Розділ «ТЕМА 8. КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ БЮДЖЕТІВ»

При проведенні аудиту ефективності доцільно передбачати можливі ризики, а також ідентифікувати проблеми використання фінансових ресурсів бюджетних установ. Рівень ризику обумовлюється значимістю очікуваних відхилень від встановлених цілей, норм, нормативів, стандартів. У зарубіжній практиці оцінку можливих відхилень аудитори здійснюють за допомогою проведення спеціальних процедур перевірки з використанням системи індикаторів небезпеки, до яких відносять:

– неефективне та недосконале управління, сигналами якого можуть бути нездатність застосовувати наявні методи контролю, відсутність нагляду за процесом контролю з боку відповідних структур, несвоєчасне виявлення фактів шахрайства;

– недієвий внутрішній контроль внаслідок нераціонального розподілу посадових обов'язків, що дозволяє окремими працівникам контролюючих служб здійснювати крадіжки коштів або матеріальних цінностей;

– допущені помилки, випадки шахрайства, які вказують на джерела виникнення можливих зловживань і напрями проведення досліджень й перевірок;

– некоректна та неетична поведінка окремих керівників, необґрунтовані рішення, які можуть сигналізувати про незаконні дії й шахрайство;

– відсутність або наявність фактів виправлення у документах, що сигналізує про можливе розкрадання державної власності.

Більшість економістів схиляються до того, що при розробці програм проведення аудиту ефективності доцільно передбачати:

– формування меморандуму аудиту, який може включати структуризовані складові, зокрема: загальну частину, де буде обґрунтований вибір проведення цього аудиту (інформація, структура попереднього ознайомлення з проблемою, опис зони аудиту, результати попереднього ознайомлення та вибір проблем); робочий план, у якому деталізується структура проведення аудиту (масштаб, гіпотеза, критерії оцінки, методи збору даних, організаційне забезпечення, бюджет проекту, можливі комунікації, пов'язані з проведенням аудиту, можливі результати аудиту тощо);

– механізм визначення ризиків, які стосуються об'єкту аудиту ефективності;

– засади регламентування аудиту ефективності;

– підходи до формування аудиторського висновку та критерії;

– види відповідальності аудитора відповідно до чинного законодавства;

– рівень відповідальності замовника за подану інформацію;

– перелік інформаційного забезпечення аудиту тощо.

Підвищення ефективності цього виду аудиту пов'язано з необхідністю розробки регламентів його проведення, нормативно-правового забезпечення та стандартів, що визначають зміст, порядок та якість роботи аудиторів. У стандартах доцільно визначити єдині вимоги до якості і надійності аудиту, гарантій щодо результатів аудиту. На основі цих стандартів можуть бути вирішені всі спірні питання, забезпечена належна якість аудиторських перевірок, впроваджені в аудиторську практику результати наукових досліджень, підвищення іміджу професії аудитора, упорядкування всіх елементів аудиторського процесу.

Результативність аудиту може бути підвищена за умови належної організації реалізації його матеріалів, організації належного контролю за впровадженням пропозицій, що містяться у висновках аудиту.

У цілому можна зробити висновок, що аудит ефективності використання фінансових ресурсів бюджетних установ в умовах програмно-цільового методу бюджетування повинен охоплювати всі найважливіші питання пов'язані з наданням послуг соціально-культурного спрямування розпорядниками бюджетних коштів та досліджувати рух їхніх фінансових ресурсів у просторі й часі. До найважливіших питань аудиту доцільно включати: аналіз результатів конкурсного відбору бюджетних програм, наявність декількох варіантів програм та критеріїв вибору оптимального; дослідження вихідних та базових техніко-економічних умов бюджетних програм і механізмів їхньої реалізації; наявність альтернативних шляхів реалізації бюджетних програм та можливість їхнього використання; аналіз варіантів вибору оптимальних методів досягнення кінцевої мети у результаті виконання програм; оптимальне використання нормативно-правової, організаційної та адміністративної бази для забезпечення максимального ефекту при виконанні бюджетних програм; наявність чи відсутність структур, які залучені до виконання програми, але не впливають на якість роботи і не несуть суттєвого навантаження при досягненні очікуваного результату; оцінка ефективності, якості та результативності діяльності установ та організацій внаслідок виконання бюджетних програм.