Розділ «Навчальний тренінг»

Отже, поняття "цивілізація" і "суспільно-економічна формація" неоднозначні, але доповнюють одне одного. Кожна суспільно-економічна формація має певний рівень цивілізованості, а цивілізованість характеризує не одну формацію, а всі, за винятком первісної. Водночас формаційне членування суспільства надає цивілізаційному підходу до його вивчення соціальну впевненість та історичну конкретність.

Ні формаційний, ні цивілізаційний підходи до типології суспільства не виключають право на існування різних концепцій в осмисленні історичного процесу. Так, в О. Шпенглера цивілізація — занепад і деградація культури; в А. Тойнбі — вид суспільства, яке переживає фази народження, зростання, надлому і падіння. Г. Кап розрізняв сільськогосподарську, індустріальну і постіндустріальну цивілізації; Д. Белл — індустріальну та інформаційну цивілізації; О. Тоффлер сільськогосподарську, індустріальну та цивілізацію "третьої хвилі", оскільки назви "інформаційне суспільство", "постіндустріальне суспільство", па його думку, не відображають сутності змін, що відбуваються у світі. С й інші концепції. Очевидно, що раціональні зерня с у кожній з них і в дослідженні історичного процесу ігнорувати їх непродуктивно і навіть помилково. Важливо, що всі вони уточнюють систему цінностей, мотивують думки про пошук шляхів виживання людства у сучасному швидкоплинному світі, сприяють теоретичній, методологічній і практично-перетворювальній соціальній творчості.

8.2. Проблема суб'єкта історичного процесу

Законом розвитку будь-якої суспільно-економічної формації чи цивілізації є зростання ролі народних мас в історії. Народ — творець історії. Biн — головна продуктивна сила суспільства. Його праця готує зміни у способах виробництва і, отже, перехід від однієї суспільно економічної формації до іншої. Народні маси с вирішальною силою соціальних революцій і суспільного прогресу. Воин — переможці в усіх війнах. Життя народу, його праця, боротьба, художня творчість визначають прогрес духовної культури людства, с джерелом мистецтва в усі часи.

Народ як рушійна сила історичного процесу реально представлений індивідами, соціальними спільнотами та їх організаціями. Через їхню сукупну діяльність розгортається історія. Провідною детермінантою і головним мотивом цієї діяльності с інтереси особистості, соціальної групи, суспільства.

Будь-який індивід у суспільстві перебуває в одній чи декількох соціальних спільнотах: народності, нації, родині, партії тощо. Він унікальний, неповторний і в житті ставить немовби власну мсту. Проте як частка соціальної спільноти він пов'язаний з іншими індивідами однаковими умовами існування, подібним способом життя, спільністю інтересів. У результаті мотивами діяльності індивідів та їхніх об'єднань с діалектична єдність особистих і суспільних інтересів. Якщо* наприклад, інтереси фермерів у своєму кооперативі в основному збігаються, то всі вони діють цілеспрямовано, ефективно, рентабельно і з прибутком. Якщо такого збігу немає, серед них неминуче випинають суперечності, навіть конфронтація, що призводить до значних виробничих, матеріальних і моральних втрат. У зв'язку з цим примирити інтереси індивідів, соціальних груп і верств населення, створити економічні, правові та політичні умови для їх реалізації, протиставити ілюзорним інтересам справжні — головне завдання всіх органів державного управління знизу догори, всіх керівників, власників і менеджерів.

Інтереси — об'єктивні. Однак у свідомості різних людей вони відображаються за повнотою, глибиною, складністю, та адекватністю неоднаково. Проте навіть поверхове, стихійне усвідомлення інтересів штовхає людей до дії. Наприклад, власник може не усвідомлювати свого місця в економіці як учасника міжнародного поділу праці, але вести своє господарство, щоправда, у цьому випадку — з найменшою рентабельністю. Небезпека починається, коли та чи інша спільнота привласнює чужі їй інтереси і в результаті опиняється в полоні політичної демагогії. В історії так було неодноразово. Свого часу народи деяких країн з цієї причини виявилися залученими до реалізації людиноненависницької фашистської ідеології та політики. В ім'я нав'язаних людям помилкових інтересів, учасники Жовтневого перевороту 1917 р. у Росії пожертвували не тільки своїм сучасним, а й минулим: минуле було зруйноване, а сучасне перетворене на революційний ентузіазм народу. Кожного разу народ дорого розплачується за свої помилки, хоч у підсумку приходить до більш-менш адекватного розуміння власних інтересів.

