• 8. Ослаблення контролю за їх функціонуванням на відповідних товарних ринках.
• 9. Нехтування попередженням проявів недобросовісної конкуренції.
Така ситуація характеризується істотним зростанням активності конкурентної боротьби. Цей факт також необхідно враховувати при оцінці інтенсивності конкуренції, головна складність якої полягає в неоднозначності визначення граничних значень темпів зростання, за межами яких інтенсивність конкуренції мінімальна чи наближається до максимуму. Практика свідчить, що більшість ситуацій, які характеризують динаміку ринку, можна обмежити двома граничними значеннями річних темпів зростання обсягів реалізації—мінімумом і максимумом. У цьому ж діапазоні ринкових ситуацій і будуть розподілені значення показника інтенсивності конкуренції, який враховує темпи зростання обсягів продажу на досліджуваному ринку. Іншим важливим економічним фактором, що визначає інтенсивність конкуренції, є показник рентабельності ринку, який характеризує не тільки прибутковість ринку, а й рівень активності конкурентного середовища, відображає ступінь свободи у вилученні прибутку.
Істотно впливають на діяльність підприємств товари-замінники. Вплив постачальників буде відчутний тоді, коли їх кількість незначна, а продукція аналогічна. Вплив споживачів завжди є визначальним на ринку, оскільки покупщ не залежать від підприємства і мають необхідні можливості у виборі товарів. Кожен товар, що знаходиться на ринку, фактично перевіряється там на відповідність мірі задоволення суспільних потреб. Конкурентоспроможність товару можна визначити тільки шляхом порівняння товарів-конкурентів між собою. Іншими словами, конкурентоспроможність — поняття відносне, чітко прив'язане до певного ринку і часу продажу. Оскільки кожна продукція має індивідуальні критерії оцінки задоволення потреб, то конкурентоспроможності властивий індивідуальний відтінок. Методика діагностики конкурентоспроможності товарів базується на концепції сукупності властивостей товару задовольняти конкурентну потребу, а споживач є творцем кінцевого задоволення. Основна ідея полягає в тому, що покупець здійснює пошук не товару, а послуги або вирішення проблеми, які може забезпечити товар. Ця ідея має важливі наслідки для товарної політики. Практичний діапазон застосування поняття товарорішення стане зрозумілим, коли:
• вибір споживача спрямований не на товар, а на послугу, яку він очікує отримати від використання товару;
• різні товари можуть задовольняти одну й ту саму потребу: кожен товар — це сукупність складових або властивостей;
• один і той же товар може задовольняти різноманітні потреби незалежно від того, це товар чи послуга, кожне благо має базову функціональну цінність або корисність, до якої додаються додаткові послуги, що формують повторну корисність найрізноманітніших товарів. Подібні властивості формують додаткову цінність. Визначальна додаткова цінність може бути як об'єктивною, так і уявною, що сприймається різними споживачами по-різному. В останньому випадку вона може бути наслідком уявлення про марку чи рекламний ефект, що забезпечує статус або престиж. Окремі групи покупців можуть віддати перевагу конкретній марці товару лише тому, що вона пропонує ту характеристику, яка для них є важливою, особливо в тих випадках, коли різні конкуренти реалізують цю функцію однаково успішно. У подібній ситуації саме повторні характеристики мають визначальне значення при формуванні переваг. Таким чином, підприємство може обрати певну стратегію поведінки на ринку, щоб зацікавити визначену групу покупців.
Є декілька методів, що дають змогу з'ясувати індивідуальну корисність для потенційних покупців. На базі такої інформації підприємство може визначити низку властивостей, які найбільше відповідають вимогам кожного сегменту ринку.
Саме такий підхід заслуговує на увагу. Виходячи із загальних понять, можна перейти до моделювання окремих властивостей товару, щоб додати йому практичної корисності і перевірити, як такий підхід сприймається покупцями, формує реальну ситуацію, дає надійність, випереджальний індикатор реального купівельного поводження. Це можна розглянути на ставленні індивіда до марки товару чи конкретного зразка. Об'єктивні характеристики передують уяві, вони є технічними властивостями, що створюють потребу, відповідають технічним описам марки товару. Для створення повного враження потрібне, як правило, поєднання декількох характеристик. Значущість потреби відбиває цінності та пріоритети, з якими споживач пов'язує вигоди, що забезпечуються певною маркою товару. Наявність конкретного атрибута відображає сприйнятий споживачем ступінь виразності (доцільності) того чи іншого атрибута в певній марці товару. Цінність, конкретна корисність атрибута для індивіда залежить від поєднання двох чинників, що входять у систему оцінки: значимість атрибута та сприйняття ступеня його наявності. Подібна суб'єктивна цінність розглядається як приватна (індивідуальна) корисність, яку має кожен атрибут.
Визначення повної корисності передбачає наявність моделі інтеграції приватних корисностей з виходом на індивідуальні оцінки приватної корисності і розкриває таким чином індивідуальні переваги. Інформація, що накопичується у споживачів, зводиться до ранжування переваг відносно загально-планових можливостей.
Наступним етапом формування загального уявлення є формування індивідуальної корисності для кожної характеристики. Використовуючи рейтинги різноманітних атрибутів, можна виявити індивідуальні корисності, що лежать в їх основі, а потім відтворити структуру конкретних переваг споживача. Такий підхід називають композиційним, у його основі —розрахунок середньозваженої оцінки.
