Україна володіє найпотужнішою у світі за обсягами транзиту розгалуженою газотранспортною системою (ГТС). До ГТС входить понад 37 тис. км газопроводів з компресорними станціями загальною потужністю понад 5 млн кВт, понад тисяча газорозподільних станцій. Вхідна пропускна спроможність ГТС становить 290 млрд м3 на рік, вихідна — 175 млрд м3, у т. ч. 140 млрд м3 — до країн Західної та Центральної Європи. Надійна робота ГТС забезпечується комплексом підземного зберігання газу, який складається з 14 підземних сховищ газу загальним активним обсягом понад 35 млрд м3.
Протягом останніх років газотранспортна система України працювала стабільно, забезпечуючи понад 80 % експортних поставок російського газу.
Україна має потужну розвинену нафтопровідну систему загальною довжиною понад 4,5 тис. км. Технічна пропускна спроможність нафтотранспортної системи України на наявних транзитних маршрутах становить: на вході — близько 100 млн т і на виході — 60 млн т нафти за рік. Загальна ємність резервуарного парку — 800 тис. тонн.
Нині ринок природного газу України монополізований, що має цілком об'єктивне підґрунтя — залежність України від поставок російського і туркменського газу та низки інших факторів. Головним суб'єктом ринку природного газу є національна акціонерна компанія (НАК) "Нафтогаз України", яка прямо або опосередковано контролює видобуток, транспортування, зберігання, розподіл і постачання природного газу в Україні. З початку 2003 р. за рішенням уряду введено регулювання цін на газ для промислових споживачів, внаслідок чого регульована частина ринку природного газу досягла 95 %.
Для задоволення потреб окремих категорій споживачів (населення, бюджетних установ та організацій і теплокомуненерго) використовується природний газ власного видобутку, який є найдешевшим в Україні. Однак інфляційні процеси та інші чинники спричиняють підвищення собівартості природного газу власного видобутку, в результаті чого постачання природного газу населенню (18 млрд м3) за регульованою державою ціною не покриває витрат НАК "Нафтогаз України" на його видобуток та транспортування. Це актуалізує питання перегляду цін на природний газ і тарифів на його транспортування. Але його слід вирішувати поступово, у комплексі з питаннями соціального захисту, переходу на адресну допомогу окремим категоріям населення, підвищення його платоспроможності, внесення змін до податкового законодавства.
Ринок нафтопродуктів у масштабах України демонополізований і конкурентний. Вертикально інтегровані іноземні компанії, що придбали пакети акцій нафтопереробних заводів, закріпили позиції на ринку нафтопродуктів України шляхом створення розгалуженої роздрібної мережі з продажу нафтопродуктів. У результаті найпотужніші і не пов'язані між собою відносинами контролю нафтові компанії "ТНК-ВР", "ЛУКойл", "Татнафта" та інші вільно конкурують між собою.
У цій ситуації державне регулювання ринку є досить обмеженим. Воно здійснюється шляхом постійного контролю за дотриманням відповідними суб'єктами ринку нафтопродуктів вимог антимонопольного, податкового та митного законодавства України. Що стосується цін на нафтопродукти, то вони встановлюються під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників ринку: ринкового співвідношення попиту і пропозиції сирої нафти, світового рівня цін на нафту та нафтопродукти, умов імпорту нафти в Україну та ін.
Оскільки нафта власного видобутку в загальному обсязі поставок на українські нафтопереробні заводи становить до 10 %, рівень ціни на нафту, що постачається на НПЗ, визначається ціною на імпортовану російську нафту.
Важливе значення має підвищення надійності забезпечення паливом електроенергетики, послаблення залежності від імпорту топкового мазуту, природного газу та заміщення у перспективі цих видів палива вугіллям.
До речі, у розвинених країнах для виробництва електроенергії використовується цілий спектр сучасних технологій. Це робиться з двох причин: 1) рівноекономічності деяких технологій; 2) необхідності диверсифікації видів і джерел палива для надійності забезпечення ним ТЕС та енергетичної незалежності. Варто було б застосувати такий підхід і в нашій державі. Для підвищення надійності та безпеки функціонування атомних електростанцій необхідно провести реконструкцію та модернізацію діючих блоків типу ВВЕР, вдосконалити систему науково-технічної підтримки атомно-енергетичного комплексу.
Особливо важливе значення у забезпеченні енергетичної безпеки має створення в Україні власного ядерно-паливного циклу. Це дасть змогу гарантувати незалежність забезпечення АЕС паливом та зекономити валютні кошти.
Наприклад, Росія здійснює політику паралельних стратегій, одна з яких полягає у прискореному розвитку нафтогазової інфраструктури на власній території, а друга — у встановленні контролю за об'єктами нафтогазової інфраструктури в колишніх союзних республіках. Зокрема, друга стратегія спрямована на заволодіння правами власності на важливі об'єкти нафтогазового комплексу в процесі приватизації або на отримання їх як компенсації за державні борги, що виникли в результаті імпорту російських енергоносіїв.
Енергозбереження — це найбільш перспективний напрям забезпечення України енергією. Лише за рахунок маловитратних енергоощадних заходів в Україні можна заощадити не менше 10 % енергії.
До першочергових заходів щодо забезпечення енергозбереження слід віднести:
• розроблення Державної комплексної програми енергозбереження;
• технічне переоснащення виробництва;
• створення загальнодержавного позабюджетного фонду енергозбереження;
• суворий облік та контроль за енергоспоживанням в усіх галузях виробництва;
• стимулювання впровадження енергоощадних технологій;
• здійснення структурної перебудови економіки шляхом зменшення частки енергомістких галузей виробництва;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна безпека» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РЕАЛЬНИЙ СЕКТОР -ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ“ на сторінці 4. Приємного читання.
