Розділ «Тема 10. ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ: ЗАКОНОМІРНОСТІ СТАНОВЛЕННЯ, ФОРМИ ВИЯВЛЕННЯ»

Поряд з естетичною структурою свідомості як особливим еволюційним утвором варто виокремити своєрідну її форму — естетичну свідомість. Естетична свідомість, як і міфологічна, релігійна, моральна, правова, філософська, наукова, — одна з форм суспільної свідомості. Кожна форма свідомості є відображенням змісту духовного досвіду людства, що у своїй сукупності утворюють цілісність і постають формуючою основою духовного світу особистості. Естетична свідомість — це форма суспільної свідомості, що відображає закономірності переживаючого ставлення людини до світу з позицій суспільного ідеалу. Предметом естетичної свідомості є творення та переживання виразних форм дійсності.

Свідомість людини є певною сукупністю духовного досвіду людства, причому не лише з огляду змісту досвіду, а й особливостей способу його формування. Останнє зумовлює необхідність з'ясування специфіки чуттєвості та ролі чуттєвого начала у формуванні інтелекту й утриманні в духовному досвіді особи цілісності набутого людством досвіду. Наголосимо, що організуючим началом усієї системи постає естетична свідомість. Адже небайдужість зумовлює активну задіяність емоційної сфери та інтелекту на творення сталості ставлення до предмета небайдужості: формування його образу, організація почуттів його змістом, долучення образу до наявного досвіду, визначення його цінності, укорінення в простір ідеальних сутностей тощо.

Естетична свідомість відображає закономірності функціонування небайдужості як особливого способу продукування духовного змісту свідомості. Своєю передумовою вона має емоційне реагування на світ. При цьому необхідно враховувати рівні емоційних реакцій. Первинними є суто емоційні реакції на внутрішній стан організму чи на зовнішні чинники, пов'язані з цим станом (хвороба, голод, страх тощо). Вони споріднюють людину з усіма іншими видами життя, хоча в світі людей вони також зазнали трансформації, оскільки і на них поширилась дія інтелекту. Тому зусиллям волі людина здатна тамувати голод, долати страх, стримувати напади гніву тощо.

Предметом емоційного реагування, що набуває вираженого естетичного забарвлення, є якості та властивості предметного світу, які спонукають особу на свободу розгортання почуттів і набувають для них сенсу мети. Дослідники визначають емоції як "діяльність оцінювання інформації про зовнішній і внутрішній світ, що надходить у мозок, і яку відчуття і сприймання кодують у формі його суб'єктивних образів" [6, с. 29]. При цьому емоції — не лише винесення оцінки, але і діяльність оцінювання. Зупинимось на деяких аспектах емоційного реагування на світ з огляду його впливу на досвід стосунків. Емоції в еволюції життя, в тому числі його вищої форми — людського життя, склалися і визначилися як "передформа мислення".

Емоції "зацікавлено", "пристрасно" оцінюють дійсність і доводять свою оцінку до організму мовою переживань. Емоція передбачає тим самим можливість своєрідних умовиводів щодо поведінки вже у тварин, котрі не мають інтелекту. Емоції людини по суті "являють собою аналог логічного оцінного судження про предмет або явище" [6, с. 32]. Зрозуміло, що механізм оцінки тут зовсім інший. Подібність форми емоційного процесу до логічного мислення не обмежується тим, що вони ніби будуються за однією схемою. Емоції, подібно до мислення, у своїх зіставленнях спираються на наслідки свого попереднього функціонування. Наголосимо, що лише мислення створює поняття як спосіб узагальнення знань, а пережиті емоції спричиняють утворення "емоційних узагальнень".

