Розділ «Тема 2. Українська естетика»

Естетичні ідеї доби Київської Русі

Українська культура розвивалась в європейському культурному колі протягом багатьох століть. Звичайно, чистих культур не існує, тобто таких, що розвинулися у будь-якого народу від найнижчого до сьогоднішнього рівня виключно тільки власними силами цього народу. У культурному розвої народів існували й існують культурні впливи одного на інший, та постійне перехрещування цих культурних впливів. Здатність народу сприймати культурні впливи інших народів, але сприймати їх добровільно (тобто не копіювати докладно надбань цих народів), творчо пристосовуючи їх до своїх потреб і духовності, оригінально перетворюючи їх, даючи їм своє національне забарвлення і таким чином сприяючи їх творенню. Ще однією важливою передумовою культурного розвитку народу є комунікація. Найкраще розвивалися ті осередки людського поселення, що були на шляху суходолу чи річного роздоріжжя.

Розвиток української естетичної думки є невід'ємною частиною історії світової естетичної думки. Більшість дослідників вважають, що вона зародилась в XI ст. як синтез візантійської естетичної традиції та місцевої матеріально-художньої культури. Запровадження християнства дало змогу долучитись до античної та візантійської культурної спадщини. Велику роль у формуванні естетичної думки Київської Русі відіграли праці Іоанна Дамаскіна ("Діалектика"), Іоанна Екзарха Болгарського ("Шестоднев"), Пилипа Пустинника ("Діоптра"), в Ізборниках 1073 і 1076 рр. тощо.

Найдавнішою пам'яткою писемності Київської Русі є Ізборник Святослава - два збірники статей, написані наприкінці XI ст. Ізборник 1073 р. містить твори переважно церковно-релігійного характеру, а також матеріали з риторики, логіки, поетики, перекладені старослов'янською мовою з болгарської. Ізборник 1076 р . включає публіцистичні твори давньоруських письменників, які містять загально моральні повчання. Тут відображені уявлення про пріоритетність внутрішнього світу людини. Вказується, шо розум людини є джерелом її духовної краси.

Відомими філософами Київської Русі були митрополит Іларіон, Климентій Смолятич, КирилоТурський, Феодосій Печерський та ін. В їх творах відображені уявлення наших пращурів про красу (художню, духовну, природну) та мистецтво.

В давньоруський період література та мистецтво ще не відокремились в самостійні галузі суспільної свідомості. Вони були підпорядковані загальним, практичним завданням життя, тісно пов'язані з християнською релігією та церквою.

В естетиці та мистецтві середньовіччя, центральне місце належить образу, символу, знаку. За тогочасними світоглядними уявленнями матеріальний світ - лише знак, символ божественного світу. Через матеріальне, середньовічний символ передавав сутність ідеального. Так, текст Священного Писання тлумачився не як історична хроніка, тут кожна подія була зразком моральної поведінки і водночас несла з собою приховану сакральну істину. Долучитись до істини можливо було лише шляхом любові, споглядання божества в собі та оточуючих люди-1 ну образах, символах і знаках.

Тому велике значення в перші сторіччя утвердження християнства в Київський Русі (X - XII ст.) надавалось вихованню "нової" людини - християнина. Храми, мозаїки, фрески, ікони, літературна творчість допомагали виконувати це завдання. Вони очищали від скверни наставляли на шлях порятунку (катарсична функція). Разом з тим твори мистецтва були розраховані на певну естетичну дію на людину. При цьому категорії моральні та естетичні як правило ототожнювались: добро з красою та світлом; зло з потворним та темним.

Квінтесенцією середньовічних архітектурних споруд були храмові споруди. Храм відповідав уявленням про прекрасне, красу як піднесене, чудове, незвичайне таке, що виділяється з життя. Він сприймався як величезний розкішний витвір мистецтва. Митрополит Іларіон в "Слові про закон і благодать" прославляє Ярослава Мудрого як будівничого Софійського собору в Києві. Галицько-Волинський літопис докладно розповідає про відбудову після пожежі в 1260 р. в Хол мі храму в ім'я Діви Марії.

