Екологічна експертиза

Екологічне управління

Як суб'єкти (еколого-експертні органи чи формування), так і замовники екологічної експертизи повинні відповідно до законодавства забезпечувати гласність її проведення, повідомляти про її висновки через засоби масової інформації.

Екологічна експертиза спирається на принципи обов'язковості, наукової обґрунтованості, незалежності, гласності та демократизму. Зазначимо, що принцип обов'язковості поширюється в першу чергу на види діяльності та об'єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку. їх перелік встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я. До екологічно небезпечних належать об'єкти атомної промисловості та енергетики, нафтохімії, нафтопереробки, хімічної, біохімічної та фармацевтичної промисловості, металургії; об'єкти, пов'язані зі зберіганням, транспортуванням, переробкою й захороненням небезпечних відходів, виробництвом і застосуванням мінеральних добрив, пестицидів, вибухових речовин тощо. Проведення додаткових державних екологічних експертиз можливе з ініціативи зацікавлених осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг або за рішенням Кабінету Міністрів України, уряду АР Крим, місцевих рад чи їх виконавчих комітетів.

Провідна роль у здійсненні державної екологічної експертизи належить Міністерству екології та природних ресурсів України, зокрема його Управлінню екологічної експертизи та оцінки впливу. Міністерство є тим органом, який безпосередньо виконує процедуру державної екологічної експертизи своїми силами або за допомогою експертних комісій, до складу яких входять вчені, фахівці та представники громадськості. До компетенції інших суб'єктів державної екологічної експертизи (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада АР Крим, Рада Міністрів АР Крим, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади на місцях) віднесено:

законодавче регулювання відносин у сфері екологічної експертизи;

визначення основних принципів і порядку здійснення екологічної експертизи;

призначення проведення основної й додаткової державних екологічних експертиз;

визначення порядку передавання документації на державну екологічну експертизу;

координація діяльності суб'єктів екологічної експертизи;

здійснення контролю за дотриманням законодавства про екологічну експертизу;

вирішення інших питань у сфері екологічної експертизи.

Громадська, або соціальна, екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, з ініціативи громадських організацій чи інших громадських формувань. Вона може проводитись окремо або водночас з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань. Потреба в здійсненні громадської екологічної експертизи здебільшого виникає в разі вирішення складних екологічних проблем, пов'язаних із розвитком регіону, населеного пункту, розміщенням окремих об'єктів народного господарства, реалізацією проекту певної забудови тощо. Соціальним чинником, який визначає необхідність і мету проведення такої експертизи, в основному є інтереси місцевих територіальних громад. Намагання забезпечити екологічну безпеку певної території за всебічного врахування місцевих умов стимулює процеси попереднього громадського обговорення можливостей реалізації конкретних проектів, подальшим створенням незалежних комісій або груп із представників громадськості та фахівців з екології. Нерідко до цього процесу залучаються органи місцевого самоврядування.

Крім державної й громадської екологічних експертиз в Україні останнім часом почали розвиватися інші форми екологічної експертизи. Стимулом розвитку нових спеціалізованих експертиз є ринкове конкурентне середовище, інвестиційні, приватизаційні процеси, впровадження нових технологій тощо. Провідниками втілення в життя цих форм експертиз виступають переважно недержавні організаційні структури, які намагаються здійснювати багатофункціональну діяльність з одночасним проведенням екологічної експертизи.

Світовий досвід проведення екологічної експертизи показав, що для її об'єктивного й успішного виконання слід дотримуватися низки основних принципів:

екологічна експертиза повинна мати імперативний характер, тобто лише після її завершення може видаватися дозвіл на реалізацію проекту й відкриття фінансування;

пріоритет слід віддавати медико-біологічній безпеці;

екологічна експертиза має бути незалежною і здійснюватися фахівцями, які не працюють і не пов'язані з організаціями-проектувальниками, замовниками й виконавцями;

екологічна експертиза повинна мати науково обґрунтований, міждисциплінарний і комплексний характер.

Зазначимо, що донедавна екологічна експертиза функціонувала і розвивалася здебільшого окремо від інших видів експертиз, лише частково перетинаючись із санітарно-гігієнічною. У цілому галузеві експертизи на практиці іноді співпрацювали з окремих питань, а часом конфліктували між собою внаслідок нечіткого розмежування їх компетенції. Забезпечення узгодженого функціонування галузевих експертиз було досягнуто в результаті прийняття в 1998 р. закону України "Про внесення змін до Закону України "Про інвестиційну діяльність", який започаткував в Україні комплексну державну експертизу. Остаточне введення в практичну діяльність цієї експертизи було здійснено в 1998 р. постановою Кабінету Міністрів України "Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи". Основна ідея комплексної державної експертизи полягає в забезпеченні єдиної комплексної оцінки проектної документації за всіма відомими експертними напрямками в одному висновку та сприянні замовникам у проходженні ними необхідних експертних погоджень. Складовими цієї експертизи є інвестиційна, санітарно-гігієнічна, екологічна, пожежної безпеки, охорони праці, енергозбереження, а також в окремих випадках експертиза з питань ядерної та радіаційної безпеки, що здійснюються згідно з Рекомендаціями щодо організації і здійснення державної екологічної експертизи документації органами Мінекоресурсів України.

