Рис. 2.3 Структура та обсяги виробництва електроенергії по ОЕС України за 5 місяців 2007,2008 років
Крім цього аспекту, розвиток атомної енергетики, попри її окремі переваги, відзначається високим ступенем техногенного ризику. Виникнення надзвичайної ситуації в зоні розташування атомної електростанції може призвести до значних соціально-економічних втрат. Як свідчить історія розвитку вітчизняної атомної енергетики, її становлення та розвиток орієнтувалися виключно на економічний ефект без урахування особливостей ландшафту, режиму підземних вод, кліматичних умов території. У результаті поєднання цих факторів впливу стан окремих станцій є вкрай небезпечним.
Забезпеченість держави у паливно-енергетичних ресурсах значною мірою обумовлюється наявністю власних енергетичних ресурсів, а в разі їх нестачі — покривається за рахунок імпортних поставок. Однак використання останнього варіанту призводить до виникнення надмірної залежності від одного (монопольного) джерела постачання, що створює загрозу не лише енергетичній, а й національній безпеці держави.
Таблиця 2.2. Ситуаційний аналіз стану енергетичної безпеки України
| Сильні сторони | Слабкі сторони |
| Сприятливе геоекономічне положення, яке дає змогу забезпечити оптимальні умови надходження, виробництва, передання та збуту енергетичної продукції. · Наявність розвиненої енергетичної інфраструктури. · Висока забезпеченість окремими видами паливних ресурсів (вугілля). · Існування на території держави нафтогазоносних регіонів, які характеризуються певним рівнем концентрації запасів (Східний, Західний і Південний нафтогазоносні регіони). · Можливість експлуатації нафтопроводу Одеса — Броди, ефективне використання потужностей з транспортування нафти і газу. | Фактична оцінка більшості показників енергетичної безпеки є нижчою від свого порогового значення. · Нераціональна структура виробництва електроенергії (зростання частки атомної енергетики при зменшенні ролі ГЕС та ТЕС). · Високий рівень спрацьованості основних фондів, який посилює енергоємність виробництва. · Нераціональна структура споживання палива та окремих видів пально-мастильних матеріалів. · Низька активність політики диверсифікації постачання енергоносіїв, високий рівень монополізації їх постачання. · Існування значних регіональних відмінностей стосовно локалізації енергогенерувальних потужностей, видобутку та споживання паливно-енергетичних ресурсів. |
| Розширення робіт з розроблення родовищ нафти і газу, які розташовані на території Дніпровсько-Донецької западини, Прикарпатського прогину і в українському секторі Чорного та Азовського морів. · Запровадження енерго- і ресурсоощадних технологій для зменшення матеріаломісткості виробництва. · Налагодження власного виробництва ядерного палива (на базі наявних запасів уранової руди), створення замкненого ядерного циклу. · Розвиток альтернативних видів енергетики, використання енергії малих річок. | Вплив цінових коливань світових енергетичних ринків на внутрішній ринок. · Посилення енергетичної залежності від монопольного постачання вузькою групою експортерів, втрата державою можливості впливати на ринок енергоносіїв. · Збільшення складності видобутку паливних ресурсів. · Зростання частки енергомістких галузей у промисловому секторі економіки. · Високий рівень концентрації енергогенерувальних потужностей на окремих територіях. |
При пороговому значенні потреби в паливно-енергетичних ресурсах, що покривається за рахунок імпорту з однієї країни в 30 %, фактичні значення України значно перевищують всі можливі обмеження.
Головними постачальниками нафти і газу в Україну є Російська Федерація, Казахстан і Туркменістан. За експортом нафти частка РФ становить 70 %, Казахстану — 30 %; за експортом природного газу частка РФ становить 73 % обсягів споживання в Україні. Така структура постачання вкрай невигідна для України та є однією з головних загроз її енергетичної безпеки.
Для України питання енергетичної безпеки є нині головною умовою її існування як самостійної держави. Заходи державного регулювання щодо забезпечення енергетичної безпеки можна розділити на превентивні і ліквідаційні.
Превентивні заходи. їхня реалізація має сприяти формуванню в Україні менш уразливої до енергетичних потрясінь економіки. Це насамперед: енергозбереження, диверсифікація джерел на ходження енергоносіїв, стимулювання видобутку основних видів палива і виробництва електроенергії, використання нетрадиційних та відновлювальних видів енергії.
Ліквідаційні заходи повинні, зокрема, передбачати створення в Україні стратегічних газових і нафтових резервів, підконтрольних державним органам, та системи розподілу нафти і газу в разі серйозних порушень в інфраструктурі забезпечення споживачів. Також необхідно подбати про те, щоб існували розвідані і пробурені нафтові родовища стратегічного призначення, які можуть вводитися в експлуатацію в разі війни.
