Чемні хлопці фінішують останніми. Цей вислів, здається, походить зі світу бейсболу, але деякі авторитети стверджують, що першим все ж було її протилежне значення. Американський біолог Ґарретт Гардін скористався ним, аби сформулювати ідею про те, що можна назвати «соціобіологією» або «егоїстичною генетикою». Переконатися у доречності цього не складно. Якщо перекласти загальновживане значення виразу «чемний хлопець» його дарвінівським еквівалентом, то чемний хлопець — це індивід, який сприяє іншим представникам свого виду у поширенні їхніх генів у наступних поколіннях за власний рахунок. Тоді чемні хлопці, схоже, приречені на зменшення своєї чисельності: чемність, за Дарвіном, не здатна вижити. Але є ще одна технічна інтерпретація поширеного слова «чемний». Якщо пристати на це визначення, яке не надто відрізняється від загальновживаного, тоді чемні хлопці таки можуть фінішувати першими. Саме такому більш оптимістичному поглядові й присвячений цей розділ.
Пригадайте «злопам’ятних» з 10-го розділу. То були птахи, що допомагали одні одним від доброго серця, але відмовляли у допомозі (тримали на них зло) індивідам, які раніше відмовили їм. «Злопам’ятні» починали домінувати в популяції, бо передавали майбутнім поколінням більше генів, ніж «простаки» (які допомагали іншим без винятку, а тому експлуатувалися) та «шахраї» (які намагались безжально визискувати всіх навколо та наважувалися згодом на обманом). Історія «злопам’ятних» проілюструвала важливий загальний принцип, який Роберт Тріверс назвав «взаємним альтруїзмом». Як ми бачили на прикладі риби-чистильника, взаємний альтруїзм не обмежується представниками одного виду. Він працює в усіх відносинах, що називаються симбіотичними — наприклад, між мурахами та попелицями, де попелиці використовуються як дійна худоба. Після того, як був написаний 10-й розділ, американський політолог Роберт Аксельрод (частково у співпраці з В. Д. Гамільтоном, ім’я якого вигулькує безліч разів на сторінках цієї книги), скерував ідею взаємного альтруїзму у вражаюче несподіваних керунках. Саме Аксельрод сформулював технічне значення слова «чемний», на яке я посилаюсь у першому абзаці цього розділу.
Подібно до більшості політологів, економістів, математиків та психологів, Аксельрод був зачарований немудрящою азартною грою під назвою «дилема в’язня». Вона настільки проста, що я знав досить тямущих людей, які розуміли її абсолютно неправильно, гадаючи, що у ній криється щось значно більше! Але простота її оманлива. Різновиди цієї захоплюючої гри займають не одну полицю бібліотек. Багато впливових людей вважають, що у ній захований ключ до стратегічного оборонного планування і що нам слід вивчати її, щоб запобігти Третій світовій війні. Як біолог, я згоден з Аксельродом та Гамільтоном, що багато диких тварин та рослин постійно залучаються до гри в дилему в’язня, яка виникає протягом усього процесу еволюції.
В її первинній, людській версії ця гра розігрується таким чином. Є «банкір», який стежить за грою та виплачує виграші двом гравцям. Уявімо, що я граю проти вас (хоча, як ми переконаємося згодом, «проти» — це саме те, чого нам слід уникати). На руках ми маємо лише по дві карти, на одній з яких написано СПІВПРАЦЮВАТИ, а на іншій — ЗРАДИТИ. На початку гри кожен із нас вибирає одну карту та кладе її на стіл написом вниз. Це робиться для того, щоб ніхто з нас не міг вплинути на хід іншого: по суті, ми ходимо одночасно. Після цього ми з тривогою чекаємо, поки банкір переверне наші карти. З тривогою, бо наш виграш залежить не просто від того, яку карту ми розіграли (а кожен з нас знає, що він обрав), але й від карти іншого гравця також (яку ми не знаємо, поки банкір її не відкриє).
Оскільки всього карт 2 × 2, то загалом результатів гри може бути чотири. Для кожного результату наші виграші є такими (в доларах, з поваги до північноамериканського походження гри):
Результат I: Ми обидва розіграли СПІВПРАЦЮВАТИ. Банкір виплачує кожному з нас по 300 доларів. Ця цілком поважна сума називається «винагорода за взаємну співпрацю».
Результат II: Ми обидва розіграли ЗРАДИТИ. Банкір штрафує кожного з нас на 10 доларів. Це називається «покарання за взаємну зраду».
Результат III: Ви розіграли СПІВПРАЦЮВАТИ, а я — ЗРАДИТИ. Банкір виплачує мені 500 доларів (це називається «спокуса зрадити») та штрафує вас («простака») на 100 доларів.
