна, але суперечлива. XX ст. показало, що розвивається цивілізація не без істотних втрат. Наприклад, машинне обладнання призводить до технічного закріпачення особистості, робить її рабом машини, придатком технологічного процесу. Крім того, машинне виробництво спричинює дегуманізацію праці, особисте життя робітника починається лише за межами підприємства, лише у споживанні він може реалізувати свою особистість, а у виробництві він функціонер, агент технологічного процесу. Велике, технічно оснащене виробництво призвело до загальної освіченості, розвитку поліграфічної індустрії. Як результат — масова культура, загальне підпорядкування способу мислення людей рекламі та інформації. Явною вадою машинної цивілізації є безробіття. Додамо також економічну та інші нинішні глобальні проблеми, перетворення споживацтва на культ масової свідомості, поширення окультизму. У праці "Господарська етика світових релігій" відомий німецький соціолог, філософ історик, економіст і юрист Макс Вебер (1864—1920) писав: "Селянам, які тісно пов'язані з природою і в усьому своєму господарському існуванні залежать від елементарних природних сил, була настільки близькою магія заклинання духів, які, на їхню думку, перебували у силах природи чи над ними, що вирвати їх з цієї звичної форми релігійності могло лише глибоке перетворення всієї життєвої орієнтації, здійснене або іншими верствами суспільства, або могутніми пророками, легітимізованими як чаклуни завдяки здійсненим ними чудесам"1.

У паш час "чаклунів" також вистачає, але "перетворення всієї життєвої орієнтації" здійснює споживацтво. У суспільній думці створено стереотип про те, що масове виробництво і споживання цілком можуть замінити релігійні сподівання на духовне врятування. Достаток предметів споживання, комфорт, розвага та інші земні задоволення цілком, мовляв, варті того, щоб присвятити їм своє життя і зробити їх мстою і смислом своїх турбот.

Вихід із сучасних кризових ситуацій соціальна філософія вбачає на шляху становлення інформаційно-технічного суспільства і нового типу раціональності.