Відмінності між емоціями і мисленням зумовлені активністю різних структурних утворень мозку та якісним змістом створюваного досвіду. В мисленні виділяється як специфічна його особливість раціональний, переважно словесно-логічний елемент. Але мислення як процес з усіма його усвідомленими і не-усвідомленими елементами не можна відокремити від емоцій. Емоції не лише активізують мисленнєву діяльність, але, входячи в її структури, "виконують функцію евристик". Взаємозумовленість емоцій та інтелекту забезпечує всю повноту духовних та духовно-практичних взаємодій людини зі світом. У практичному сенсі важливо мати на увазі, що діяльність, яка підтримується емоціями, відбувається значно успішніше, ніж та, де спонукою є усвідомлення її необхідності. Отже, емоції та логічне мислення утворюють повноту відносин людини зі світом, реалізуючись у свідомих та інтуїтивних формах, і постають загальною умовою функціонування досвіду.

Розкрита вище роль емоцій у творенні досвіду про світ та відношення до нього потребує з'ясування його ролі в специфічній формі свідомості — естетичній. Наголосимо, що естетична свідомість відображає реальність у формах, що засвідчують оцінне та формуюче ставлення. У ньому якості предмета постають у двох аспектах: по-перше, в їх об'єктивній життєвості (внутрішня доцільність); по-друге, з огляду їх цінності для людського життя ("ідея потреби"). На відміну від суто емоційних реакцій, що є наслідком активізації підкоркових центрів ("нижчих шарів мозку"), естетичне почуття є першим складником власне естетичної свідомості. Це складний духовний утвір, для якого характерна взаємодія психічних та інтелектуальних складових досвіду.

Деколи має місце ототожнення почуття з емоціями. Вище ми зазначали, що емоційні реакції пов'язані з дією підкоркових центрів і у природних видів є достатнім засобом для реагування організму на середовище. У світі людини емоції включені у складну структуру інтелектуальної діяльності. Відтак у ній поєднуються, з одного боку, емоційні реакції (повідомлення про ставлення організму до сприйнятого об'єкта), а з іншого — активізація діяльності правої й лівої півкуль, що відповідно "відають" чуттєвим та логічним досвідом. Названі інтелектуальні структури, активізовані емоціями, формують цілісний образ предмета та ставлення до нього.

Естетична свідомість є наслідком єдності чуттєво-образних та понятійно-логічних форм досвіду. Складниками, що утворюють специфіку естетичної свідомості, на відміну від інших її форм, є почуття, оцінки, смаки, ідеали, теорія. Вони потребують уточнення з допомогою поняття "естетичне" щодо кожного зі структурних елементів. Адже можна трактувати, скажімо, смак як суто фізіологічну якість (смаковий рефлекс). Щодо ідеалу правомірно говорити про політичний, правовий, моральний ідеал тощо. В естетичній свідомості чуттєве, небайдуже ставлення до світу виявляє себе в кожному структурному елементі цього типу свідомості, що відповідно об'єктивується у наслідках відношення: формуванні чуттєвих, цілісних образів предмета небайдужості в естетичному переживанні, в естетичній оцінці, в судженні смаку, в естетичному ідеалі, в естетичній теорії. При цьому в своєму становленні та історичному розвитку естетична свідомість характеризується ускладненням структур та інтенсивністю їх взаємодій як на рівні людства, так і окремої особи.

Кожній названій складовій естетичної свідомості притаманний різний рівень співвідношення чуттєвого і логічного. Загальною підставою й об'єктивною умовою цілісності буття предмета небайдужості постає цілісність ідеї й образу, ідеального та реального, індивідуального і всезагального. Об'єктивує себе естетична свідомість у формах суджень, що розкривають рівень розвинутості естетичного смаку. В естетичних оцінках, в ідеальному формуванні (творенні образу предмета почуттів) виявляється ставлення людини до інших та до себе. Тобто, це складний комплекс духовних взаємодій людини зі світом. Вони утверджують ідею активної присутності людини у бутті в специфічний спосіб: надання йому визначеності з огляду цінності для життя духу. Тобто, дух живиться вже не предметністю як такою, а системою наданих їй образів. Вони розкриваються якісною визначеністю в естетичних оцінках, що, відповідно, засвідчують не лише якості предмета оцінки, а й рівень духовного досвіду суб'єкта оцінної діяльності.