Результат IV: Ви розіграли ЗРАДИТИ, а я — СПІВПРАЦЮВАТИ. Банкір виплачує вам 500 доларів («спокуса зрадити») та штрафує мене («простака») на 100 доларів.
Результати III та IV є, вочевидь, дзеркальними відображеннями: один гравець почувається напрочуд добре, а інший напрочуд погано. З результатами I і II ми почуваємось однаково, але результат I є кращим для нас обох, аніж результат II. Конкретні суми грошей не мають значення. Неважливо навіть те, які суми мають знак «плюс» (у вигляді виплат), а які — «мінус» (у вигляді штрафів). Щоби гру можна було кваліфікувати як справжню дилему в’язня, важлива лише послідовність ранжування результатів. Спокуса зрадити повинна бути кращою за винагороду за взаємну співпрацю, яка повинна бути краща, ніж покарання за взаємну зраду, що повинна бути краща за виграш «простака». (Однак, є ще одна умова кваліфікації гри як справжньої дилеми в’язня: середнє значення між спокусою та винагородою «простака» не повинне перевищувати винагороду за взаємну співпрацю. Причина цієї додаткової умови стане зрозуміла пізніше.) На Рис. А всі чотири результати представлені у вигляді матриці виграшів.
Рис. А. Виграші від різних результатів гри в дилему в’язня
Тепер поміркуймо, чому ця гра називається «дилемою». Щоб відповісти на це запитання, погляньте на матрицю виграшів та уявіть думки, що рояться в моїй голові, коли я граю проти вас. Я знаю, що ви можете розіграти лише дві карти: СПІВПРАЦЮВАТИ або ЗРАДИТИ. Розгляньмо обидва варіанти по черзі. Якщо ви підете зі ЗРАДИТИ (це означає, що дивитися слід на праву колонку), то найкраще за все для мене було би також піти зі ЗРАДИТИ. Правда, тоді на мене чекає покарання за взаємну зраду, але якби я пішов зі СПІВПРАЦЮВАТИ, то отримав би виграш «простака», що ще гірше. Тепер подивимось на іншу річ, яку ви можете зробити (дивитися слід на ліву колонку), пішовши з карти СПІВПРАЦЮВАТИ. І знову найкращим для мене було би піти зі ЗРАДИТИ. Якби я пішов зі СПІВПРАЦЮВАТИ, ми обидва отримали б доволі непоганий виграш у 300 доларів. Але якби я пішов зі ЗРАДИТИ, то отримав ще більше — 500 доларів. З цього можна зробити висновок, що, яку б карту ви не розіграли, найкращим ходом для мене завжди буде ЗРАДИТИ.
Отже, завдяки непохитній логіці, я збагнув, що незалежно від ваших дій я мушу зраджувати. Зрештою ви завдяки не менш непохитній логіці дійдете такого самого висновку. Тому, зустрічаючися, два раціональних гравці обидва зраджуватимуть, а також обидва отримуватимуть штраф або малий виграш. Тим не менш, кожен із них чудово знає, що якби тільки вони обидва розіграли СПІВПРАЦЮВАТИ, то обидва отримали доволі високу винагороду за взаємну співпрацю (в нашому випадку йдеться про 300 доларів). Ось чому ця гра називається дилемою, чому вона здається такою нестерпно парадоксальною, а також чому навіть пропонували ухвалити закон проти неї.
Слово «в’язень» у назві дилеми походить від одного уявного прикладу. Валютою у ньому є не гроші, а терміни ув’язнення. Двоє чоловіків — назвемо їх Петерсон та Моріарті — сидять за ґратами за підозрою у співучасті в злочині. Кожному з в’язнів в його окремій камері пропонують видати колегу (ЗРАДИТИ), надавши проти нього свідчення в суді. Подальший перебіг подій залежить від дій обох в’язнів, і жоден із них не знає, що обере інший. Якщо Петерсон покладе всю провину на Моріарті, а той не перечитиме і мовчатиме (співпрацюючи з його колишнім та, як виявилось, підступним другом), то Моріарті отримає суворий вирок, а от Петерсона звільнять за те, що він спокусився і зрадив. Якщо кожен із них видасть іншого, то обидва будуть засуджені, але отримають певне заохочення за згоду надати свідчення та трохи менший, хоча все одно суворий вирок — покарання за взаємну зраду. Якщо обидва співпрацюватимуть (між собою, а не зі слідством), відмовившися свідчити, то доказів для звинувачення їх у злочині буде недостатньо, і вони отримають лише несуттєвий вирок за менше правопорушення — винагороду за взаємну співпрацю. Хоча може здатися дивним вважати засудження до короткотермінового ув’язнення «винагородою», ці люди розцінили би його саме так, якщо альтернативою був би значно довший термін позбавлення волі. Як ви бачите, хоча «виграші» тут обраховуються не в доларах, а у судових вироках, усі важливі ознаки гри збережені (погляньте на послідовність ранжування чотирьох результатів від гіршого до кращого). Якщо ви уявите себе цими в’язнями, припускаючи, що обидва мотивуються раціональним егоїзмом та пам’ятаючи, що вони не можуть змовитися, то побачите, що жоден із них не має іншого вибору, крім як зрадити іншого, таким чином прирікши себе на суворий вирок.
