Розділ «3.4. Синтаксичні особливості мови юридичного документа»

2. Присудок у множині свідчить про смислове узгодження його з підметом, коли враховується реальна множинність предметів, виражена словами з кількісним значенням.

Форма множини присудка рекомендована, якщо:

а) підмет або присудок становлять однорідні члени речення: Не один, а безліч доказів свідчили про його причетність до справи;

б) підмет і присудок відділені другорядними членами речення: Багато злочинів, вчинених молодими людьми, скоєні у стані алкогольного спяніння.

3. Ті ж закономірності щодо форм присудка (однини чи множини) спостерігаються й під час використання у підметі кількісних числівників:

а) якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21,381 тощо), присудок ставиться у формі однини: У минулому році було порушено 31 кримінальну справу.

б) якщо у складі підмета вживаються числівники до десяти, то присудок частіше має форму множини: Були опитані три свідки.

в) якщо до складу підмета входять числівники на позначення великої кількості, а також сто, тисяча, мільйон, мільярд, переважає присудок у формі однини: Із каси заводу викрадено п 'ятсот тисяч гривень.

4. При підметі, вираженому займенниками хто, ніхто, ніщо, дехто, кожний і под., присудок ставиться в однині: Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

5. При підметі, вираженому займенниками усі, всі, такі, ці і под., присудок набирає форми множини: Усі, хто не пройшов реєстрації] повинні з 'явитися...

Структура речення на комунікативному рівні. Законодавчий жанр формує стереотипні синтаксичні конструкції, уникаючи варіантів висловлення, які б породжували неоднозначність сприймання, розуміння тексту. У зв'язку з цим порядок слів у реченні підпорядковується головному принципу жанру - думка повинна бути висловлена чітко, з урахуванням усіх причинно-наслідкових зв'язків між повідомлюваними фактами, кожна стаття нормативного акта дозволяє тільки одне тлумачення. Тому в таких текстах функціонують лінійно-динамічні структури з об'єктивним, стилістично нейтральним порядком розташування елементів: відоме - нове. Однак така проста ситуація не є абсолютно типовою. Частіше смислові відношення між реченнями - пунктами статті нормативного акта виступають у значно складнішому вигляді, оскільки кожен такий пункт має свою завершену синтаксично-смислову силу, що відповідає комунікативному завданню.

Залежно від комунікативного спрямування та інформативної мети висловлення, речення поділяється на дві основні частини - тему (Т - дане, основа, відоме) і рему (Р - нове, ядро, повідомлюване).

Правильна логічна побудова сліїлістично нейтральної мови права вимагає, щоб тема, як вихідний пункт висловлення, що може бути вже відомий адресату, перебувала на початку речення, а рема, яка щось повідомляє про тему і містить, зазвичай, нову, невідому інформацію, - у кінці речення, після теми. Порушення такої послідовності в мові права веде до порушення логіки викладу, точності, а, можливо, й правильності думки.

Порядок слів залежить від того, яку мету ставить перед собою мовець, яку нову інформацію він хоче передати висловленням.

1. Копи метою мовця є назвати дію, виконавець якої відомий, -увиразнюється значення дії. Це значення є ремою (новою інформацією), яка і виноситься у кінець синтаксичної структури. Суб'єкт дії (як відомий виконавець) виноситься на початок речення. Таке розташування слів з метою позиційного виокремлення дії, процесу, стану найпоширеніше у реченнях правових текстів: Наймач/може пред'явити в суді вимогу про дострокове розірвання договору найму (Т-Р).

2. Коли відома дія чи ознака, а мета висловлення - повідомити, хто (що) є виконавцем дії (чи носієм ознаки), - увиразнюється значення суб'єкта дії: В судовому процесі може брати участь/судовий експерт (Т-Р).

3. Коли мовець повідомляє, яка подія відбувається за відомих умов (у конкретному місці, у відповідний час, з певних причин і т. ін.,-увиразнюється значення перебігу подій: Під час постатейного голосування/розглядаються пропозиції,.. (Т-Р).

4. Коли темою повідомлення є особа (предмет), введена в якусь ситуацію, а метою висловлення - повідомлення про те, що відбувається з цією особою (предметом) за відомих умов, - увиразнюється значення ситуації. У такому разі передбачається складна тема, власне, можна говорити про дві теми: вказівка на умову, час, місце і т.ін. (див. пункт 3), та назва виконавця дії чи носія ознаки (див. пункт 1):... внаслідок несвоєчасного їх (вантажів) вивезення одержувачами з вини останніх плата за зберігання цих вантажів у портах/може бути збільшена до трикратного розміру (Т-Р).

5. Коли мовець хоче з'ясувати реальний факт вказівкою на його місце, причину, час виконання, - увиразнюється обставинне значення. Ситуація реалізується таким чином: весь склад речення, за винятком відповідної обставини, є темою і передає уже відомий факт, а ця обставина - ремою, у ній і повідомляється основна інформація - уточнення конкретного факту. Порядок слів у таких реченнях характерний тим, що рема обов'язково знаходиться в кінці речення: Побачення може бути дозволено, як правило,/не більше одного разу на місяць (Т-Р).

Експресія або виразність - може бути притаманна юридичним актам, коли вони несуть у собі додаткове стилістично-вольове навантаження, зумовлене імперативністю правових норм. У таких текстах виникає зворотний порядок розташування елементів (інверсія:): а) коли змінюється об'єктивна послідовність компонентів (рема -тема); б) коли змінюється послідовність компонентів не актуалізованого словосполучення (не порушуючи порядку "тема - рема").