Розділ «Тема 6. Мистецтво як засіб естетичного виховання»

Специфіка естетичного виховання

Естетичне виховання відноситься до тих проблем, від рішення яких багато в чому залежить подальший розвиток людської культури. У другій половині XX століття проблема естетичного виховання розглядається багатьма дослідниками по-новому: загострюється гуманістична направленість проблеми у зв'язку з глобальним завданням збереження та розвитку культури. У сучасному суспільстві надзвичайно гостро постало питання надання нового статусу задачі формування особистості і перш за все її естетичному вихованню, яке сприяє зародженню, укріпленню та розвитку естетичних, етичних, художніх цінностей та мотивацій у кожної людини.

У широкому сенсі під естетичним вихованням розуміють цілеспрямоване формування в людини естетичного ставлення до дійсності. Це. специфічний вид суспільно значимої діяльності, яка здійснюється суб'єктом (суспільство та його спеціалізовані інститути) відносно об'єкта (індивід, особистість, група, колектив, спільнота) з ціллю випрацювання у останнього системи орієнтації у світі естетичних та художніх цінностей відповідно до уявлень про їх характер та призначення, які склались у даному конкретному суспільстві. У процесі виховання відбувається приєднання індивідів до цінностей, перетворення їх на внутрішній духовний зміст шляхом інтеріоризації. На цій основі формується та розвивається здатність людини до естетичного сприйняття та переживання, її естетичний смак та уявлення про ідеал. Виховання красою і через красу формує не тільки естетико-ціннісну орієнтацію особистості, але і розвиває творчі здатності, здібність до створення естетичних цінностей у сфері трудової діяльності, у побуті, у вчинках та поведінці і безумовно в мистецтві.

Естетичне виховання гармонізує та розвиває всі духовні здатності людини, що є необхідними у різних сферах творчості. Воно пов'язане також із моральним вихованням, оскільки краса є особливим регулятором людських взаємовідносин. Таким чином, метою естетичного виховання є людина, яка розкрила повноту своєї сутності, універсальна гармонійна особистість. Ідеал універсальної особистості як мета виховання передбачає її особливе відношення з універсамом, внутрішньо органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим "Я", до якого зовнішня реальність протистоїть як "не-Я". Така людина усвідомлює себе як природу, що досягла самопізнання, та наявний живий рід [4].

Естетичне виховання має історичний характер. Так, наприклад, Ф. Шіллер увів сам термін "естетичне виховання" та вважав його за достатню умову для докорінних соціальних перетворень, коли завдяки естетичному впливу на психіку людини можуть бути розв'язані усі, навіть найважчі, соціальні проблеми.

Важливо зазначити, що естетичне виховання в усій сукупності своїх методів, засобів, форм триває протягом усього життя людини. Воно нейтралізує суперечності, що виникають через неспівпадання рівня естетичної культури людства та володіння нею окремою особистістю.

Розглянемо основні риси естетичного виховання:

o Системність - цілеспрямованість та зв'язок з іншими видами та засобами виховання;

o Активно-творчий характер діяльності особистості в естетичному перетворенні світу, що передбачає передачу суспільного досвіду;

o Форми естетичного виховання мінливі, що обумовлене особливостями процесу соціалізації особистості, але процес цей триває постійно;

o Естетичне виховання пов'язане з іншими аспектами розвитку суспільства, які впливають на його сутність та процес протікання;

o Естетичне виховання передбачає освоєння правил, естетичних норм, естетичних знань, естетичну діяльність людини, участь її у процесі перетворення дійсності [4].

Ядром та головним засобом естетичного виховання є мистецтво, особливістю якого є універсальність впливу на особистість по всім напрямкам.

Мистецтво виховує в людях не лише потребу художньої насолоди, а,й здатність творчого ставлення до всіх природних та суспільних явищ. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, спонукальна сила, духовний підйом, почуття насолоди) мистецтво може виконувати дуже важливу функцію виховання та є одним з найважливіших складових частин духовної культури суспільства. Воно задовольняє незліченні людські запити та виконує численні суспільні функції - комунікативну, пізнавальну, виховну, естетичну, компенсаторну та інші. Мистецтво є складовою частиною світу цивілізації і культури; воно продукує різноманітні типи світоглядного ставлення до дійсності, сприяє становленню людини як культурної істоти.

Специфічність мистецтва полягає в тому, що воно є духовно-практичним способом освоєння дійсності. Мистецтво здатне до цілісного, загального охоплення дійсності, до синтезування узагальненого людського досвіду, осягаючи світ у суперечливій єдності реального й ідеального, дійсного і можливого, скінченного і нескінченного. Мистецтво освоює наявне та спрямоване на майбутнє. Особливо важлива сфера дії мистецтва - вираження повноти та різноманітності людських зв'язків із оточуючим світом, виявлення проявів гармонії та універсальності. При цьому мистецтво не просто утримує в пам'яті культури людський спосіб буття, а виявляє чутливість до принципово нового, ще не відображеного в інших сферах суспільної свідомості. Саме тому мистецтво здатне розкривати такі сторони взаємин людини і світу, які не виявляються іншими способами духовно-практичного освоєння дійсності. Мистецтву властивий інтерес до проявів людської індивідуальності, до змін у сфері свідомості. Воно відповідає глибинній людській потребі розпізнавання мотивів діяльності та вчинків, виявлення істинно людського в людині. Мистецтво не тільки дає уявлення про світ, а й визначає спосіб бачення світу, певні світоглядні орієнтації. Воно сприяє моральному й естетичному вдосконаленню особи.

Специфіка різних видів мистецтв у процесі естетичного виховання

Міркування стосовно сутності мистецтва та його ролі для формування особистості супроводжують історію людства з давніх часів. Перш за все мова йшла про виховання конкретної людини, про що свідчать трактати Стародавнього Китаю, відомості стосовно музичного виховання та освіти у Стародавньому Єгипті та Індії, а також системи естетичного виховання стародавньої Греції. Ушляхетнення душі та тіла, гармонія зовнішнього та внутрішнього (еллінський ідеал), вплив на етичну природу людини (Аристотель), розвиток почуття громадянства та соціальної спільності, виховання духу, інтелекту, емоцій - приклади того, що у всі часи визнавались, осмислювались та відкривались виховні можливості музики. При цьому найбільш значимий навіть не безпосередній вплив мистецтва, а його післядія, коли засвоєний людиною чуттєво-емоційний досвід стає мотивом поведінки. Наприклад, Платон стверджував, що в музичному мистецтві закладений найбільш впливовий виховний засіб, оскільки ритм та гармонія сильніше всього іншого проникає в глибину душі та сильніше за все інше захоплює її, роблячи її благою, якщо виховання організоване правильно; якщо ні, то виходить протилежне. Більше того, в "ідеальній" державі Платона музика як най впливовіший засіб виховання душі застосовується виключно для представників вищих соціальних класів.

Розвиваючи ідеї Платона, Аристотель стверджував, що музика, окрім того, що вона викликає насолоду, повинна слугувати більш високій цілі, а саме впливати на людську етику та психіку.

Показовим є й інше: на протязі історії в різні епохи констатували об'єктивний зв'язок природи світу та природи людини, що характеризувався одними і тими самими категоріями. Піфагорійці, наприклад, вважали за необхідне зробити своє тіло і душу музичними, але і упорядковану державу вважали музичною, оскільки вона підпорядковується ідеальному ладу. Один з авторів пізнього Середньовіччя вист-роює систему естетичних законів, причому верхній її рівень - божественна музика, що являє собою упорядкованість, гармонію.