Включення у методику визначення концентрації ринків, проведення аналізу бар'єрів вступу та виходу на них потенційних конкурентів особливо важливі для проведення адекватної промислової політики держави. Значна частина стратегічних бар'єрів вступу може бути трактована як зловживання монопольною владою та запобігатися антимонопольним законодавством.
До нестратегічних бар'єрів належать:
• обмеження попиту (місткість ринку). Висока насиченість ринку товарами або низька купівельна спроможність покупців є серйозними перешкодами для освоєння ринку потенційними конкурентами, вони роблять певний товарний ринок непривабливим для нових підприємців у зв'язку з низькою прибутковістю, високим рівнем конкуренції та інвестиційного ризику. В умовах української економіки за зумовленої місткості ринку його відкриття для іноземних конкурентів можна розглядати як додатковий фактор стимулювання потенційної конкуренції. Але бар'єр місткості ринку все ще не може бути достатньо ефективним в умовах перехідної економіки України;
• бар'єри капітальних витрат або обсяги початкових інвестицій для вступу на товарний ринок. Обсяги початкових інвестицій визначають тільки можливість чи неможливість організації нового виробництва у галузі. Величина капітальних витрат окреслює оптимальний економічний розмір підприємства: величину і структуру активів, технологію та організацію виробництва. Ступінь розвиненості організації та відкритості ринку праці, інвестиційних товарів, ринку технологій впливають на перспективність створення нового виробництва у галузі. Об'єктивний бар'єр для вступу на ринок — це можливість одержання потенційним конкурентом фінансових ресурсів (залежно від розвитку капіталу, його інфраструктури та конкурентоспроможності);
• бар'єри, які базуються на перевагах у рівнях витрат. Переваги створюються процесом функціонування наявних фірм у галузі (накопичення досвіду економії витрат і оптимального розподілу ресурсів). Вони виникають за рахунок виробництва фірмами більшого обсягу продукції, що функціонують у галузі, порівняно з тим, що може освоїти потенційний конкурент. Переваги у витратах є наслідком зростаючої віддачі від масштабу виробничої функції. У сучасних умовах української економіки ефект масштабу не може бути суттєвим бар'єром вступу в галузь, оскільки розширення виробництва і продажу товару на більшості вітчизняних ринків забезпечується не за рахунок вступу нових фірм у галузь, не завдяки розширенню потужностей діючих підприємств, а в результаті більш повного використання наявних виробничих потужностей фірм;
• вертикальна інтеграція та вертикальні обмеження. До них належать такі типи контрактів між постачальником і покупцем, які накладають на обидві сторони обов'язки, прямо не пов'язані з фактом поставки товару та його оплатою. Метою такої інтеграції є бажання зменшити витрати виробництва і збуту продукції, що дає фірмі конкурентні переваги, посилює її ринкову владу та створює бар'єри для вступу інших фірм у галузь;
• адміністративні бар'єри. Це заходи регулюючого характеру з боку державних органів влади. Хоча таке регулювання є об'єктивно необхідним, але саме надлишкова регламентація підприємництва у галузі створює додаткові бар'єри для нових фірм: ліцензування діяльності, квотування виробництва, ускладнений порядок реєстрації підприємств, перешкоди у відведенні земельних ділянок і наданні виробничо-службових приміщень. Найбільш вагомими при вступі потенційних конкурентів на нові ринки є саме адміністративні бар'єри.
Нестратегічні бар'єри вступу в галузь можуть бути об'єктом лише непрямої політики держави. В умовах існування нестратегічних бар'єрів вступу у галузь фірми, які в результаті одержали монопольну владу, не мають підпадати під жорсткі санкції в межах антимонопольного законодавства.
Базуючись на такому підході до розробки та вдосконалення стратегії конкурентної політики демонополізації товарних ринків, важливим є створення конкурентного середовища на регіональних товарних ринках. Воно повинно базуватися на:
• захисті підприємницької дальності і споживчого ринку від монопольної діяльності та виявів недобросовісної конкуренції;
• зниженні (знятті) бар'єрів вступу потенційних конкурентів на регіональні ринки, збільшення їх кількості;
• контроль за ступенем монополізації та концентрації на регіональних товарних ринках;
• удосконалення державного регулювання діяльності ринків природних монополій.
Захист підприємницької діяльності та споживчого ринку має здійснюватися шляхом обмеження цінового регулювання, зменшення протекціонізму митних тарифів і посилення контролюючих функцій з боку антимонопольного комітету та інших органів управління щодо захисту прав учасників ринку та від антиконкурентних проявів. Зниження чи зняття бар'єрів вступу потенційних конкурентів на регіональні ринки виявляється у підтримці самостійності відокремлення підрозділів; обмеженні повноважень органів місцевої виконавчої влади щодо втручання у господарську діяльність підприємств; обмеженні фінансово-кредитних та адміністративних пільг для підприємств природних монополій.
Контроль за ступенем монополізації та концентрації на регіональних товарних ринках повинен здійснюватися через розукрупнення державних монопольних організаційних структур і поділ діючих монопольних утворень.
Удосконалення державного регулювання діяльності ринків і функціонування природних монополій мають бути зосереджені на частковому посиленні адміністративно-економічних важелів регулювання діяльності цих монополій, контролю за дотриманням антимонопольного законодавства щодо їх діяльності, вдосконалення механізму цінового регулювання природних монополій.
Визначивши та оцінивши середовище, в якому буде працювати підприємство, необхідно перейти до встановлення своєї ролі, зайняття відповідного становища на ринку. Тут важливо виходити з максимізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від конкурентів. Серед форм і методів максимізації внутрішніх можливостей варто виділити основні етапи проведення технологічної політики, направленої, по-перше, на постійне внесення змін у використання ноу-хау в технології виробництва, посилення іміджу своєї продукції, що дає змогу підприємству стати лідером у випуску певної продукції, по-друге, на забезпечення її високої якості, по-третє, на поставку продукції в строк.
Прагнучи гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей, підприємство має забезпечити собі технологічну та економічну ефективність не нижче галузевої. Іншими словами, воно повинно знайти спосіб оптимального поєднання бажаної технологічної та економічної ефективності, щоб забезпечити найкращі умови пропозиції. Для цього важливим є ухвалення правильної конкурентної політики щодо формування пропозиції, де вагоме місце буде належати правильно розробленій економічній стратегії конкурентної політики.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка торгівлі» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 17. Особливості формування конкурентної політики в період глобалізації“ на сторінці 4. Приємного читання.