Досягнення енергетичної безпеки неможливе без виявлення чинників, дія яких може негативно позначитися на розвиткові паливно-енергетичного комплексу. Однією з головних цілей державної енергетичної політики, що знайшла, зокрема, своє втілення в Національній енергетичній програмі України до 2010 p., є задоволення України в паливно-енергетичних ресурсах шляхом збільшення частки їхнього власного видобутку і послаблення зовнішньої енергозалежності шляхом зниження обсягів їх імпорту.
Нині недостатня увага приділяється фінансуванню геологорозвідувальних робіт, що є необхідною умовою збільшення рівня забезпечення України власними нафтою і газом. Слід відзначити, що обсяги глибокого розвідувального буріння на нафту і газ протягом останніх років скоротилися проти 1990 р. у 5 разів, а приріст запасів вуглеводної сировини — у 3 рази. Як свідчить досвід, для забезпечення стабільного видобутку нафти і газу та його нарощування необхідно, щоб приріст запасів щонайменше у два рази був вищий за річний видобуток. Недостатнє проведення геологорозвідувальних робіт може призвести до зменшення видобутку нафти й газу в майбутньому. Однак навіть уже розвідані запаси цих енергоносіїв дають змогу збільшити такий видобуток мінімум удвічі, що дало б змогу економити понад 2 млрд дол. США щорічно.
Прискорений розвиток вугільної промисловості України вбачається гарантом її енергетичної та економічної незалежності, а тому потребує фінансової підтримки держави. Окремі твердження про недоцільність розвитку вугільної промисловості через низькі якісні характеристики власного вугілля, економічної невигідності його використання, великих матеріальних і фінансових витрат є не досить обґрунтованими в контексті національної безпеки. Зважаючи на значні запаси в нашій державі вугілля, цей стратегічний ресурс може сприяти піднесенню рівня забезпечення енергетичної безпеки України.
Також необґрунтованими є пропозиції прихильників парогазових електростанцій (ПГЕС), які зводяться до необхідності повної заміни генерувального обладнання теплових електростанцій (ТЕС) та заміщення його ПГЕС. Слід врахувати, що введення 20,7 млн кВт. ПГЕС вимагає близько 20 млрд дол. США капіталовкладень і посилює залежність України від російського газу, що є загрозою її енергетичній безпеці. Лише в разі істотного збільшення видобутку власного газу, стабілізації соціально-економічної ситуації Україна могла б дозволити собі будівництво кількох парогазових теплоелектроцентралей поблизу Києва та деяких інших великих міст, що дозволило б оздоровити там навколишнє середовище.
Реалізація заходів щодо енергозабезпечення, нарощування обсягів видобутку газу, використання нетрадиційних джерел енергії, як це передбачено Національною енергетичною програмою, дасть змогу скоротити обсяги споживання природного газу народним господарством до 2010 р. порівняно з 1990 р. на 32,3 %, а також зменшити його імпорт на 49 %.
Необхідно вживати заходів щодо диверсифікації джерел надходження в Україну енергоносіїв. Зокрема, розширити економічні зв'язки з Туркменістаном, країнами Близького та Середнього Сходу, Туреччиною, Лівією, Іраном щодо поставок нафти і газу, розвивати внутрішні джерела енергозабезпечення, у тому числі вугільної галузі та нафтогазового комплексу.
Створення диверсифікованої моделі нафтогазозабезпечення України полягає не тільки у приєднанні її економіки до альтернативних джерел постачання, але й у тому, щоб задля реалізації своїх національних інтересів вона відігравала роль транзитного коридору як для наявних, так і для перспективних поставок енергоресурсів. Інакше роль транзитора може бути перехоплена іншими країнами.
Поряд із удосконаленням переробки нафти на нафтопереробних заводах України слід збільшувати її видобуток на нових родовищах. Однак не може не турбувати, що з розвіданих геологами запасів нафти добувається лише близько 10 %, тоді як зарубіжні нафтові компанії добувають 50 % і більше.
Україна має великі можливості щодо транзиту природного газу. Однак понад 35 % газопроводів експлуатуються вже понад 20 років і морально застаріли. Щорічно необхідно здійснювати капітальний ремонт 250-300 кілометрів газопроводів. їхній незадовільний технічний стан дає змогу транспортувати нині до європейських країн без істотного економічного ризику не більше 100 млрд кубометрів газу при спроможності понад 120 млрд кубометрів газу. Це загрожує втратою Україною свого геостратегічного становища як головної транзитної ланки трубопровідної системи "Схід — Захід".
Україна є однією з найстаріших нафтогазодобувних держав. Проте внаслідок відсутності достатнього фінансування поки що не вдається суттєво збільшити обсяги видобутку природного газу за рахунок родовищ на шельфі Чорного й Азовського морів, який майже вдвічі дорожчий за видобуток на суші та потребує значних капітальних вкладень.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна безпека» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РЕАЛЬНИЙ СЕКТОР -ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ“ на сторінці 3. Приємного читання.
