Розділ «Тема 4. Сучасна естетична думка або некласична естетика»

С точки зору художньо-естетичної чи навіть загальнокультурної значущості, творчість більшості представників авангарду має експериментальне, мінливе, локальне значення для свого перехідного часу. Але саме авангард дав і найбільш значущі фігури XX ст., які вже ввійшли в історію світового мистецтва як класики: Кандинський, Шагал, Малєвіч, Клєє, Пікассо, Матісс, Модільяні, Миро, Далі, Джойс, Пруст, Кафка, Еліот, Камю, Іонеско, Беккет, Ле Корбюзье та інші.

До головних напрямів авангарду належать кубізм, абстрактне мистецтво (в усьому розмаїтті його проявів), експресіонізм, супрематизм, футуризм, дадаїзм, конструктивізм, сюрреалізм, наївне мистецтво; додекафонія і алеаторика в музиці та більш дрібні явища.

Поняття модернізму (фр. moderne - новейший, современный) в широкому розумінні використовується в естетиці та мистецтвознавстві XX ст. для визначення великого кола явиш культури та мистецтва авангардно-модернізаторського характеру починаючи з символізму та імпресіонізму й закінчуючи усіма найновішими напрямками в мистецтві, культурі і гуманітарній сфері взагалі. Модернізм об'єднує різноманітні, досить незалежні напрями, які можуть значно відрізнятися за своїм соціальним чи культурно-історичним значенням (експресіонізм, кубізм, сюрреалізм, поп-арт, мінімалізм, концептуалізм та ін). Хронологічно модернізм обіймає кінець XIX ст. та 60-ті рр. XX ст., включаючи всі авангардні рухи аж до свого "антипода" - постмодернізму. Серед теоретичних предтеч модернізму називають Лессінга, Канта, романтиків. До безпосередніх лідерів відносять Ніцше, Фрейда, Бергсо-на та багатьох філософів і мислителів XX ст. некласичного напрямку, перш за все - екзистенціалістів та структуралістів.

Модернізм принципово пориває з усталеними формами художнього відображення дійсності - канонізованим реалізмом, салонним мистецтвом, академічним мистецтвом, відчуваючи кризу цих явищ і в прагненні до оновлення. Для модернізму характерні активність, динамізм, пристрасть до руху, бажання діяти проти (будь-чого, будь-кого) в подоланні традиційних меж, зневага до традиційних цінностей, культурна революційність.

Як головні риси модернізму виділяють:

o естетичну стратегію автономії мистецтва, тобто його принципову незалежність від будь-яких позахудожніх контекстів (соціальних, політичних, релігійних і т. ін);

o повна відмова від миметичного принципу в мистецтві;

o акцент на художній формі, яка розуміється як головна основа твору, тотожна його змісту;

o абсолютизація візуальної (аудіо) презентації твору як самодостатньої форми буття.

Модернізм відмовився від естетики реалізму, від тих вузьких рамок, які нав'язуються традиційною конкретикою сюжету, від ренесансної оптичної системи. Він продукував кардинальні технічні інновації, які відповідали духу технічної цивілізації. Суттєвої трансформації зазнали поняття словесної мови аж до руйнування синтаксису, заперечення правопису заради того, щоб повернути мові її автентичні значення. Цю необхідність очищення дійсної суті людини від зовнішніх нормативних накладень мови і культури відчули та виразили А. Арто, В. Хлебников, С. Малларме та ін. поети, зробивши спробу вивільнення, автономізації суб'єкту шляхом революційної трансформації мови.

Модернізм винайшов художні засоби, без яких неможлива сучасна естетика: "потік свідомості", асоціативний монтаж, колаж, "вивільнення" кольору та ін. Модерністи розвинули поетику "відкритого твору", який залучає глядача, читача в творчий процес, активізуючи його сприйняття. Для модернізму характерний програмний концептуалізм, коли на перший план виходить задум твору як його вербалізована концепція, завдяки чому акцент у візуальних мистецтвах переноситься з чисто візуальної сфери у концептуально-візуальну - з конкретно-почуттєвого сприйняття на інтелектуальне осмислення. Модернізм є першою художньою культурою, що дуже багато насичена теоретичними творами. Ця концелтуальність, теоретичність постає наслідком "комунікаційного вакууму", що утворився в результаті відмови від класичних виразних засобів і який потребував вербального прояснення з метою підключення глядача (читача) до тієї мови, якою оперує певний автор.

Іноді модернізм ототожнюють з авангардом, який розуміють як ранню фазу модернізму. Проблема співвідношення модернізму та авангарду має декілька вимірів. С точки зору концептуального фундаменту модернізм тісно пов'язаний з авангардом своїм неприйняттям естетики реалізму і в художньому вимірі фактично представлений тими ж самими школами. Але модернізм як соціокультурний феномен - значно ширший авангарду і хронологічно, і по своєму змісту, і в плані соціокультурної значущості. Крім того, авангардні рухи значно більше, ніж модерністські, пов'язані з тенденціями соціального протесту.

