• сприяння покращенню доступу вітчизняних то варів і послуг на закордонні ринки шляхом зниження адміністративних бар'єрів, безпосередня участь антимонопольного комітету у процесах зміни ставок митних тарифів, яка на сучасному етапі є головним інструментом зовнішньоекономічного регулювання.
В умовах тривалих кризових явищ в економіці У країн и великого значення набувають економічні методи цінового регулювання ринку шляхом формування резервів стратегічних сировинних ресурсів у період небажаного зниження цін і загрози скорочення виробництва, і навпаки - проведення товарних інвестицій на відповідних ринках у період неправильного підвищення цін з метою захисту споживача. Важко погодитися з думкою тих економістів, які заперечують збереження державного встановлення та регулювання цін. У такій позиції наявне використання цінової політики у розвинутій ринковій економіці, коли ціни встановлюються державою лише для природних монополій, і здійснюється перехід від регульованого режиму ціноутворення до спостережного. Зараз ці заходи є своєчасними для сучасного рівня розвитку вітчизняного народного господарства та впливу на нього будь-яких за характером діяльності монопольних утворень. Це регулювання цін на паливно-мастильні матеріали, зерно, хліб, хлібопродукти.
З урахуванням головних завдань антимонопольного регулювання та з метою запобігання спаду виробництва більш виправданими є рекомендації тих економістів, які пропонують збільшити мінімальну монополістичну частку підприємств на товарному ринку з 35 % до 60 % і забезпечити пряме державне адміністративне встановлення та регулювання цін на продукцію не лише природних монополій, але і значної кількості фактично діючих інших монопольних утворень.
З метою запобігання директивності у ціновій політиці держава повинна виступати як самостійний економічний суб'єкт і рівноправний суб'єкт ціноутворення, володіючи своєю часткою власності, і як регулюючий орган—суб'єкт економічних відносин, який виходить за межі ринкових відносин і є представником суспільної економіки взагалі. За таких умов варто використовувати як прямі, так і опосередковані методи регулювання ринкової діяльності. Для цього необхідно обов'язково розмежувати функції, щоб ціноутворення було ринковим, а ціни не диктувалися лише одним ринковим суб'єктом. Таким чином, пряме державне регулювання має коригувати ринок і доповнювати ринковий механізм централізованою політикою контролю за важливими параметрами ринку.
В умовах недосконалого ринкового господарства ціна рівноваги, що виникає, не задовольняє оптимальний стан і стабільність у суспільстві, і тому держава шляхом цінової політики повинна створювати нові умови рівноваги.
Прибічники опосередкованого державного впливу на ринок передбачають вплив на ціну лише шляхом зміни податків і відсоткових ставок. Ці методи є виправданими, але не за умов кризи та перехідної економіки. Обираючи методи цінової політики, доцільно дотримуватися принципу достатності державного регулювання, щоб запобігти виникненню можливих крайнощів, коли при значному втручанні держави у встановлення цін ринкові механізми блокуються та створюється небезпека втрати ринкових орієнтирів для порівняння затрат і результатів, оскільки відчутним стає вплив неринкових факторів. Не пов'язана з конкурентним ринком і встановлена "зверху" ціна не може суттєво змінюватися залежно від коливань попиту та пропозиції, а тому створюється або дефіцит, або надлишок продукції, яка не може бути реалізована; повне усунення держави від формування цін та їх регулювання руйнує основу економіки суспільства, залишає її без важливих засобів боротьби з монополізмом при його використанні, робить ринкові відносини та становище більшості підприємств достатньо нестійкими та нецивілізованими.
Для формування конкурентного ринку та конкурентного ціноутворення необхідно не руйнувати державний сектор, а комерціалізувати його діяльність, посилити його функції як рівноправного суб'єкта ринкових відносин, що у ціновій політиці має виявлятися шляхом:
• встановлення цін на свою частку власності, до якої повинні належати природні монополії, частина інфраструктури та промислового виробництва, що перешкоджатиме порушенню міжвиробничих зв'язків;
• використання механізму державного замовлення, коли обов'язкове фінансування частково змінюється наданням податкових, митних та інших пільг, що створює передумови опосередкованого впливу на рівень інших цін.
З метою вирішення проблеми антимонопольного регулювання та становлення конкурентного ринку необхідно повністю враховувати загальні економічні умови перехідного періоду з позицій специфіки зміни попиту та пропозиції, характеру формування затрат незалежно від немонополізованого чи монополізованого характеру суб'єктів господарювання.
