Оцінюючи стан конкурентного середовища галузі, важливим є встановлення загрози та реальної появи нових конкурентів, оскільки це в майбутньому знижуватиме загальний потенціал прибутковості галузі. Такий стан вимагатиме нових виробничих потужностей, розширення ринків збуту, що тимчасово знижуватиме рівень рентабельності. Загострення конкуренції в галузі завжди зменшує прибутковість і робиться з метою збереження конкурентоспроможності.
Показник конкурентоспроможності держави є синтезуючим, він поєднує конкурентоспроможність товару, товаровиробника, тобто підприємства, а також галузі. У загальному вигляді конкурентоспроможність держави можна визначити як здатність її в умовах конкуренції виготовляти товари та надавати послуги, задовольняючи вимоги як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, що приводить у першу чергу до зростання благополуччя громадян зокрема і держави в цілому.
Конкурентне середовище на рівні держави має свою сегментацію. Це наука і наукоємні технології, капітал, наявна робоча сила, інфраструктура, інформація.
Головною дестрокантою, щодо якої повинен розглядатися вплив цих складових на конкурентоспроможність є перш за все ефективність виробництва, тобто продуктивність використання наявних ресурсів, постійне їх збільшення і максимально можливе підвищення якості продукції, а потім торгівля.
Для країн, де ринкові відносини знаходяться на стадії становлення, важливе значення мас створення умов довгострокових конкурентних переваг держави і посилення на цій основі її пози цій на світовому ринку. Арсенал засобів держави, які прямо чи опосередковано можуть впливати на поліпшення конкурентоспроможності, досить великий. Це зовнішньоторговельна, валютна, грошово-кредитна, податкова політика, політика в галузі науки і техніки, освіти. Саме державна політика як система узгоджених поглядів і заходів, що спрямовані на створення сприятливої нормативно-правової бази конкуренції та реалізації конкурентних переваг, які є у розпорядженні національних товаровиробників, може відігравати суттєву роль у забезпеченні успішної конкуренції на світовому ринку.
Для України ця проблема надзвичайно актуальна. Підтвердженням цього є дані порівняльних оцінок конкурентоспроможності України і Росії у світовій економіці. Маючи низку конкурентних переваг, Україна відносно інших держав має суттєві переваги, а саме природні ресурсні запаси, значний науково-технічний потенціал, високий загальноосвітній рівень населення, належний кваліфікаційний рівень робочої сили. Однак, незважаючи на забезпеченість України основними складовими виробництва, які формують потенційні передумови для конкурентного розвитку, за ефективністю їх використання Україна значно відстає від розвинутих країн світу. Динаміка результатів експертних оцінок конкурентоспроможності економіки України свідчить про втрату багатьох ознак її порівняльної привабливості.
Є комплексний показник конкурентоспроможності, який характеризує становище держави на світовому ринку. Для визначення рейтингу конкурентоспроможності за допомогою цього показника використовують багатофакторні векторні моделі. Вони об'єднані у 8 агрегованих груп:
• 1) внутрішній економічний потенціал;
• 2) зовнішньоекономічні зв'язки;
• 3) державне регулювання;
• 4) кредитно-фінансова система;
• 5) інфраструктура;
• 6) система управління;
• 7) науково-технічний потенціал;
• 8) трудові ресурси.
Україна у рейтинговому списку ООН у 2000 р. займала 96-те місце. У дослідженні, яке було проведено Гарвардським інститутом міжнародного розвитку у 2002 р., з 62 охоплених держав світу Україна зайняла 49-те місце у визначенні її конкурентоспроможності. Перехід на оплату імпорту, енергоносіїв і комплектуючих за світовими цінами, криза платоспроможності призвели до втрати цінової конкурентоспроможності багатьма вітчизняними товаровиробниками, внаслідок чого основні затрати підприємств нині йдуть на закупівлю матеріалів і паливно-енергетичні потреби. Це спричинило також низьку якість виготовленої продукції, яка не відповідає багатьом параметрам світових стандартів, і стало серйозною перепоною на шляху успішної інтеграції України у світове господарство.
Дослідження проблем конкурентного середовища національної економіки підтверджує, що між конкурентоспроможністю суб'єкта господарювання і конкурентоспроможністю держави є нерозривний зв'язок і взаємозалежність. Рівень конкурентоспроможності національної економіки передує конкурентоспроможності підприємств галузей народного господарства і є базисом для формування конкурентних переваг держави, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників.
Підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, створення умов і врахування факторів, які можуть сприяти ефективній конкуренції на світовому ринку, повинні стати головними пріоритетами державної конкурентної політики.
В умовах відкритої ринкової економіки і жорсткої конкуренції, яка набуває глобального характеру, потрібні спільні чітко скоординовані зусилля держави та товаровиробників у напрямі підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на зарубіжних ринках. Та обставина, що основою основ є частіше всього конкурентоспроможність товару, свідчить, що термін "конкурентоспроможність" необхідно розглядати з позицій конкретного результату роботи, тобто виготовленої продукції. Водночас щодо конкурентного середовища конкурентоспроможність необхідно розглядати як системну категорію.
Із позиції системного підходу конкурентоспроможність може бути представлена як властивості виробничо-економічних систем (якими є торговельне підприємство) змінювати напрям руху чи встановлений режим функціонування у процесі зберігання та розвитку наявних і створення нових конкурентних переваг. Отже, конкурентоспроможність підприємства є самостійною системною категорією, яка відображає ступінь реалізації мети підприємства в його взаємодії з навколишнім середовищем. Виходячи з цього, актуальність такого дослідження та управління цією категорією постійно зростає у міру формування ринкових відносин і реформування конкурентного середовища. Цей підхід особливо актуальний і становить практичний інтерес і нині. Зрозумілим є те, що підприємство не може бути конкурентоспроможним, якщо його продукція не користується попитом на ринку. Однак, орієнтація тільки на такі параметри попиту, як якість, ціна, іноді може бути недостатньою. У сучасних умовах виробничник повинен запропонувати замовнику цілий спектр своїх переваг, що і забезпечить успіх у конкурентній боротьбі. Важливо зазначити, що конкурентоспроможність продукції та конкурентоспроможність підприємства потрібно зіставляти щодо конкурентного середовища як частину і ціле. Можливість підприємства конкурувати на конкретному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності продукції та сукупності економічних методів діяльності підприємства стосовно конкурентного середовища.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка торгівлі» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ V. ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ШЛЯХ ДО ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА“ на сторінці 3. Приємного читання.
