Розділ «Тема 4. Сучасна естетична думка або некласична естетика»

Відповідно, мистецтво в контексті постіндустріальної культури переживає суттєві трансформації:

* переорієнтація з художнього твору на процес його створення;

* переорієнтація з автора на масову аудиторію;

* з вербальності на тілесність, жест, ритуал, тобто - невербальне спілкування;

* мистецтво в своїх найбільш "просунутих" формах прямує не до відображення життя, а прагне стати життям, що сприяє формуванню ігрового, альтернативного типу особистості;

* дедалі більшу роль відіграють комп'ютерні методи створення артефактів.

Постіндустріальна культура в цілому орієнтована на світ уявлення, сновидінь, безсвідомого як того, що найбільш відповідає хаотичності, абсурдності, ефемерності постмодерністської картини світу. З такою орієнтацію пов'язане визначення переходу від модерністської свідомості до постмодерністської за допомогою метафори переходу від алкогольної культури (яка агресивно нав'язує себе світу, прагне самоствердитися) до наркотичної (яка не змінює світ, а повільно, докладно, фактурно, пластично відчуває матеріальність світу).

Серед крупних розробників постмодерністських стратегій в естетиці та художній критиці можна вказати Ж.-Ф. Ліотара, Ж. Дерріду, Ч. Дженкса, Ж. Бодрійяра, Ю. Кристеву, І. Хассана, У. Еко та ін.

В художньо-естетичному аспекті культури XX ст. є сенс розглядати постмодернізм в контексті смислової низки понять: авангард - модерн - постмодерн. При цьому треба мати на увазі шонайменш два моменти.

По-перше. Якщо поняття модернізму (modernite) як сучасності, яка спадкує традиції Просвітництва й романтизму ширше, ніж модерністське мистецтво (art moderne), то постмодернізм сприймається як двоїстий термін, який визначає як подовження, так і подолання модернізму. У зв'язку з цим доречно відрізняти терміни: постмодерн (postmoderne) - ревізія філософських основ модерну; постмодернізм (post-modernisme) - переглядання мистецтва модернізму; постмодерність (postmodernitй) - захід героїчного в сучасному житті.

По-друге. Постмодернізм відрізняється від інших естетичних течій і художніх стилів не хронологічно (після чогось), але еволюційно (феномен розвивається та перетворюється на дещо інше за принципом зняття, з утриманням характеристик попереднього періоду, але в новій формі). Так, постструктуралізм в естетиці неможливий без структуралізму, постмодернізм в мистецтві неможливий без модернізму і навіть авангарду.

Якщо під авангардом розуміти усю сукупність гранично новаторських, агресивно-епатажних, бунтарських рухів художньо-естетичної культури першої половини XX ст., а під модернізмом - академізацію новаторських досягнень авангарду, його асиміляцію в найбільш репрезентативних арт-практиках, то постмодернізм - це новий етап художньо-естетичної культури. Постмодернізм - це, насамперед, відчуття й усвідомлення буття, культури, мислення як гри, ігрової, іронічної ностальгії по тій культурі, що відходить у минуле, в тому числі - по авангарду з модернізмом. В постмодерні відбувається гранично іронічна ревізія модерну та усієї традиції, яка передує модерну й авангарду, їх неігрової (тобто край свідомої, серйозної) установки на художню діяльність. Постмодернізм - виключно естетичний (й навіть естетський) підхід до любого культурного чи цивілізаційного явища будь-якого історичного періоду. Це повертання до естетичного досвіду на іншому рівні, при якому акцент робиться не на суттєвих для класичної естетичної свідомості поняттях прекрасного, піднесеного, трагічного; не на цілеспрямованій епатажності у пошуку нових форм, характерних для авангарду; не на інтелектуально-концептуальному відтворенні авторського задуму характерного для модернізму. В постмодернізмі акцентуються маргінальні для класичної естетики, присутні (в нерозгорнутому стані) в авангардній та модерній естетичній практиці універсальні поняття гри, іронії, потворного.

Для авангардистів і модерністів лейтмотивом діяльності була нестримана спрямованість вперед, до чогось принципово нового, того, що не існувало до них, до відкриття нових путей (які вважалися істинними) в головні й суттєві художньо-смислові простори. Тобто, це була гранично серйозна і відповідальна діяльність, спрямована на повалення чогось застарілого та затвердження якихось іновацій, здобутків в сферах художньо-естетичного досвіду. Постмодернізм вільний від усіх цих амбіцій, прагнень, прямувань. Він відчужений від них і розуміє безглуздя будь-яких серйозних або прагматичних зусиль, віри у розум, прогрес, істину, добро, красоту і взагалі безглуздя будь-якої віри. Для нього цінним постає тільки одне - насолода від гри у всіх сферах людського буття і свідомості, в тих сферах, які можуть зватися культурними, включаючи гру з культурною спадщиною. Інтерес до культурного минулого, звичайно, не є автоматичним відображенням традиції. Традиція в постмодерністському мистецтві немов просвічує крізь цитати, мерехтить в монтажних, колажних конструкціях, присутня в тих чи інших фрагментах твору чи артефакту. І все це - з позицій відчуженого іронізму, який став одним з ключових понять постмодерністської естетики. Культурний простір постмодернізму (який в цілому закінчив формування в 80-ті роки) включає в себе: по вертикалі - всю історію культури від архаїки, примітивізму до найбільш "просунутих" художніх течій, по горизонталі - художній досвід усіх країн і народів, тобто європоцентризм втрачає актуальність. Естетичним каноном стає відсутність канону, антисистемність, неієрархічність.

Сенс низки естетичних категорій, понять, термінів змінюються зсередини. Відбувається значне зближення високої та масової культури, межі між ними розмиваються. В мистецтві набирає силу тенденція жанрового розмаїття, полістилістики. В центрі естетичної уваги опинилися маргінальні теми, пов'язані з тілесністю, сексуальністю, споживчою естетикою, естетизацією навколишнього середовища. Ця проблематика безперервно зростає, втягуючи у своє коло дедалі більше нових сюжетів - від феміністської естетики до постмодернізму в науці.

Принципи й правила постмодерністської гри гранично вільні, засновані на відмові від всіх традиційних філософсько-естетичних категорій, понять, принципів художньо-естетичного мислення й заміняються новим рядом понять, які також досить вільно трактуються: деко-нструкція, інтертекстуальність, іронізм, симулякр, фрагментарність, мозаїчність, нонієрархічність, лабіринт, різома, тілесність, спокуса, бажання, парадоксальність, естетизація потворного, принциповий маргіналізм і т. ін.

Постмодернізм постає як своєрідна мутація модернізму, яка замінює модерністську форму, намір, проект, ієрархію постмодерністською анти формою, грою, випадковістю, анархією. Естетика в цьому контексті постає як деяка суміш, з якої формується нове ігрове поле та ігровий простір.

Характерні риси естетики постмодернізму:

o деконструкція естетичного об'єкта;

o перетворення естетичного об'єкта в пусту оболонку шляхом імітації контрастних художніх стилів (стильовий синкретизм), при цьому домінуючим стилем є гілерреалізм;

o інтертекстуальність, цитати ість, мовна гра як метод художньої творчості;