Цей принцип належить до компетенції Всесвітньої торгової організації.
Декларація екологічності — це заява, що описує ефект впливу на навколишнє середовище під час видобування сировини, виробництва, розподілу або постачання, використання й утилізації продукції. Цей ефект може мати місцевий, регіональний або глобальний характер, виявляти індивідуальний незалежний вплив або вплив, що залежить від певних чинників.
Мета декларації — сприяти зниженню шкоди, завданої навколишньому середовищу і пов'язаної з використанням продукції, послуг. Декларація являє собою більш точну, перевірену, правдиву заяву про характеристики екологічності.
Самодекларація екологічності — це заява про екологічність, складена без
участі третьої сторони за наявності певної вигоди виробнику, імпортеру, продавцю чи іншій особі. Самодекларація має описувати поліпшення характеристик екологічності продукції, послуг. Вона не повинна прямо чи опосередковано засвідчувати,що одержувані вигоди перебільшено. Самодекларація повинна містити характеристику переваг над аналогами
продукції. З неї має бути зрозуміло, за рахунок чого одержано таке поліпшення. Якщо здійснюється порівняння, то воно має грунтуватися на відомих стандартних чи опублікованих методах досліджень. Порівняння може здійснюватись і з аналогічною продукцією, що раніше випускалася тим самим чи іншим виробником.
Самодекларація повинна співвідноситись із географічною зоною, у якій може бути одержана вигода від її використання. Під час розробки критеріїв екологічного маркування та вимог щодо їх застосування слід враховувати екологічні аспекти таких стадій, як видобування сировини, виробництво (постачання) продукції, видалення й утилізація відходів.
Критерії екологічної чистоти не повинні мати характер заздалегідь відомих обмежень для претендентів на екологічний знак. Вони мають ґрунтуватися на значенні показників впливу на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу, бути досяжними, вимірними з певною точністю і мати реальні передумови для досягнення.
Ці критерії також повинні діяти впродовж певного періоду, переглядатися через певний відтинок часу з урахуванням появи нових технологій, продукції, інформації про стан навколишнього середовища та зміни ринкових умов. Перегляд критеріїв необов'язково має вести до змін їхніх кількісних значень.
Під час обґрунтування критеріїв необхідно враховувати придатність продукції для використання за функціональним призначенням, відповідність її міжнародним, регіональним і національним стандартам.
Процеси вибору й перегляду груп однорідної продукції — претендентів на одержання екологічного знака, формування критеріїв екологічної чистоти та вимог до функціональних характеристик продукції мають відбуватися за відкритої участі всіх зацікавлених сторін.
Програми екологічного маркування повинні бути якомога прозорішими, тобто їхня інформація має бути доступною всім зацікавленим сторонам для контролю та обговорення. При цьому вимоги "прозорості" не повинні суперечити вимогам конфіденційності.
До програми екологічного маркування включають:
перелік груп однорідної продукції, що мають право на маркування;
критерії екологічної чистоти;
Функціональні характеристики продукції;
порядок сертифікації продукції та акредитації уповноважених органів які ЇЇ здійснюють;
вимоги періодичного перегляду програм;
джерела фінансування програм екологічного маркування;
методи випробувань і верифікації результатів;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЕКОЛОГІЧНЕ МАРКУВАННЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.