Уявлення про красу в давньоруському мистецтві було пов'язане зі світлом, блиском золота, перлів та дорогоцінного каміння. Золото в середньовічній ієрархії кольорів займає перше місце. Воно виступає символом світла, сонця, слави, вічності, атрибутом влади. Звертають на себе увагу назви повчальних збірок, які користувалися широкою популярністю в Давній Русі: "Златоструй", "Злата цеп", "Матриця злата". У назві цих збірок підкреслюється їх вічна цінність, шлях до спасіння. Золото та дорогоцінне каміння широко використовувалось в якості прикрас в храмових спорудах.

Творчість середньовічного художника була строго регламентованою. Звідсіля витікало уявлення про красу як про сталий порядок. Основними характеристиками природної краси виступають величина, висота, округлість, майстерність виконання.

Центральне місце в образотворчому мистецтві та літературі того часу відводиться відображенню морального та естетичного ідеалу. В середньовічній свідомості Бог виступає втіленням добра, світла, справедливості. Будувати власне життя за зразком Христа - найвища мета християнина. У зв'язку з цим, давньоруська література на перший план виводить красу "внутрішньої" людини, яка націлена на духовне вдосконалення індивіда. В "Повчанні своїм дітям" Володимир Мономах говорить про необхідність шанування духовного сану.

Поряд з духовним ідеалом монаха в давньоруській літературі та образотворчому мистецтві йдеться про ідеал князя-воїна, який відчайдушно бореться за свободу рідної землі. Яскравим прикладом такої літератури є "Слово про Ігорів похід". Давньоруського письменника цікавили не стільки індивідуальні особливості князя-володаря, скільки його тилова схожість з ідеалом, моральність. Висвітлюються його головні риси характеру: військова доблесть, хоробрість, мужність.

Формування естетичних ідей на теренах України у XIII-XVIII ст.

Період з XIII ст. по XV ст. історики української філософії вважають найменш дослідженим, що ускладнює повної картини розвитку естетичної думки. В період феодальної роздробленості землі Київської - Русі було розподілено між десятками князівств. Згодом вони підпали під вплив Речі Посполитої та Московської держави, що суттєво вплинуло на їх розвиток.

З XV ст. в Україну починають проникати ідеї Ренесансу. Цей вплив можна побачити в архітектурі (Лаврський монастир та Армянська церква у Львові), живопису та прикладному мистецтві XV-XVII ст. Українські вчені приймали активну участь в європейському гуманістичному русі.

Духовне життя та світогляд народу знайшли відображення в усній творчості - думах та історичних піснях, а також у писемності - полемічній літературі.

Поява українського героїчного епосу була пов'язана з боротьбою народу проти іноземних загарбників. Думи та пісні про боротьбу козаків проти татар і турок, проти польської шляхти, що виникали та розповсюджувались завдяки їх виконавцям - кобзарям та лірникам виражали сутність народного розуміння прекрасного, виховної ролі усної творчості. Насамперед в думах знайшли відображення такі естетичні категорії як героїчне, піднесене та трагічне, виходячи з яких автори дум відтворювали характери мужніх воїнів, захисників рідної землі (пісня про Байду).

У зв'язку з прагненнями західноукраїнських православних патріархів приєднатися до католицької церкви, в XVI - на початку XVII ст. виникає полеміка між прихильниками та противниками цієї ідеї. В полемічній літературі поряд з релігійно-конфесійними підіймаються суспільно-політичні та культури о-історичні питання. В полемічній публіцистиці можна прослідкувати дві протилежні тенденції. Перша, обстоюючи позиції аскетичного максималізму, заперечує необхідність естетичного. Найбільш повно ці уявлення представлені в роботах І. Вишенського (1545-50 - між 1621-33 рр.). Він, виходячи з засад візантійського аскетизму, вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення царства Божого на землі, апологетизував бідність та дурість, вищу за всякий розум. Тому виступав проти світської освіти, вивчення іноземних мов та античної філософії. Протиставляв християнську етику художньо-естетичним ідеалам краси та радості життя. Інші полемісти вітають філософсько-естетичні впливи європейської гуманістичної традиції, не пов'язуючи їх з католицизмом (Зізаній, М. Смотрицьки й).