Розділ «ЕВОЛЮЦІЯ ВЕКСЕЛЬНОЇ СПРАВИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ТА СРСР»

Отже, Статут 1902 р. мав незаперечні переваги над усіма попередніми законодавчими актами. Зафіксувавши чітку систему норм і правил, він активно стимулював зростання продуктивних сил тогочасного суспільства. Прийнятий у розвиток основоположних засад грошової реформи 1897 р., Статут значною мірою сприяв зміцненню золотого рубля. Цей позитивний процес міг радикально поліпшити господарське життя і добробут громадян, але він був припинений у жовтні 1917 р.

Радянський період нищення вексельного права

Після жовтневого перевороту векселі разом з іншими видами цінних паперів вексельного права було скасовано.

Тому в продовж перших років існування радянської влади були відсутні будь-які законодавчі акти щодо вексельного права; приватний торговельний оборот мав зникнути цілком. Більше того, за декретом РНК РРФСР від 13 жовтня 1919 р. "Про стягнення за векселями, що знаходяться у портфелі Народного банку", проводилися такі дії, які ліквідували вексельну давність; відкидалися судовий, навіть безспірний порядок стягнення за векселями та інші норми вексельного права, а векселезобов'язаних осіб перетворили на платників до державної казни.

Проте з переходом до політики непу, коли розпочалося формування ринкової економіки, вексельний обіг почав відроджуватися. Спочатку це сталося самочинно, а 30 березня 1922 р. спеціальним законодавчим актом було затверджене Положення про векселі, котре, як і Статут 1902 р., складалося з двох частин: про прості й переказні векселі.

Було збережено такі позиції попереднього документа: єдиний платіж всієї вексельної суми; здатність векселя передаватись із рук до рук; абстрактність векселя і заборона граціонних днів. Крім того, виключалася можливість застосування до вексельної справи загальних положень Цивільного кодексу, що з'явився в Росії у 1922 р.

Разом із тим текст Положення хибував на відсутність належної обґрунтованості та деталізації. Наприклад, у ньому нічого не говорилося про векселездатність, а через п'ять років Б. Мовчановський у книжці "Вексель" узагалі заявив, що це питання може мати лише історичний інтерес.

Зрозуміло, що вексельний обіг як демократичний важіль регулювання відтворювального процесу суперечив завданню "витіснення приватника" і прямо протистояв розпочатому наступові на демократичні та економічні свободи. Не ліквідувавши вексельний обіг, не можна було різко обмежити господарську самостійність товаровиробників та перейти до жорсткого централізованого державного постачання запланованими фондами і лімітами. Сама ж заборона вексельного обігу у Постанові ЦВК і РНК СРСР "Про кредитну реформу" від 30 січня 1930 р. пояснювалася "швидким розвитком соціалістичних засад у народному господарстві та досягнутим рівнем його планування". З того часу державним органам, кооперативним організаціям і змішаним акціонерним товариствам без участі іноземного капіталу заборонялося продавати товари і надавати послуги в кредит векселями. "Цей кредит заміняють виключно банківським кредитуванням", — констатувала Постанова. Внаслідок цього комерційний кредит, а отже і його найважливіший інструмент — вексель, фактично перестали існувати.

Лише потреби підтримувати міжнародні економічні відносини і володіти цивілізованим способом кредитно-комерційних розрахунків змусили СРСР вдатися до використання міжнародних векселів. Правове регулювання цього процесу здійснювало Положення про переказний і простий вексель, упроваджене Постановою ВЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. Дане Положення так добре відображало засади Женевської вексельної Конвенції, що і в незалежній Україні Постановою Верховної Ради від 17 червня 1992 р. воно було цілком підтверджене і стало основою цивільно-правових засад відродження вексельного обігу.

Впродовж десятиліть нав'язані народам СРСР принципи господарювання слугували розбудові адміністративно-командної системи, яка знищила основні елементи ринкової економіки та важелі товарного виробництва — комерційний кредит і вексель. Без них несвобода в радянській економічній системі набула гіпертрофованих масштабів і в цілому загальмувала суспільний прогрес на радянських теренах.

Визнання дієздатності Положення про переказний і простий вексель та інших документів Женевської конференції 1930 р. не стало підставою відновлення вексельного обігу в колишньому СРСР. Вексель продовжували вважати "буржуазним" цінним папером. Лише 19 червня 1990 р. Постановою Ради Міністрів СРСР "Положення про цінні папери" вексель було реабілітовано, але правового забезпечення для використання у внутрішньогосподарському обігу Російської Федерації він так і не набув.