Застосування цього показника вимагає як вихідну інформацію більшу оцінку за окремою маркою товару. Така оцінка проводиться за шкалою інтервалів. Наведені підходи конкурентної оцінки дають змогу у разі їх ситуаційного застосування адекватно оцінити конкурентоспроможність товару та розробити за потреби методи з його модифікації, тобто підвищення конкурентоспроможності.
Для успішного конкурування як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, необхідно мати детальну та достовірну інформацію про дійсне конкурентне середовище. Саме конкурентне середовище виявляється через сукупність окремих складових і перш за все—конкурентоспроможність. Як економічну категорію її варто розглядати на рівні конкурентоспроможності продукції, тобто самого товару чи послуг, конкурентоспроможності підприємства, галузі та конкурентоспроможності економіки держави. Між усіма цими рівнями наявний досить тісний як внутрішній, так і зовнішній зв'язок.
У широкому розумінні конкурентоспроможність — це обумовлена конкретними економічними, соціальними та політичними факторами відповідна позиція держави в цілому, конкретного товаровиробника зокрема як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Саме сукупність таких дій щодо впливу окремих факторів формує як внутрішнє, так і зовнішнє конкурентне середовище. В умовах відкритої економіки така дія може виявлятися у спроможності держави чи галузі або окремого підприємства протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку чи на ринках інших держав.
Саме поняття "конкурентоспроможність"—різнопланове і має значною мірою універсальний характер для оцінки різних суб'єктів і об'єктів господарської діяльності. Аналіз наукових публікацій, які присвячені проблемі конкурентного середовища і конкурентоспроможності, свідчить, що для кожного окремого рівня є своє середовище і своя конкурентоспроможність. Першим і визначальним рівнем конкурентного середовища є конкурентоспроможність продукції (товарів чи послуг). Однак є думка, що конкурентоспроможність товару є похідною від конкурентоспроможності підприємства, галузі чи держави в цілому. Така думка пов'язана із загальною сегментацією ринку в межах стабільного конкурентного середовища. Вона підтверджується тим, що кожний товар, який є на ринку, фактично проходить перевірку на ступінь потреб, а тому конкурентоспроможність конкретного товару, тобто його можливість бути реалізованим на певному ринку, може бути визначена тільки шляхом порівняння товарів конкурентів між собою.
З позицій галузевого рівня конкурентоспроможності товарів, а саме як сукупності якісних, кількісних і вартісних характеристик, що забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів, конкурентоспроможність товару—це реальна і потенційна здатність галузі проектувати, виготовляти та реалізовувати свою продукцію в тому середовищі, в якому вона функціонує з урахуванням цінових та інших характеристик у комплексі, порівнюючи їх з товарами конкурентів. У процесі порівняння важливо визначити відмінності свого товару від товарів конкурента за двома напрямами: рівнем відповідності конкретній суспільній потребі і затратами на її задоволення.
Важливим у процесі аналізу конкурентного середовища с виділення цінової та споживчої конкурентоспроможності продукції. У першому випадку порівнюються суми виробничих (реалізаційних) затрат з мінімальними прибутками товаровиробників певної продукції щодо середніх цін на аналогічну продукцію, які склалися на конкретному ринку реалізації. У другому—до уваги береться набір якісних технічних, економічних характеристик продукції, що виготовляється, їх відповідність вимогам споживачів на певному ринку збуту. Різновидом споживчої конкурентоспроможності продукції є маркетингова (збутова) конкурентоспроможність. У цьому випадку мова йдеться про методи і способи просування продукції на ринках збуту.
Другою складовою конкурентного середовища є конкурентоспроможність підприємства. Трактування цього поняття також різнопланове. Під конкурентоспроможністю підприємства (фірми) в умовах ринку розуміють реальну і потенційну здатність проектувати, виготовляти та реалізовувати продукцію, яка за своїми ціновими та іншими параметрами більш приваблива, ніж продукція конкурентів. По суті, конкурентоспроможність — це відносна характеристика, яка відображає відмінності процесу розвитку конкретного виробника від його конкурента як за рівнем задоволення своїми товарами чи послугами конкретної суспільно необхідної потреби, так і за ефективністю виробничої діяльності. Конкуренція розглядається як конкуренція виробничника. Вона характеризує сукупність елементів діяльності, завдяки яким продукція має ринки збуту та задовольняє потреби відповідних груп споживачів. Як правило, конкурентно-спроможними є підприємства, які довгий час залишаються прибутковими в умовах відкритої економіки. Отже, це здатність відстоювати свої переваги на ринку завдяки наявності ефективної стратегії чи спроможності діяти протягом тривалого періоду на ринку й отримувати прибуток, який є достатнім для науково-технічного вдосконалення виробництва, підтримки продукції на високому якісному рівні.
Для оцінки конкурентоспроможності галузі часто використовують показники експорту продукції"; частку імпорту в загальній кількості спожитої продукції; частку окремого виду продукції" у світовому виробництві певного виду і ресурсний потенціал; чистий дохід на одного працівника галузі.
У кожній галузі економіки, незважаючи нате, який вона забезпечує сегмент ринку—внутрішній чи зовнішній, суть конкуренції єдина. Вона зводиться до загрози виникнення нових конкурентів; нових товарів чи послуг, включаючи замінники; до спроможності постачальника торгуватися; до можливості покупця торгуватися; до суперництва наявних конкурентів між собою. Від цих складових та їх співвідношення залежать також прибуток галузі, оскільки вони впливають на ціни, які можуть диктувати підприємства та здійснені витрати, включаючи капіталовкладення, які необхідні для того, щоб конкурувати в певній галузі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка торгівлі» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ V. ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ШЛЯХ ДО ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА“ на сторінці 2. Приємного читання.