Критерієм для визначення досконалості смаку постає естетичний ідеал, оскільки об'єктивна цінність образу (предмет оцінки) зумовлюється, як зауважувалося, його відповідністю ідеї життєвості (доцільної у собі) та адекватністю судження смаку. Естетична свідомість закріплює в смаках, оцінках багатство нюансів небайдужого ставлення людини до світу. Оцінна діяльність утверджується при цьому як вид духовної діяльності, що прирощує духовний досвід людства. Об'єктивність судження (естетична його міра) перевіряється не судженнями інших людей, а відповідністю судження ідеї внутрішньої життєвості предмета судження. Це образ-переживання, образ-оцінка, тобто ставлення до предмета, в якому якість переживання його ідеальної життєвості (в образі) відкриває рівень адекватності нашого судження про предмет.

Естетична теорія певним способом завершує низку форм естетичної свідомості. Метою її постає аналіз відповідності змісту реальності та способів її буття в наданих ідеальних образах, доведення підстав і умов досконалості цих форм та підстави здатності суб'єкта формувати, укладати реальність у досконалі ідеальні образи. Розглядається також діалектика всезагального, особливого та індивідуального у змісті духовного досвіду з огляду цінності наявної в предметах формування цілісності буття сутності в індивідуальній неповторності його способу — в образі.

Естетична свідомість — це діалектична єдність особливого і всезагального у досвіді небайдужого ставлення до світу. Саме естетична свідомість фіксує ціннісний зміст індивідуального досвіду реагування на дійсність, оскільки здатність задіювати інтелектуальні структури (активізувати їх) великою мірою зумовлена індивідуальними особливостями діяльності інтелектуальних та психічних структур особистості. Це особливості діяльності уяви, фантазії, образної пам'яті, формуючої здатності інтелекту. Тому естетичний образ дійсності завжди індивідуально-неповторний і цінний саме своєю неповторністю. Як такий він не є дещо довільне. Як наголошує І. Кант, здатність судження не є чимось свавільним, оскільки спирається на трансцендентальне припущення, згідно з яким "єдність природи у часі й просторі та єдність можливого для нас досвіду є одне і те саме" [9, с. 959].

Зробимо деякі загальні висновки. По-перше, естетична свідомість — це духовна цілісність, що є єдністю багатьох складових творення особливого — емоційно-інтелектуального відношення до дійсності. Поєднальними ланками цієї складної системи духовних взаємодій є чуттєві дані про світ (органи чуттів) та діяльність кори мозкових півкуль. Емоції виконують функцію регулювання активності суб'єкта залежно від значущості внутрішніх і зовнішніх чуттєвих даних. Як складова інтелектуальної діяльності емоції входять у поле творення вищих, духовних форм досвіду. По-друге, особливістю естетичної свідомості є творення відношення до предметів, безпосередньо не пов'язаних з практичними потребами, а спрямованих у духовну сферу. Злагодженість духовних структур (чуттєвого і логічного начал свідомості) розгортається у бік зростання логічної вмотивованості відношення до предметів небайдужості з огляду їх самоцінної життєвості, засвідчуючи загальну тенденцію і специфічну особливість естетичної свідомості. Потрете, естетична свідомість характеризується наявністю у змісті знання не лише результатів пізнавальної діяльності, а й цілісності відношення до них. Тобто, як активні форми духовного досвіду присутні чуттєві й логічні його дані. По-четверте, у змісті естетичної свідомості відображається об'єктивна закономірність здатності почуттів бути формуючим началом духу та об'єктивувати себе у різних видах діяльності: оцінній, образно-формуючій та теоретико-рефлексивній.

