Четверта група—нормативні параметри, які показують, чи відповідає виріб стандарту, нормам, правилам, що регламентують межі, за які певний параметр не має права виходити. До них належать показники надійності, ресурсу виробу, безвідмовності, довговічності, ремонтопридатності, а також ергономічні параметри (гігієнічні, фізіологічні, психологічні та ін.), які демонструють відповідність товару якостям людського організму та людської психіки, визначають зручність роботи, швидкість стомлення.
Конкурентоспроможність продукції—це характеристика продукції, яка відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі, так і за витратами на її задоволення. Показник, який виражає таку відмінність, визначає конкурентоспроможність аналізованої продукції відносно товару-конкурента. Необхідно звернути увагу на те, що конкурентоспроможність будь-якої продукції може бути визначена тільки в результаті порівняння і тому є відносним показником. Вона зумовлюється сукупністю властивостей цієї продукції, які входять у склад її якості та важливих компонентів для споживача і визначають затрати споживача при купуванні, вживанні (експлуатації) та утилізації продукції. Шляхи визначення переваг та оцінка конкурентоспроможності починається з встановлення мети дослідження, перш за все якщо необхідно визначити місце певного товару серед аналогічних. Для цього буде достатньо провести їх пряме порівняння за найважливішими параметрами. Якщо метою дослідження є оцінка перспектив збуту товару на конкретному ринку, то в аналізі має використовуватися інформація, яка включає відомості про вироби, які вийдуть на ринок у перспективі, а також про зміни чинних у країні стандартів і законодавства. динаміки споживчого попиту. Незалежно від цілей дослідження, основою оцінки конкурентоспроможності повинне бути вивчення ринкових умов, яке варто проводити постійно, як до початку розробки нової продукції, так і в процесі її реалізації. Завдання полягає в необхідності виділення тієї групи факторів, які впливають на формування попиту в певному секторі ринку. З цією метою розглядаються зміни у вимогах постійних замовників продукції, аналізуються напрями розвитку аналогічних розробок, порівнюються сфери можливого використання продукції, коло постійних покупців. Економічна стратегія конкурентної політики базується на основі вивчення ринку та вимог покупців. Після цього обирається продукція, за якою проводитимуться аналіз чи формуватимуться вимоги до майбутнього виробу, а далі визначається номенклатура параметрів, які беруть участь в оцінюванні.
Під час аналізу повинні використовуватися такі ж критерії, якими оперує споживач, обираючи товар. У зв'язку з цим за кожною з груп параметрів проводиться порівняння, яке показує близькість цих параметрів відповідному параметру потреби.
Аналіз конкурентоспроможності починається з оцінки нормативних параметрів. Якщо хоча б один із них не відповідає рівню, який передбачений нормативами та стандартами, то подальша оцінка конкурентоспроможності продукції не має сенсу, незалежно від результату порівняння за іншими параметрами. На наступному етапі проводиться підрахунок групових показників, які в кількісній формі відображають відмінність між аналізованою продукцією та потребою за деякою групою параметрів і дають змогу робити висновки про ступінь задоволення потреби за цією ж групою. Далі розраховується інтегральний показник, який використовується для оцінювання конкурентоспроможності аналізованої продукції за всіма розглянутими групами параметрів у цілому.
Отримані при оцінюванні конкурентоспроможності дані використовують для того, щоб зробити висновки про неї, а також вибрати шляхи оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції при вирішенні ринкових завдань. Однак факт високої конкурентоспроможності самого виробу є лише необхідною умовою реалізації цього виробу на ринку в певних обсягах. Необхідно також враховувати форми та методи технічного обслуговування, наявність реклами, торгово-політичні відносини тощо.
Внаслідок оцінювання конкурентоспроможності продукції можуть бути прийняті: рішення щодо зміни порядку проектування продукції; технології виготовлення продукції, методів випробувань, системи контролю за якістю виготовлення, упаковки, зберігання, транспортування, монтажу; складу, структури матеріалів, які використовуються (сировини, напівфабрикатів), комплектуючих виробів чи конструкції продукції; цін на продукцію, послуги з обслуговування та ремонту, запасні частини; порядку реалізації продукції на ринку; структури та розміру інвестицій у розробку, виробництво та збут продукції; структури та обсягів кооперованих поставок при виробництві продукції та цін на комплектуючі вироби і складу обраних постачальників; системи стимулювання постачальників; структури імпорту і видів імпортованої продукції.
Підтримка високої конкурентоспроможності означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно стає більш прибутковим, ніж його головні конкуренти. Це одночасно передбачає, що підприємство займає стабільне місце на ринку товарів і послуг, а його продукція користується постійним попитом. Однак у житті цей стан не є незмінним. Тому керівництво підприємства має відслідковувати зміни, що відбуваються в умовах господарювання, і проводити відповідні перетворення в політиці ведення виробництва та реалізації товарів. Це важливий крок втілення економічної стратегії конкурентної політики. Такими перетвореннями можуть бути: зміна товарної політики, впровадження нових технологій, диверсифікація виробництва, зміна організаційно-правового статусу підприємства, модернізація форм збуту продукції, вихід на нові ринки, створення спільних виробництв тощо. Справа в тому, що через різночасність змін, які відбуваються у параметрах, що впливають на конкурентоспроможність підприємства у стадії загальної зрілості, деякі з них будуть знаходитися у стані занепаду, а на їх зміни потрібно буде багато часу. Тому відповідно до прийнятої стратегії розвитку підприємства необхідно відслідковувати зміни кожного фактора. Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна розділити на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.