Інтереси не формуються гаслами, закликами, поясненнями, вихованням, хоча їх вплив ігнорувати не слід. Інтереси — результат впливу на людей суспільних умов. Саме тому вся розмаїтість інтересів неоднакова за суспільним значенням (для порівняння: інтерес до спортивного змагання і безпеки країни; відвідування кінотеатру і вивчення складових ринкової економіки). Неоднаковим є також ступінь усвідомлення індивідами, соціальними групами і верствами суспільства своїх інтересів, отже, неоднозначні за ефективністю їх дії і відповідальність за них, тобто внесок учасників у його розвиток різний: від суспільно-позитивного до суспільно-негативного, від мінімального кількісно-якісного до максимально можливого.

У зв'язку з великими відмінностями у суспільній значущості інтересів, у мірі їх усвідомлення людьми, у діях щодо їх реалізації та відповідальності за ці дії у соціальній філософії з відображенням реальної соціальної практики провідне місце в розвитку суспільства і особистості відводить суб'єкту історичного процесу.

У філософії суб'єктом називається особистість, яка діє свідомо і відповідає за свої дії. Суб'єктами є і різні соціальні спільноти за тієї умови, що їх учасників об'єднують загальні інтереси, тобто якщо вони є певною цілісністю. Такі суб'єкти називаються соціальними, на відміну від індивідуальних. Отже, суб'єкт історичного процесу як система має своїми компонентами індивідуальні та соціальні суб'єкти, що взаємодіють.

Індивідуальні суб'єкти — це індивіди, особистості, які усвідомили суспільно значущі інтереси і з метою їх реалізації діють активно, продуктивно і відповідально. Такими, наприклад, мають бути всі випускники вищих навчальних закладів України. Серед індивідуальних суб'єктів виокремлюють історичних, або видатних, особистостей — індивідів, внесок яких до прогресивного розвитку суспільства найзначніший. У філософії — це Платон і Арістотель, І. Кант і Г. Гегель, у науці — М. Ломоносов і А. Ейнштейн, К. Ціолковський і С. Корольов, у літературі — О. Пушкін і Т. Шевченко, у політиці Володимир Великий і Богдан Хмельницький, у воєнній сфері — О. Суворов і Г. Жуков та ін. Один з перших соціал-демократів Росії, філософ і громадський діяч Г.В. Плеханов у праці "До питання про роль особистості в історії" писав про видатних людей: "Велика людина велика... тим, що в неї є особливості, які роблять її найбільше здатною до служіння великим суспільним потребам свого часу... Велика людина є саме зачинателем, тому що вона бачить далі за інших і хоче сильніше за інших... Boнa — герой. Не в тому розумінні герой, що вона, начебто, може зупинити чи змінити природний хід подій, а в тому, що її діяльність є свідомим і вільним вираженням цього необхідного і несвідомого ходу. У цьому — все її значення, у цьому — вся її сила".

У наведеній цитаті подано найбільш вдале визначення історичної особистості, характеристика її змісту та зумовленість його об'єктивним історичним процесом. Кожного разу поява конкретного видатного індивіда може бути випадковою. Проте, якщо його немає, обов'язково знаходиться інший індивід як більш-менш вдала заміна. Наприклад, Франції початку XIX ст. потрібний був такий диктатор, як Наполеон. Однак, якби Наполеона не було, його роль виконав би хтось інший. Так завжди було і е в історії. Великі особистості породжуються великими історичними подіями і великими суспільними перетвореннями. Разом з тим особистість може стати справді великою, якщо виражає прогресивні інтереси, діє в напрямі історичної і природної необхідності, прискорює суспільний прогрес. Жодна особистість, навіть найвеличніша, не може скасувати чи змінити перебіг суспільного розвитку; і жодна особистість не може бути визнана великою, якщо її інтереси реакційні і дії руйнівні (Нерон, А. Гітлер, Б. Муссоліні та ін.). Твердження деяких філософів про те, що розвиток суспільства залежить від волі героїв, які ведуть за собою народ, є історичним волюнтаризмом. Його неспроможність і хибність історія доводила багато разів, як і фаталізму з його запереченням будь-якої ролі особистості в історії на тій підставі, що її процес нібито визначений згори.