10.3. Естетичні почуття: генеза, закономірності виявлення

Отже, ми з'ясували, що естетична свідомість має формуючу здатність і одночасно постає наслідком формування духовного досвіду небайдужого ставлення людини до світу як певної цілісності. Взаємодія сприймання, уяви, пам'яті, почуттів, розсудку така, що вони є цілісною духовною структурою, де особливе місце посідає естетичне почуття. Естетичне почуття — це безпосереднє емоційне переживання людиною здатності ставлення до виразних проявів дійсності та закріплення цієї здатності у різних видах естетичної діяльності. Наголосимо, що буття в небайдужому ставленні почуттів до світу — це психічна реальність; буття в осмисленні переживання як духовного феномену — це естетична реальність. Почуття як предмет дослідження актуальне, по-перше, з огляду його можливостей відображати світ своїм відношенням до нього; по-друге, своєю здатністю організувати духовні структури в цілісність; по-третє, впливати на якісну результативність духовно-творчого пошуку.

Біля витоків естетичних почуттів знаходиться діяльність опредметнення, тобто здатність формуючого відношення до світу. З категорією опредметнення пов'язана естетична здатність перетворення емоцій на почуття. Це "випереджаючі" образи, завдяки яким людина бачить об'єкти своєї естетичної потреби як мету діяльності. Запорукою такої здатності є образне мислення. Воно організоване світом, який визначився почуттями як предмет формуючого інтересу. Це ідеальна чи реальна предметність, що постає "матеріалом" формуючої здатності й одночасно активним організуючим началом свідомості. Тобто, свідомість є дійсною саме у формуванні — наданні чуттєво осяжних способів буття явищам через формування їх образу. По суті, це предметно визначений образ небайдужості.

Почуття здобувають якісну визначеність естетичних, об'єктивуючи себе в якостях предмета формування. Водночас у формуванні й завдяки йому вони здобувають матеріал для свого живлення. Багатство почуттів утворюється їх взаємодією з якостями предмета небайдужості. Завдяки почуттям людина опредметнює себе, робить дійсним власний світу його неповторності. Естетичні почуття визначилися в культурі своєрідним упорядником світу: творення його злагодженого образу в духовних взаємодіях, що удосконалюють досвід людини. Л. Фейєрбах, осмислюючи естетичне почуття у його духовно-формуючих можливостях, стверджує: "Об'єктом розуму є об'єктивований розум, об'єктом почуття — об'єктивоване почуття. Якщо ти не розумієш і не відчуваєш музики, то найкраща музична п'єса справить на тебе таке ж враження, як шум вітру... Почуття звертається безпосередньо до почуття і зрозуміло лише почуттю, тобто самому собі, — адже об'єктом почуття є тільки почуття" [15, т. 2, с. 38].

Естетичні почуття — складна духовна структура. її зміст утворюють, з одного боку, об'єктивні якості предмета небайдужості, а з іншого — пам'ять про емоційні стани, викликані об'єктом. Пам'ять почуттів та формуюча здатність інтелекту зберігають цілісний образ предмета, навіть якщо він актуально не задіяний у процес відношення "тут" і "тепер". Досить якоїсь віддаленої асоціації, щоб збудити почуття і змусити уяву та пам'ять формувати предмет небайдужості. Так, згадка про милу, рідну людину вмить включає "механізм" пам'яті, уяву, емоції на відтворення її образу. Останній означує не лише фізичні характеристики, але стиль поведінки, особливості характеру, манеру спілкування, специфіку суджень про світ тощо. Тобто образ постає цілісністю, сповненою внутрішньої життєвості.

Роль почуттів у структурі естетичної свідомості визначається тим, що вони активізують процес взаємодії людини зі світом, вибираючи з нього предмети небайдужості й концентруючи інші духовні здатності на вирізнення якостей об'єкта для "живлення" ними. Досвід сприймання об'єктів та досвід рефлексії над ними щоразу поглиблюються при наступних сприйняттях. Розум "пояснює" почуттям причини їх небайдужості до об'єкта. Місце естетичного почуття в духовному досвіді людства вдало визначив Б. Спіноза: "Ясним... пізнанням ми називаємо те, що випливає не з розумного переконання, але з почуття і насолоди самими речами, і це пізнання значно перевершує інші" [14, с. 72]. При цьому діють загальні закономірності інтелектуально-формуючого відношення, оскільки, згідно з Г. Гегелем, те, що характерне для пізнаючого духу, характерне і для переживаючого духу.