Зовнішні фактори—це ті, на які підприємство впливати не може і в своїй політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них належать:
• 1. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-грошова політика, законодавство). Наприклад, залежно від характеру податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство буде отримувати високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримувати.
• 2. Господарська кон'юнктура, що складається. Вона включає кон'юнктуру ринків сировинних і матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, засобів виробництва, фінансових ресурсів.
• 3. Розвиток основних підтримуючих галузей. У цьому випадку йдеться про розвиток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої переробки), нових матеріалів і джерел енергії. їх упровадження у виробництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.
• 4. Параметри попиту, які включають зростання попиту на товари, що виробляються підприємством, його стабільність і дають змогу підприємству отримувати високий прибуток, а також закріпити своє становище на ринку. Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції підприємства, зниження купівельної можливості населення, навпаки — не створюють умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.
До внутрішніх факторів належать такі:
• 1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (організаційна та виробнича структура управління, професійний та кваліфікаційний рівень керівних кадрів тощо).
• 2. Система технологічного оснащення. Оновлення устаткування та технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, посилює внутрішню гнучкість виробництва.
• 3. Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплексність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конкурентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції з використаної сировини (це особливо характерно для харчової промисловості), не комплексна її переробка призводить до збільшення витрат виробництва, а отже, до зменшення прибутку, що в свою чергу не дає змоги розширити виробництво. Внаслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки—покращення використання сировини, його комплексна переробка знижують витрати виробництва, а отже, підвищують конкурентоспроможність.
• 4. Збут продукції: його обсяг та витрати реалізації. Цей фактор серйозно впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства. Можна досягти непоганих результатів у виробництві, випускаючи продукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зведене нанівець через непродуману збутову політику. Тому підприємство завжди повинне намагатися здійснити ефективний збут за рахунок продажу продукції. Для цього необхідні ринкове стимулювання, збільшення обігу продажу, завоювання нових ринків збуту. Ця стратегія робиться, з одного боку, на основі формування "свого" покупця, проведення ефективної цінової політики, а з іншого — шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними матеріалами та устаткуванням за доступними цінами. Втілення такої стратегії дає змогу орієнтуватися, у якій площині спрямовувати управлінську діяльність з метою формування конкурентоспроможності підприємства. Проведений аналіз сегментації ринку за допомогою методів маркетингового дослідження дає можливість визначити взаємозв'язок "виробник—споживач" або "продавець—покупець" і оцінити причини, за якими споживач надає перевагу товарам конкурентів. На підставі таких узагальнень створюється можливість факторного аналізу тенденцій, які притаманні досліджуваному ринку при визначенні ступеня його монополізації.
З метою розробки сталої стратегії формування конкурентоспроможності підприємства доцільно в об'єкт дослідження включити і посередників у здійсненні операцій купівлі-продажу товарів. До методики визначення ступеня монополізації регіональних товарних ринків варто включити аналіз переліку підприємців, які займають монопольне становище на ринку. Це спростить визначення сукупності суб'єктів господарювання, щодо яких застосовуватимуть антимонопольне регулювання, та дасть змогу систематизувати проаналізовану інформацію і виробити відповідний підхід до застосування антимонопольної політики.
При визначені конкурентоспроможності підприємства важливим є поділ ринків на загальнодержавні та регіональні, визначення наявних бар'єрів вступу на ринки певного конкурента зі стратегією проведення політики демонополізації та підтримки конкуренції. Бар'єри вступу на ринок потенційних конкурентів можуть бути як стратегічні, так і нестратегічні.
Стратегічні бар'єри створюються свідомою діяльністю самих фірм, поведінкою, яка перешкоджає проникненню нових фірм у певну галузь. До них належать такі заходи підприємців, як зберігаючі інновації; довгострокові контракти з постачальниками ресурсів; одержання ліцензій та патентів на певний вид діяльності; збереження не завантажених потужностей; усі методи підвищення мінімально ефективного обсягу випуску для галузі; цінова та збутова політика; особливості діяльності виробників як утримувачів патентів, ліцензій, товарних знаків; великі розміри господарського обороту та налагоджений механізм виробничого процесу, що створює резервні потужності, які можуть бути використанні для ведення цінової конкуренції та швидкої експансії у незаймані сегменти ринку. Однозначно, що всі ці заходи обмежують конкуренцію та сприяють підвищенню економічної концентрації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка торгівлі» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 17. Особливості формування конкурентної політики в період глобалізації“ на сторінці 3. Приємного читання.
