Розділ «Тема 4. Сучасна естетична думка або некласична естетика»

Сучасною в широкому розумінні називають всю естетику XX ст. Нон класика (некласична естетика) пов'язана з відходом, дистанціюванням від класичного розуміння естетики як філософії прекрасного, філософії мистецтва, з відмовою від принципів універсалізму й незацікавленості, з переглядом антично-вінкельмановского, гегелєвсько-кантівського понятійного та категоріального апарату, ревізією естетичних аксіом взагалі, з відмовою від принципів нормативності, ієрархія ності. Незгода з класичною естетичною традицією часто приймала радикально опозиційній, руйнівний характер і базувалася на складному явищі активної взаємодії філософської думки, естетичної теорії й практики та художнього процесу. Тенденцією такої взаємодії, як і результатами взаємного перетинання філософії й естетичної практики позначені майже усі напрями мистецтва XX ст.

Естетика XX ст. перемішує акцент своєї уваги з чуттєво-емоційного ставлення до світу на інтелектуальне задоволення, а потім і на інтерактивну взаємодію з артефактом, з художнього - на раціоналізоване, естетичне. В мистецтві місце образа займають концепт, симулякр, об'єкт. Такі зсуви призвели до модифікації класичних естетичних категорій. Піднесене замішується незвичайним, дивним, трагічне - парадоксальним. Потворне естетизується, центральне місце посідає комічне в формі іронізму. Статус категорій набули поняття, які традиційно існували за межами естетики: абсурд, огида, жорстокість, насилля, шок, ентропія, хаос та ін.

З часом професійній (художній) діяльності протиставляється креативність, яка розуміється як вияв спонтанного творчого початку. Мистецтво дедалі більше розчиняється в житті, культурна ієрархія зламується, в правах зрівнюються професійність та аматорство. Пильний інтерес до естетики повсякденності згодом дає потужний імпульс до естетизації навколишнього середовища, дизайну, стайлінгу, рекламі, моді.

В той же час, слід зазначити, що некласична естетика є лише однією з тенденцій розвитку сучасної естетики, але досить вагомою. І на Заході і на Сході існує традиційна естетика, яка продовжує класичну лінію й не сприймає нонкласики. Разом с тим некласичний напрямок постає дуже репрезентативним, насамперед - для західноєвропейської та північноамериканської естетичної свідомості.

Виникнення й розвиток некласичної естетики були зумовлені рядом соціокультурних зсувів, які стали виразними протягом XX століття.

Глобальні зміни в культурі

Авангард, модернізм, постмодернізм

Фактично на сьогодні ми маємо складну суміш з проявів класичної культури та численних творів, продуктів та поділок "некласичної" культури, нонкласики. Активно цей процес змішування почався ще в першій третині XX ст. - в авангарді.

Терміном "авангард" (фр. avantgarde- той, що йде попереду, передовий загін) в естетиці XX ст. визначається сукупність усіх різноманітних новаторських, революційних, бунтарських, епатажних, маніфестарних рухів та напрямів в художній культурі першої половини (а іноді навіть! першої третини) XX ст. Взагалі авангардні явища присутні у будь-якому перехідному періоді в історії культури, але у XX ст. авангард стає могутнім феноменом художньої культури, який обіймає майже усі окремі види мистецтва.

Авангард - це, насамперед, реакція художньо-естетичної свідомості на глобальний перелом в культурно-цівілізаційних процесах, викликаних науково-технічним прогресом останнього століття. Формування авангарду пов'язане з відмовою від позитивізму в естетиці та реалізму в мистецтві. В філософії попередниками становлення авангарду постають ідеї А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, С. Кьєркєгора, А. Бергсона. Непрямим шляхом ініціювали виникнення авангарду досягнення в наукових галузях (особливо - в галузях ядерної фізики, хімії, математики, психології, пізніше - біології, кібернетики, електроніки) та техніко-технологічні реалізації на їх базі. В психології значного впливу задав фрейдизм та виникаючий на його базі психоаналіз. В гуманітарних науках - це конституювання лінгвістики як філософсько-культурологічної дисципліни, відхід від європоцентризма та як наслідок цього відходу - зростання уваги до східних культур. Виникнення таких феноменів як теософія, антропософія та деяких нових езотеричних вчень спровокувало (як реакцію на них та на зусилля позитивістсько-сиієнтистського розуміння миру) виплеск неохристиянських вчень - неотомізму, неоправославія та ін. В соціальних науках соціалістичні, комуністичні, анархістські теорії революційно та пафосно відобразили реальні гострі проблеми соціальної дійсності того часу. Як безпосередні предтечі авангарду постають естетика романтизму та імпресіонізм. Романтизм розробив концепцію анти імітаційного (так званого "музикального") живопису та визначив увагу художньої творчості до феноменів підсвідомого. Імпресіонізм заснував тенденції, які стали дуже важливим для розвитку авангарду: масовий, поза індивідуальний характер героя і дуже індивідуальна, особиста точка зору самого митця. За своїм походженням авангард - це художня програма мистецтва світу, який швидко змінюється, світу прискорення індустріального прогресу, урбанізації, світу, де образ життя і художні стилі стають дедалі масовими.

На початку XX ст. авангард постулює ситуацію "банкрутства" традиційних систем цінностей, неспроможність "здорового глузду", піддає нищівній критиці такі феномени як закон, порядок, поступовий рух історії - таю ідеали, що не витримали перевірки часом.

По загальних і характерних рис більшості авангардних напрямів відносяться:

o їх свідомо загострений експериментальний характер;

o пафос революційної руйнації щодо традиційного мистецтва та традиційних цінностей культури;

o різкий протест проти всього, що уявлялося консервативним, буржуазним, академічним; у візуальних видах мистецтва та літературі - демонстраційна відмова від міметичного принципу, який утвердився протягом XIX ст. і є "прямим" (реалістично-натуралістичним) зображенням наочної дійсності;

o нестримане прагнення до створення принципово нового усюди і, насамперед - у формах, засобах і способах художнього вираження. На цьому фундаменті базується декларативність, маніфестарність, скандальний епатаж презентації представниками авангарду і самих себе - своїх творів, напрямів, рухів і т. ін. Програмна епатажність авангарду мала своєю метою активне (до шокуючого, агресивного) впливання на масу заради її прокидання від сну здорового глузду;

o прагнення до стирання меж між традиційними мистецтвами, тенденцій до синтезу окремих мистецтв.

Інтенції на експеримент і руйнацію традиційного виявляє себе у відмові авангарду не тільки від традицій класичного мистецтва, але й від самого мистецтва - метою авангарду стає "анти-творчість" в межах "анти-мистецтва". П. Пікассо визначив живопис авангарду як "суму руйнацій": "Раніше картина створювалась по етапах, і кожний день прибавляв до неї щось нове. Вона була звичайно підсумком ряду доповнень. Моя картина - підсумок ряду руйнацій. Я створюю картину і потім руйную її".

Рішуче відмежовуючись від традиційного мистецтва, авангард орієнтований на абстрактність композицій з метою провокування інтелектуальної співучасті глядача, пробудження, струсу повсякденної свідомості. Для досягнення цієї мети глядачеві пропонується радикально нова спроба бачення світу. На цьому базується загальність позицій різних напрямів авангарду (поп-арту, дадаїзму, футуризму, сюрреалізму та ін.) - свою діяльність вони оцінюють не як ті чи інші художні напрями, а як образ мислення, за допомогою якого авангард намагається затвердити себе як нове слово в розумінні людини, соціуму, мистецтва, творчості і моралі.