Ефективнішому функціонуванню ринку сприяє не будь-яка конкуренція, а деякі її форми навіть чинять руйнівний вплив на економіку. Перш за все йдеться про недобросовісну конкуренцію, дія якої заборонена чинним законодавством України. В першу чергу це стосується неправомірного використання фірмового найменування, товарного знака, копіювання товару іншого підприємця, самовільне використання його імені, навмисного поширення неправдивих або неточних відомостей, що можуть завдати шкоди діловій репутації іншого підприємця. Тому суворий контроль за дотриманням заборони на недобросовісну конкуренцію не тільки оберігає економіку від її негативного впливу, але одночасно сприяє зосередженню уваги на використанні тих форм конкуренції, які впливають на розвиток виробництва, задоволення суспільних потреб і захист добросовісної конкуренції.
Для усунення таких бар'єрів доцільно інституційно закріпити функції підтримки розвитку конкуренції відповідно за органами управління в регіоні, що є об'єктивно необхідним елементом системи в умовах ринку. Варто також чітко розподілити і закріпити функції з організації та підтримки розвитку конкуренції між організаційними структурами різних рівнів державного управління і встановити та взаємоузгодити дії між органами управління основних рівнів системи державного регулювання — від загальнодержавного, регіонального рівнів до первинних територіальних одиниць; налагодити тісний взаємозв'язок між суб'єктами державного, інституційного та громадського регулювання. У цілому це дасть можливість раціонально поєднати й узгодити підходи "згори донизу" та "знизу вгору" у процесі реалізації основних напрямів підтримки конкурентної політики. Узгодження зазначених підходів стане визначальним моментом успішної реалізації інтересів як суб'єктів підприємництва, так і населення та регіону в цілому.
З метою сприяння розвитку конкуренції на товарних ринках і підтримки підприємництва доцільно:
• прийняти закон про державну підтримку малого підприємництва, який би передбачав створення гнучкої системи надання підприємцям регіону кредитів і фінансової допомоги, посередництва в контактах з інвестиційними фондами, лізинговими, ощадно-позичковими компаніями, кредитними спілками та формування відповідних регіональних фондів;
• зняти бар'єри вступу на ринки нових суб'єктів господарювання через удосконалення системи реєстрації, ліцензування, сертифікації, оподаткування, митного та адміністративного регулювання підприємницької діяльності;
• сприяти підприємницькій активності фізичних та юридичних осіб, особливо на монополізованих товарних ринках, шляхом надання пільг при створенні та діяльності підприємств малого та середнього бізнесу і за умови контролю за їх цільовим використанням, особливо на монополізованих ринках. Пріоритетність товарного ринку повинна визначитися відповідно до критеріїв спеціалізації регіону, соціальної значимості та необхідності розвитку конкуренції;
• активізувати залучення коштів місцевих бюджетів, асоціацій, громадських об'єднань, добровільних організацій і підприємств на фінансування місцевих пріоритетних проектів;
запровадити загальнодержавну систему довідково-консультативних послуг для малих підприємств.
Насамкінець слід зазначити, що захист конкуренції на регіональних товарних ринках та її підтримка у період становлення ринкової економіки пов'язані з такими проблемами, як загальний кризовий стан економіки та намагання уряду стабілізувати ситуацію за допомогою адміністративних важелів. Криза неплатежів, недостатність інвестицій створюють несприятливий фон для розвитку конкуренції, оскільки в умовах повільного проведення економічних перетворень важко здійснювати активні ан-тимонопольні заходи, які повинні поєднуватися з іншими складовими частинами реформ: психологічні фактори, непідготовленість суспільства до сприйняття та розуміння законів ринкової економіки та необхідності конкуренції, небажання з боку керівників підприємств працювати в умовах конкурентного середовища; з боку галузевих міністерств і відомств, регіональних органів влади — певне нерозуміння доцільності проведення політики демонополізації та здійснення її завдань. Звідси—різка протидія антимонопольним заходам, намагання створити нові та більш потужні монопольні утворення:
• недосконалість політики сприяння конкуренції та розвитку конкурентного середовища в монополізованих галузях. її проведення має полягати у стимулюванні створення нових підприємств у цих галузях, у заохоченні діючих підприємств інших галузей до виробництва монополізованих видів продукції, у сприянні імпорту такої продукції, полегшенні доступу іноземних фірм на монополізовані вітчизняні ринки. Засобами здійснення політики сприяння конкуренції повинні бути податкові та митні важелі, пільгове кредитування підприємств, які вперше вступають на монополізовані ринки;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка торгівлі» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 19. Конкуренція як засіб анти монопольного регулювання товарних ринків і місце в ньому держави“ на сторінці 3. Приємного читання.
