Розділ «Тема 4. Сучасна естетична думка або некласична естетика»

oневизначеність, культ невиразності, помилок, пропусків;

o фрагментарність і принцип монтажу;

o іронізм, пародійність, деканонізація традиційних естетичних цінностей, аксіологічний (ціннісний) плюралізм;

o тілесність, поверхнево-чуттєве ставлення до світу;

o гедонізм, який витискує категорію трагічного з естетичної сфери;

o естетизація потворного;

o змішування жанрів, високої та масової культури;

o театралізація, карнавалізація сучасної культури;

o репродуктивність, серійність, орієнтовані на масову культуру, споживчу естетику, найновітніші засоби масових комунікацій.

Всі ці ознаки свідчать про терпимість, гнучкість, плюралістичність, відкритість естетики постмодернізму, про її антитоталітарний характер, що принципово відштовхує саму ідею панування над природою, особистістю, суспільством. Постмодернізм тяжіє до діалогу з різноманітними галузями гуманітарної культури.

Разом з тим, ця привабливість постмодернізму сполучається з естетичною вторинністю, поверхнею, втратою цілісності, автентичності й художньої автономності артефактів, втратою емоційної спонтанності та ціннісних критеріїв творчості. Все це народжує специфічний пост-модерністоький настрій, психологічну та естетичну настанову, яка сполучає в собі цинізм.і ностальгію за втраченою гармонією й красою світу мистецтва. Постмодерністське бачення світу й стиль життя зворотним чином впливає ма#же на всі сфери культури й суспільного життя. Зростають тенденції невизначеності, які відтворюються у відкритості, плюралізмі, еклектизмі, безладді, випадковості культурного життя. Культурна діяльність перетворюється на гру інтелекту, створюється своєрідне метамистецтво.

В естетичній сфері такі переорієнтації пов'язані з тим, що в пост-модерністському творі, артефакті художнє розчиняється в естетичному. Постмодернізм ближче до естетики, ніж до мистецтва, це "подвійна" естетика, естетика в квадраті, яка ігровим чином сполучає фрагменти, уламки, шматочки усієї попередньої культури, переносить їх в новий смисловий арт-простір. Таке збирання має для індивіда, ввімкнутого в постмодерністську спільноту, головну мету - естетичної насолоди. При цьому і ця мета і сам процес постмодерністської гри багатьма представниками постмодернізму не усвідомлюється і деякі з них навіть не вважають себе постмодерністами. Акценти в будь-якій естетичній, художній діяльності переносяться з експресії (лат. expressio - вираження) на комунікацію, підключеність до багатьох художніх та позахудожніх ігор, до естетичного полілогу. Постмодерністська культура відкидає ієрархічні концепції елітарної та масової культури як анахронізм та орієнтується на естетичні потреби мас, підкреслюючи цінності споживання.

Постмодернізм принципово відмовляється від якихось глобальних амбіцій, він свідомо демонструє "втому" від культури, своє іронічне ставлення до неї в цілому і до творчої діяльності як її частини. Але ж в 90-ті рр. XX ст. можна було спостерігати як постмодернізм "стомлюється" вже від самого себе. Цей час помічений концептуальною втомою творців постмодернізму, спадом ейфорії від нього. Висувається гіпотеза про перспективи постпостмодерністської еволюції, яка пов'язується з технообразами, віртуалістикою. Висвітлюється специфіка постпостмодернізму, для якої характерні нові художньо-естетичні канони - інтерактивність та прагнення створити нове художнє середовище - віртуальний світ. Арт-діяльність інтернету дедалі більше конкурує з попередніми художньо-естетичними формами.

Серед численних представників постмодернізму в арт-сфері можна виділити як найбільш талановитих Й. Бойса та Я. Кунелліса у візуальних мистецтвах, Дж. Кейджа і К.Х. Штокхаузена в музиці, П. Грінуей в кіно, Ж. Батай, У. Берроуз, У. Еко в літературі. У сучасній українській літературі представниками постмодернізму є Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, О. Міьяненко, С. Проток, В. Медведь, О. Забужко та ін.