Більш вузьке значення терміну "модернізм" пов'язане з розгляданням його як одного з головних етапів функціонування мистецтва XX ст.: авангард - модернізм - постмодернізм. Модернізм є прямим спадкоємцем багатьох досягнень та знахідок авангарду, але не має його бунтарського, лайливого, соціально-маніфестаційного характеру. Модернізм - це авангард, який став академічним. Він стверджує розмаїття авангардних новаторських художньо-естетичних винаходів, але вже як такі, що стали сучасною класикою. Модернізм усвідомив та сприйняв факт вростання авангарду в ту саму культуру, яку він заперечує, факт його поглинання суспільством споживачів та зливання з традиційними інститутами. Пафос протесту, заперечення, негативізму авангарду був поглинутий та легітимований відкритими суспільствами як локальний, досить невинний й навіть корисний виплеск емоцій, який можна розглядати як сприяючий процесам оновлення та розвитку. В період, коли авангард перетворювався на класику, зросла ціла генерація художників, письменників, драматургів, композиторів, кінематографістів, які як послідовники узаконили найбільш радикальні знахідки авангарду в сфері художньої мови практично усіх мистецтв. Ця генерація почала процес нескінченного маніпулювання цими досягненнями, але від дійсного авангарду їх відрізняла відсутність могутнього творчого імпульсу. Для модернізму кубізм, абстракціонізм, експресіонізм, сюрреалізм, додекафонія, література Джойса - це класика, яка органічно подовжує неперервну історію світового мистецтва. Ті зсуви, які авангардисти започаткували як радикальні і бунтарські, модерністи подовжили методично й кропітливо. В цілому - це рух у напрямку відмови від традиційних художньо-естетичних цінностей й виведення мистецтва за межі традиційно-класичного.

Значення модернізму полягає в тому, що він став особливою, своєчасною формою самопізнання культури, визначив сучасні форми буття мистецтва, звільнив художню СВІДОМІСТЬ, виявивши можливості створення нових сенсів, змістив акценти у взаєминах між мистецтвом та суспільством.

До найбільш відомих модерністів, твори яких своєю естетичною радикальністю сприяли оформленню модерністської традиції, належать: Дж. Джойс, М. Пруст, Ф. Кафка, Р. Музиль, А. Камю, Т. Манн та ін. (в прозі); А. Стриндберг, Л. Піранделло, Б. Брехт, Э. їонеско, С. Беккет та ін. (в драматургії); А. Арто, В. Хлєбніков, С. Малларме, Р. М. Рільке, Г. Аполлінерта ін. (в поезії); І. Стравинский, А. Шенберг, К. Штокхаузен та ін. (в музиці); В. Кандинський, М. Шагал, К. Малевич, П. Пікассо, С. Далі, X. Міро, П. Клєє, П. Мондріан, Р. Магрітт та ін. (в живописі).

До головних напрямів модернізму відносять: абстрактний експресіонізм, конкретне мистецтво, поп-арт, концептуалізм, мінімалізм та ін.

Поняття постмодернізму, постмодерну фігурують в гуманітарних науках останньої третини XX ст. для визначення ситуації, яка склалася в філософії, художній культурі, літературі, літературній та художній критиці та естетиці, політиці, науці і взагалі в культурно-цивілізаційному процесі. Головною рисою, що дозволяє констатувати "ситуацію постмодерну" у таких різних сферах культури є той факт, що й змістовно й в ціннісному аспекті постмодернізм дистанціюється не тільки від класичної, але й від не класичної традиції. Він констатує себе як пост-сучасність, або постнекласика (тобто - після сучасності (модерну), після некласичної традиції).

Поняття постмодернізму на сьогодні все ще є досить дискусійним й нечітким. Численні визначення постмодернізму не завжди узгоджені між собою як щодо його параметрів, так і щодо хронологічних рамок. Вперше термін "постмодернізм" з'явився у 1917 році (в книзі Р. Ранвіца "Криза європейської культури"). З кінця 1960-х - в 1970-х роках термін використовується для фіксації новаційних тенденцій в таких сферах як архітектура та мистецтво і поступово набуває популярності. Починаючи з 1979 року, після виходу праці Ж.-Ф. Ліотара "Постмодерністський стан: доповідь про знання", він затверджується як філософська категорія, що фіксує ментальну специфіку сучасної епохи в цілому

В теперішній час існує ціла низка концепцій постмодернізму, які дозволяють взаємно доповнювати одна одну. Термін "постмодернізм" використовують для визначення стану культури в загально-історичному плані (X. Кюнг), як символ постіндустріального суспільства (Д. Белл), як зовнішній симптом глибоких трансформацій суспільства (3. Бауман), тенденцій розвитку в літературно-художньому та архітектурно-художньому плані (Ч. Дженкс, І. Хасан) та ін. Тобто, постмодернізм o- широка культурна течія, яка в останні три десятиріччя включає в себе філософію, естетику, мистецтво, науку. Тенденції розвитку, зміни та трансформації в усіх цих сферах необхідно розглядати на основі тієї загальної бази, що їх пов'язує -o культури постмодернізму, яку також визначають як постіндустріальну культуру, посткультуру, культуру "третьої хвилі" і т. ін. Найбільш суттєвою ознакою цієї культури постає новий, некласичний тип пріоритетів - технічного, а не соціального прогресу; продукування інформації, а не речей; природного, а не міського стилю життя й типу культури; біологічного, а не механічного часу і т. д.

Постмодерністська культура охоплює широке коло феноменів матеріального та духовного життя. В політичній культурі - це розвиток різних форм постутопічної політичної думки. В філософії - панування постметафізики, постраціоналізма, постемпіризма (постструктуралізм, постфрейдизм, постаналітична філософія). В етиці - постгуманізм постпуританського світу, моральна амбвівалентність особистості. Сукупність цих феноменів свідчить про формування постцивілізації, чию сутність й дозволяє прояснити художньо-естетичний постмодернізм. Тобто, в культурологічному аспекті виникнення постмодернізму пов'язується з потребою відображення в культурі нових форм суспільного життя та економічного порядку - суспільства споживачів, театралізованої політики, мас-медійних та інформаційних технологій.