Разом з тим, соціальна філософія підкреслює позитивну роль авторитету особистості в економіці, політиці, науці, в усіх інших сферах суспільного життя. Вона визначає авторитет як загальновизнаний неформальний вплив індивіда чи певної організації на інших людей за допомогою знань, моральної гідності та позитивного досвіду. Він виражається в здатності його носіїв без присилування спрямовувати думки і вчинки інших суб'єктів. Вплив авторитету обумовлений обмеженістю можливостей особистості раціонально оцінювати низку проблем і необхідністю з цієї причини приймати на віру твердження авторитетних осіб за тієї умови, що свої вимоги вони переконливо доводять. Такий авторитет нічого спільного не має з анархізмом, який заперечує будь-який авторитет, будь-яку форму влади, будь-яке підкорення, а також з теорією і практикою культу особи, котрий несумісний з демократичними принципами організації суспільного життя, ігнорує закон зростання вирішальної ролі пародиях мас в історії, мас багато негативних виявів у суспільстві.

Соціальні суб'єкти це соціальні групи і верстви населення, соціально-історичні спільноти людей, їх організації та установи із загальними суспільнозпачущими інтересами і свідомими, відповідальними діями для їх здійснення. Такими суб'єктами є суспільні класи, нації і народності, політичні партії і політичні рухи, профспілки, творчі, жіночі і молодіжні спілки і організації, інші об'єднання людей. Роль соціальних суб'єктів вони можуть виконувати тією мірою, якою усвідомили свое місце у процесі прискорення суспільного прогресу і здатні діяти як організована сила в його інтересах. Соціальними суб'єктами не можуть бути політичні партії і рухи, угруповання расистського, фашистського, релігійно-фанатичного, екстремістського напрямів.

Надзвичайно важливим і впливовим соціальним суб'єктом є інтелігенція. Без її активної творчої діяльності жодна а рушійних сил історичного процесу принципово не може піднятися в сучасному світі до рівня соціального суб'єкта. Інтелігенція обґрунтовує шляхи соціального прогресу, розробляє програми дій, формує самосвідомість індивідів та їх об'єднань. Багато її представників у своїй творчості змушені долати опір правлячих кіл, часто дуже жорстокий. Загальновідома, наприклад, трагічна доля таких видатних вчених, як академіки М. Вавілов та Л. Сахаров у колишньому СРСР.

В Україні кінця другого десятиліття незалежного і самостійного розвитку па суттєвий соціальний суб'єкт перетворюються працівники, організації та установи агропромислового комплексу. Цей комплекс — провідний сектор економіки країни. Його учасники вирізняються науковим світоглядом, різноманітними напрямами, родами і видами діяльності, господарюванням у різних формах власності, глибоким розумінням єдності своїх інтересів та інтересів усієї держави.

У сучасному світі формується глобальний соціальний суб'єкт, коли таким стає все людство. Лише воно може вирішити екологічну, енергетичну, демографічну, продовольчу та інші всезагальні проблеми. Ніколи раніше світ не був у такій драматичній ситуації, як нині, і вихід з неї соціальна філософія вбачає у загальнолюдських діях, гармонізації державних і соціальних відносин.

На новий соціальний суб'єкт XXI ст. поступово перетворюється так звана еліта — вища і привілейована верства суспільства з функціями управління розвитком держави, пауки і культури. Відходять у минуле уявлення про еліту як групу людей, яка узурпує політичну владу, заперечує історичний прогрес, народний суверенітет, утверджує нерівність як основу соціального життя. До сучасної еліти належать освічені та моральні інтелектуали, спеціалісти — професіонали, які мислять і діють відповідально, в інтересах дотримання прав і свобод особистості і суспільства, наповнюючи їх новим змістом. В Україні, як і в інших пострадянських державах, еліта ще не сформувалася. Демократичний процес формування еліти я нашому суспільстві попереду.

Отже, творцем історії с парод. Зростання ролі народних має в історії — закон розвитку суспільства. Разом з обґрунтованістю історичної дії збільшується обсяг маси людей, справою якої вона є. З народного середовища виходять індивідуальні і соціальні суб'єкти. їхній внесок в історичний процес найбільший, оскільки у діяльності вони свідомо і відповідально орієнтуються на суспільно значущі інтереси. Особливістю сучасного суспільного розвитку с глобалізація історичного суб'єкта.

8.3. Цінності та їх функції в життєдіяльності суспільства і людини