Як принципово нові події в арт-практиках можна вказати на виникнення напрямів енвайронменту та акціонізму в усіх його формах (власне акції, хепенінги, перформанси).

Постнекласична естетика

Культурно-цивілізаційні процеси завжди носять повільний і не одномоментний характер, старе ніколи повністю не буває подоланим і зміни культурних парадигм не є ні лінійними ні чітко визначеними. Для цих процесів в естетичній сфері XX ст. характерний інтенсивний, іноді хаотичний рух в просторі класика - нонкласики. Поряд з некласичними формами художнього мислення та естетичної свідомості протягом усього XX ст. існували й сягали значних висот в сфері художнього вираження феномени класичного (або заснованого на його традиціях) мистецтва. Серед майстрів, які працювали в класичній парадигмі багато великих імен: Бунін, Т. Манн, Пастернак, Мандельштам, М. Булгаков, Хемінгуей, Фолкнер, Гарсіа Маркес та багато ін. в літературі, Ейзенштейн, Бергман, Фелліні, Антоніоні, Вісконті, Пазоліні, Тарковський, Коппола та ін. - в кіно, Стравінський, Прокоф'єв, Шостакович, Барток, Мессіна та ін. - в музиці. З високохудожнім розвитком принципів класичної естетичної свідомості в XX ст. ми зустрічаємося в сферах архітектури та дизайну, де нові матеріали, сучасні технології та відповідна техніка дозволили по-новому вирішити проблеми сполучення утилітарності й практицизму, функціональності з традиційними естетичними прагненнями до краси, світлоносності, формальної виразності з опорою на нові принципи конструктивності. Поняття красоти не щезло з лексикону видатних дизайнерів та архітекторів, що найбільш наочно проявилося в сфері високої моди, яка за останні десятиріччя минулого століття перетворилася на самостійне не утилітарне мистецтво з орієнтацією виключно на естетичні цілі.

Сам постмодернізм, як було показано, досить свідомо звертається до традицій класики - любої відомої класики всіх часів і народів - з позицій іронізму, сполучаючи їх в такі суміші, які уявлялися неможливими. Це вже не класика, але і не нонкласика. Для постмодернізму характерний дух підвищеного естетизму в класичному стилі й, водночас, принципова відмова від суттєвих універсалій традиційної естетики (гарний приклад - фільми П. Грінуея "Контракт рисувальника", "Книги Просперо", "Інтимний щоденник"). Таке поєднання несумісного, класичного і некласичного свідчить про настання нового постнекласичного етапу в художньо-естетичній культурі.

Тобто, можна казати, що в XX ст. паралельно розвивалися два процеси: 1) накопичення, осмислення, переосмислення знань в галузі класичної естетики із значним акцентом на інтерпретацію глибинного історіко-естетичного досвіду (про це свідчить й розмаїття теоретичних праць з історії естетики, які саме в XX ст. створили потужну, науково фундовану базу естетичної теорії); 2) систематичне прагнення до принципового подолання цього досвіду, радикальній відмові від нього і до побудови на якихось нових засадах некласичної естетики. Сьогодні стали помітні активні тенденції до перетинання цих двох процесів, їх діалогічної взаємодії.

В естетиці XX ст. пройшло під знаком глобальної для європейського ареалу переоцінки цінностей, перебудови емоційних, художніх парадигм, парадигм мислення, стало символом суттєвого розлому, насамперед, в сфері свідомості. Головні естетичні поняття були піддані перегляду Й навіть запереченню, виявлені нові поняття (на перший погляд - далекі від будь-яких принципів мистецтва й художнього мислення взагалі), в сферу естетичного досвіду введено речі, явища, засоби організації арт-об'єктів і арт-практик, які фактично відчужені від класичної естетики, класичного мистецтва. Більшість нових понять (паракатегорій нонкласики) для класичної естетики або взагалі не мали місця в естетичному просторі, або були маргінальними.