Наступний розділ:

Екологічна сертифікація

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Екологічна експертиза“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • КОНЦЕПЦІЯ ПІДРУЧНИКА

  • Глава 1. ЕКОЛОГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК МЕХАНІЗМ ГАРМОНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ "ПРИРОДА-СУСПІЛЬСТВО"

  • Історія розвитку системи "природа—суспільство"

  • Проблеми системної гармонізації

  • Ноосферні принципи вирішення проблем гармонізації

  • Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

  • Сучасні вимоги до екологічного управління

  • Базові основи екологічного управління

  • Класифікація систем і механізмів екологічного управління

  • Механізм біотичного регулювання навколишнього природного середовища.

  • Механізм еколого-господарського балансу територій.

  • Кадастровий механізм.

  • Законодавчий і нормативно-правовий механізм.

  • Система економічних важелів і стимулів.

  • Адміністративний механізм.

  • Інформаційно-контрольний механізм.

  • Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій

  • Міжнародні організаційні і правові механізми

  • Консультативний орган високого рівня.

  • Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй

  • Глава 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Структура теоретико-методологічних основ екологічного управління

  • Методологія системно-екологічного підходу

  • МЕТОДОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СИСТЕМНО-ЕКОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

  • Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

  • Екологізація систем життєдіяльності

  • НОРМАТИВНА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Стандартні вимоги до систем екологічного управління

  • Нормативна методологія прийняття рішень

  • Зобов'язання і політика

  • Практичні рекомендації щодо екологічної політики

  • Практичні рекомендації щодо екологічних цілей та завдань

  • Практичні рекомендації щодо відповідальності

  • Практичні рекомендації щодо обміну інформацією та звітування

  • Практичні рекомендації щодо управління діяльністю

  • Аналіз і вдосконалення

  • Інноваційна діяльність

  • Стратегічне планування

  • Інформація в екологічному управлінні

  • Розглянемо висновки для менеджера підприємства.

  • Методологія ефективного прийняття рішень

  • МЕНЕДЖЕРСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Основи діяльності керівника в системі екологічного управління

  • Основи екологічної підготовки управлінського персоналу

  • ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Функції та ієрархія державної системи екологічного управління

  • Органи загального державного управління

  • Органи спеціального державного управління

  • Спеціальні функції державного екологічного управління

  • Екологічне ліцензування

  • Екологічна експертиза
  • Екологічна сертифікація

  • Оцінка впливу на навколишнє середовище

  • Екологічний моніторинг

  • Екологічна паспортизація

  • СИСТЕМА КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Сутність і особливості корпоративного управління

  • Передумови і вигоди від впровадження системи корпоративного екологічного управління

  • ПОПЕРЕДНІЙ КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ ДІЯЛЬНОСТІ КОРПОРАЦІЇ

  • ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

  • ДОКУМЕНТАЦІЯ СИСТЕМИ КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Спеціальні функції системи корпоративного екологічного управління

  • ОЦІНКА ХАРАКТЕРИСТИК ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПРОДУКЦІЇ

  • Інвентаризаційний аналіз життєвого циклу

  • ЕКОЛОГІЧНЕ МАРКУВАННЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ

  • Вибір і розробка критеріїв екологічної чистоти продукції.

  • Вибір функціональних характеристик продукції.

  • Контроль відповідності продукції вимогам екологічної чистоти.

  • АУДИТ СИСТЕМ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Механізми ефективного функціонування системи корпоративного екологічного управління

  • ЕКОЛОГІЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ (ОЗДОРОВЛЕННЯ) ВИРОБНИЦТВА

  • ЕКОЛОГІЧНИЙ МАРКЕТИНГ, ІНЖИНІРИНГ

  • ЕКОЛОГІЧНИЙ ЛІЗИНГ

  • ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ

  • Глава 5. СИСТЕМА МІСЦЕВОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Екологічні аспекти і функції місцевого самоврядування

  • Адміністративні системи місцевого екологічного управління

  • Місцева екологічна політика, програми

  • . Місцеві програми екологічного аудиту

  • Вдосконалення управління населеними пунктами

  • Глава 6. СИСТЕМА ГРОМАДСЬКОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Форми участі громадськості

  • Законодавчі засади громадського екологічного управління

  • Посилення ролі неурядових організацій

  • Міжнародні аспекти зміцнення потенціалу місцевих громад

  • Роль громадських організацій у формуванні нового ставлення суспільства до природи

  • Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ

  • Функції системи басейнового управління

  • Басейнова модель гармонізації і розвитку (міжнародний досвід співпраці)

  • Система управління формуванням національної екологічної мережі

  • Структурні елементи національної екологічної мережі

  • Система управління екологічною безпекою

  • Законодавчі основи і функції забезпечення екологічної безпеки

  • Міжнародні пріоритети екологічно безпечного управління

  • Екологічно безпечне використання біотехнологій у природоохоронній діяльності (цільове управління)

  • Екологічно безпечне вилучення небезпечних відходів (цільове управління)

  • Екологічно безпечне вилучення твердих відходів і очищення стічних вод (цільове управління)

  • Розширення діяльності, пов'язаної з відходами

  • Глава 8. ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Специфіка інформаційних систем екологічного управління

  • Екологічне законодавство як системоутворювальна база даних

  • Інформація для прийняття рішень у контексті збалансованого розвитку

  • Кадастрова інформаційна система

  • Екологічний моніторинг

  • Екологічне картографування

  • Тематичні карти.

  • Географічні інформаційні системи

  • Регіональні інформаційні системи

  • Загальні терміни та визначення