• раціонального та економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;
• здійснення заходів щодо запобігання псуванню (тобто спричиненню шкоди природним об'єктам), забрудненню (тобто несприятливим змінам складу і властивостей природних об'єктів та ресурсів у результаті надходження в них забруднюючих речовин), виснаженню (тобто кількісному вичерпанню) природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;
• здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;
• застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;
• збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;
• здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб;
• здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.
• виконання інших екологічних вимог, встановлених законодавством України.
Ці загальні правила щодо додержання екологічних і санітарно- гігієнічних вимог у процесі природокористування знаходять свій розвиток і конкретизацію в природоресурсовому та санітарно-гігієнічному законодавстві України. Спеціальні розділи, присвячені природоохоронним заходам, додержанню екологічних вимог у процесі використання природних ресурсів, містяться в ЗК України (глава 26, статті 162-168), ЛК України (глави 15-16), ВК України (розділ 4, статті 85-108), Кодексі України про надра (розділ VI, статті 56-59), Законі України "Про тваринний світ" (розділ IV, статті 36-54), Законі України "Про рослинний світ" (розділ VI, статті 25-32). Широкий комплекс заходів щодо охорони атмосферного повітря в процесі господарської діяльності передбачає Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (насамперед норми розділів II–IV). А питання гігієнічної регламентації та державної реєстрації небезпечних факторів фізичної, хімічної, біологічної природи, присутніх у середовищі життєдіяльності людини, критеріїв їх допустимого впливу на здоров'я людини, регламентації заходів щодо обмеження їх інтенсивності чи тривалос
ті знаходять відображення в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (від 24 лютого 1994 р., з наступними змінами).
Збалансованість економічних, соціальних і екологічних чинників (забезпечення сталого природокористування) як принцип права природокористування набув послідовного втілення в законодавстві України лише в останнє десятиріччя. Він є похідним від однієї з найпоширеніших у сучасному міжнародному праві навколишнього середовища теорії взаємовідносин суспільства та природи – концепції • сталого розвитку. Остання посідає все більш вагоме місце в правових системах багатьох країн світу. Поштовх для її впровадження в право- творчу та правозастосовчу практику світове співтовариство отримало наприкінці 1980-х років при активному сприянні Організації Об'єднаних Націй, під егідою якої в 1984 р. було створено міжнародну комісію з навколишнього середовища й розвитку на чолі з прем'єр- міністром Норвегії Гру Харлем Брундтланд. У результаті діяльності цієї Комісії в 1987 р. Генеральній асамблеї ООН було подано історичну доповідь під назвою "Наше спільне майбутнє". Саме з моменту оприлюднення цієї доповіді починається офіційний відлік часу виникнення концепції сталого розвитку. Концепція запропонувала досить чітку програму поєднання екологічних чинників з економічним і соціальним розвитком. Вона більш реалістична, а тому більш перспективна, ніж концепція обмеження економічного розвитку і народонаселення задля збереження навколишнього природного середовища що хронологічно передувала теорії сталого розвитку, але не була втілена ні в міжнародному праві, ні в національних правових системах держав.
Концепція сталого розвитку наскільки проста як теорія, настільки ж складна в практичній реалізації. Вона базується на тому, що не можна ототожнювати розвиток з більш вузьким поняттям економічного зростання. Розвиток лише тоді може бути визнаний сталим, коли він спрямований на довгострокову перспективу, тобто не лише задовольняє потреби сучасного покоління, а й не ставить під загрозу здатність прийдешніх поколінь задовольняти свої потреби.
Ця концепція базується на двох ключових поняттях: потреби розвитку й обмеження розвитку, що в ідеалі мають бути взаємно врівноважені. Конструктивним у концепції є те, що екологічний Фактор не "винесений за дужки" розвитку, а безпосередньо включається в його процес. Екологічні цілі суспільства розглядаються не як протилежні його економічним цілям, а як узгоджені, однопорядкові. Розвиток не може здійснюватися на довгостроковій основі, коли природоресурсна база скудіє і погіршується. Одночасно не можна забезпечити екологічні інтереси суспільства, якщо не враховуються фінансові та інші втрати, пов'язані з відтворенням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища.
Концепція вимагає збалансованості економічних, соціальних і екологічних цілей у процесі природокористування. Цього неважко досягти, обраховуючи всі затрати-вигоди від здійснення екологічно коректного природокористування в довгостроковому контексті. Так, діяльність, спрямована на збереження і охорону земель чи лісових ресурсів, поліпшує довгострокові перспективи сільськогосподарського/лісогосподарського розвитку. А ресурсо- та енергозберігаюча діяльність, утилізація відходів з їх вторинним використанням служать не лише соціально-економічним, а й екологічним цілям суспільства. "Усе, що не є екологічно прийнятним, не має бути економічно вигідним" – один з основних постулатів цієї концепції.
Принцип збалансованого врахування економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування набуває певного розвитку в законодавстві Україні, а також в організаційній діяльності держави і суспільства. Постулати сталого розвитку проголошуються в преамбулах і текстах більшості актів екологічного законодавства.
Практичній реалізації принципу збалансованого поєднання економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування сприяє запровадження відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" економічного механізму природокористування та охорони навколишнього середовища, що постійно вдосконалюється і поглиблюється. Велика увага приділяється інституційному та організаційно-методичному забезпеченню збалансованого, сталого розвитку України.
Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р. було схвалено Концепцію сталого розвитку населених пунктів як основу для розробки нормативно-правових актів, програм та проектів щодо регулювання планування і забудови, стимулювання інвестиційної діяльності, вдосконалення податкової політики, наповнення і раціонального використання місцевих бюджетів для забезпечення соціально-економічного розвитку населених пунктів.
Багатоаспектний характер і спрямованість на довгострокову перспективу в контексті забезпечення збалансованості економічних, соціальних і екологічних чинників сталого розвитку України характеризують Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 634.
Водночас слід зазначити, що принцип сталого розвитку ще не повною мірою реалізується в правовому забезпеченні природокористування в Україні. До цього часу не затверджено Стратегію сталого розвитку України, хоча необхідність такого документа продиктована як міжнародними зобов'язаннями України, так і планами законотворчих робіт кількох років поспіль. Неналежним на сьогодні є й організаційно-інституційне забезпечення відповідної сфери. Так, у вересні 2003 р. було ліквідовано Національну комісію сталого розвитку України при Кабінеті Міністрів України, яка проіснувала 6 років для забезпечення узгодженого розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів в Україні. А в лютому 2007 р. було ліквідовано Національну раду зі сталого розвитку – дорадчо-консультативний орган при Президентові України, що був створений в травні 2003 року.
Концепція сталого розвитку активно розробляється вченими на рівні Національної академії наук України. Можливо, що саме ця Концепція стане основою загальнодержавної Стратегії сталого розвитку України.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне право України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ознаки права природокористування“ на сторінці 5. Приємного читання.
