Специфіка інформаційних потреб антимонопольного контролю полягає у тому, що вони вимагають об'єднання власних інформаційних ресурсів, інформації органів державної статистики, даних інших ланок виконавчої влади, судових, наукових, експертних, аналітичних, інформаційних, організаційних, суб'єктів господарювання, матеріалів спеціальних вибіркових досліджень для формування цілісного уявлення про стан товарних ринків і рівень розвитку на них конкуренції. З метою задоволення таких потреб територіальні відділення, інші органи управління з демонополізації ринків повинні вести роботу зі створення ефективного інформаційного забезпечення. Поряд з цим, більш ефективним вирішенням певного питання буде посилення координаційної ролі статистичних органів у плані створення єдиної методології та уніфікації збору первинної інформації, накопичення її у спеціальному централізованому банку даних з наступною передачею у користування споживачам.
Сам процес створення конку рентного середовища безпосередньо залежить від темпів перетворення відносин власності. Державна власність на засоби виробництва при переході до ринку значною мірою стримує розвиток конкуренції. Чим швидше відбувається процес приватизації, тим більшою стає частка недержавних підприємств на ринку, тим вищою буде ефективність конкурентного ринкового механізму.
Приватизація є суттєвим елементом проконкурентної політики, оскільки приватні підприємства значно активніше, ніж державні, реагують на стимули ринкової конкуренції, а тому в обґрунтованих випадках зміна форм власності має відбуватися після розукрупнення підприємств, а денаціоналізація—супроводжуватися виникненням нових приватних фірм. Ці дві складові процесу приватизації є важливими та необхідними для розвитку конкуренції на товарних ринках. Однак однією з проблем приватизації є невідповідність між кількістю великих державних підприємств і достатньою кількістю підприємців, у тому числі іноземних, які зацікавлені у їх придбанні, та здатних до їх ефективної експлуатації. Подібні ситуації загострюються у випадку швидких темпів приватизаційних процесів, які не враховують стимулюючих чинників структурного характеру та обсягу ринку. Загалом завдання приватизації повинно полягати у підвищенні макроекономічної ефективності, а тому між такими факторами, як форма власності, конкуренція та регулювання, є певний взаємозв'язок, за якого зміна ефективності одного з чинників, як правило, залежить від динаміки інших.
Необхідною умовою розвитку конкуренції є підвищення конкурентоспроможності підприємств. Вирішенню цієї проблеми має сприяти посилення регулюючого впливу держави на формування економічних та організаційних передумов уведення в дію функціональних механізмів конструктивної конкуренції, використання коштів, одержаних від приватизації, головним чином на технічне та технологічне оновлення вітчизняного виробництва, розширення експорту конкурентоздатної продукції", перехід до активної експортоорієнтованої стратегії економічного розвитку на базі цілеспрямованого формування та ефективної реалізації експортного потенціалу. Державна та регіональна політика повинна сприяти досягненню та забезпеченню підприємствами технологічного лідерства, створенню на різних рівнях ефективних систем управління якістю, які б відповідали міжнародним вимогам. Ці проблеми мають вирішуватися на загальнонаціональному рівні, для чого доцільним є створення національної програми забезпечення якості і конкурентоспроможності продукції та послуг, яка б охоплювала організаційно-економічні, інформаційно-методичні та правові заходи у цій галузі та заходи з подальшого розвитку сертифікації в країні. Перш за все це стосується регулювання ринків, що перебувають у стані природної монополії та окремих монополізованих ринків, продукція яких має життєво важливе значення для населення, і тих, де конкурентне середовище ще не розвинуте.
Проведений аналіз рівня конкуренції на товарних ринках та діяльності на них монопольних утворень дав змогу визначити пріоритетні заходи щодо реалізації конкурентної політики в регіоні.
• 1. Припинення неправомірної підтримки створення та діяльності галузевих і регіональних транспортно-експедицінних та інших установ і організацій з подальшим нав'язуванням підприємствам галузі, регіону відповідних послуг.
• 2. Усунення штучно створеного монопольного становища окремих державних і приватних підприємницьких структур на ринках друкованої продукції.
• 3. Перегляд нормативних актів щодо ліцензування діяльності з надання послуг охорони. В окремих випадках запровадження державного регулювання цін на послуги охорони об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні.
• 4. Недопущення штучного стримування інвестицій, у тому числі іноземних, шляхом нав'язування інвестору певних об'єктів.
• 5. Удосконалення практики проведення конкурсів (тендерів) у будівництві й інших галузях господарювання.
• 6. Перегляд нормативно-правових актів із питань користування каналами мовлення та ефірно-кабельного телебачення, що обмежують права споживачів щодо вибору засобів прийому телебачення.
• 7. Запровадження правил діяльності на ринку кабельного телебачення з метою запобігання концентрації надмірної ринкової влади окремих об'єктів господарювання.
• 8. Розробка механізму реалізації Закону України "Про природні монополії".
• 9. Удосконалення механізму конкуренції при формуванні оптової ціни на електроенергію згідно з "Правилами оптового ринку електричної енергії".
• 10. Забезпечення конкурентних засад здійснення поставок природного газу і прозорого механізму контролю за діяльністю учасників ринку.
Усі перелічені заходи варто впроваджувати паралельно з веденням переліку підприємств-монополістів, яких стосується таке регулювання та здійснення моніторингу виконання заходів реалізації конкурентної політики й оцінки її соціально-економічних наслідків. Такий підхід щодо підтримки конкуренції дасть змогу отримати якісно нову оцінку результатів реалізації конкурентної політики, виробити пропозиції щодо визначення її нових основних завдань, адекватних економічній ситуації на регіональних товарних ринках.
Ключовим чинником забезпечення конкуренції на вітчизняному ринку має бути конкуренція імпорту, проте проведений аналіз регіональних товарних ринків показав, що в сучасних умовах для України є проблема захисту саме вітчизняного виробника. Імпорт значною мірою витіснив вироби вітчизняного виробництва, і тому зараз гостро постає питання нерівності умов конкуренції між вітчизняними та іноземними виробниками. Непродуманий вступ регіональних фірм у таку конкуренцію може призвести до концентрації ринкового впливу іноземних інвесторів чи торговельно-посередницьких фірм. Разом з тим ефективність і конкурентоспроможність національних виробників, які ізольовані від впливу дисципліни міжнародної конкуренції, будуть падати, що сприятиме перекосам у розподілі ресурсів на користь секторів економіки, де відсутня конкуренція За таких умов найбільш раціональним є проведення збалансованої експортно-імпортної політики, у тому числі політики помірного державного протекціонізму, яка б враховувала підвищення або зниження рівня конкуренції на внутрішніх товарних ринках і концентрувалася на таких основних напрямах:
• контроль за дотриманням ефективної конкуренції при ліцензуванні експорту та імпорту органами виконавчої влади;
• забезпечення недискримінаційного підходу при державному регулюванні процесів іноземного інвестування, дотримання умов конкуренції при державній підтримці експорту;
• попередження монополістичної діяльності іноземних компаній на українських ринках;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка торгівлі» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 19. Конкуренція як засіб анти монопольного регулювання товарних ринків і місце в ньому держави“ на сторінці 2. Приємного читання.