Чи є якесь розв’язання цієї дилеми? Обидва гравці знають, що, незалежно від дій їхнього суперника для них самих краще за все буде ЗРАДИТИ. Тим не менш, обидва також знають, що якби тільки вони обидва співпрацювали, то кожен із них виграє більше. Якби тільки… якби тільки… якби тільки був якийсь спосіб домовитись між собою, якийсь спосіб гарантувати кожному гравцеві, що іншому можна довіряти, що той не гнатиметься за егоїстичним джекпотом, якийсь спосіб контролювати дотримання домовленості!
У простій грі в дилему в’язня немає жодного способу гарантувати взаємну довіру. Якщо хоча б один із гравців не виявиться дійсно безгрішним «простаком», надто добрим для цього світу, ця гра приречена завершитись взаємною зрадою з її парадоксально низьким виграшем для обох гравців. Але існує й інша версія цієї гри. Вона називається «ітераційною», або «повторюваною» дилемою в’язня. Ця повторювана гра є складнішою, а її складність і приховує надія.
Повторювана гра — це лише звичайна гра, що за участю тих самих гравців повторюється невизначену кількість разів. І знову ми з вами сидимо навпроти одне одного, з банкіром посередині. І знову кожен із нас має на руках лише по дві карти, на одній з яких написано СПІВПРАЦЮВАТИ, а на іншій — ЗРАДИТИ. І знову ми ходимо, розігруючи ту чи іншу з цих карт, а банкір видає нам виграш або вимагає штраф згідно з викладеними вище правилами. Але тепер, замість завершення гри після першого ж раунду, ми знову беремо наші карти та стаємо до наступного раунду. Послідовні раунди гри дають нам можливість відчути довіру або недовіру, віддячити супротивникові тим самим або пробачити чи помститися. Протягом нескінченно довгої гри важливим моментом є те, що ми обидва можемо виграти за рахунок банкіра, а не за рахунок один одного.
Після десяти раундів гри я теоретично міг би виграти цілих 5000 доларів, але лише якби ви були надзвичайно дурним (або легковірним) та розігрували СПІВПРАЦЮВАТИ кожного разу, попри той факт, що я весь час зраджую. Більш реалістично, що кожен із нас міг би легко виграти 3000 доларів грошей банкіра, якби ми обидва розігрували СПІВПРАЦЮВАТИ в усіх десяти раундах гри. Для цього нам не потрібно бути особливо легковірними, бо ми обидва можемо бачити, з минулих ходів противника, що йому можна довіряти. Ми можемо, по суті, контролювати кожен хід противника. Може трапитися так, що жоден із нас не довіряв би іншому: ми обидва розігрували б ЗРАДИТИ протягом усіх десяти раундів гри, і банкір отримував по 100 доларів штрафу з кожного з нас. Найбільш імовірно, що ми довірятимемо одне одному не завжди, і кожен розігруватиме якусь змішану послідовність СПІВПРАЦЮВАТИ та ЗРАДИТИ, отримуючи проміжну суму грошей.
Птахи з 10-го розділу, які знімали кліщів одне в одного, грали саме у повторювану дилему в’язня. Як це в них виглядало? Ви, мабуть, пам’ятаєте, що для птаха надзвичайно важливо позбутися власних кліщів, але він не може дістати до маківки голови та потребує допомоги товариша, що зробив би це для нього. Справедливо було би пізніше віддячити за отриману послугу. Але ця робота забирає у птаха певний час та енергію, хоча й не дуже багато. Якщо птах зуміє безкарно вдатися до шахрайства — щоби з нього кліщів зняли, а він згодом не повівся шляхетно — тоді отримає всі вигоди без жодних витрат. Подивіться на порядок ранжування результатів, і ви переконаєтеся, що, по суті, ми маємо тут справжню гру в дилему в’язня. Взаємна співпраця (знімання кліщів одне в одного) — це, певна річ, добре, але існує спокуса зробити ще краще, відмовившись сплачувати витрати, на які наражає взаємність. Взаємна зрада (відмова знімати кліщів) — це, звичайно, погано, але не так погано, як витратити зусилля для іншого і не позбутися власних кліщів. Матриця таких виграшів наведена на Рис. B.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Егоїстичний ген» автора Докінз Клінтон Річард на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „12. Чемні хлопці фінішують першими“ на сторінці 1. Приємного читання.