Розділ «Модуль 4. Операції банків з цінними паперами, позабалансові та операції щодо забезпечення фінансової стійкості банку»

Складання звіту про фінансові результати ґрунтується на концепції грошових потоків за доходами та витратами, які групуються за їхнім економічним характером (Додаток 16). Дохідні статті форми звітності розміщені у її лівій частині, а витратні - у правій. При цьому кожній групі доходів по горизонталі відповідає аналогічна група витрат. Це дає змогу оцінювати собівартість формування різних груп ресурсів і безпосередній чистий прибуток (збиток) від операцій. Доходи і витрати відбиваються в обліку в тому періоді, у якому були зроблені чи здійснені, незалежно від фактичного отримання чи сплати грошових коштів.

Усі форми річного звіту складаються на паперових носіях за підписом керівника та головного бухгалтера та подаються відповідним територіальним управлінням Національного банку України у встановлені ними строки, не раніше 5 та не пізніше 19 лютого наступного за звітним роком.

Річний фінансовий звіт установи комерційних банків подають разом з копією договору про проведення аудиторської перевірки незалежним аудитором відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність".

Усі форми річного фінансового звіту складаються у двох примірниках. Примірник річного звіту, який залишається в установі банку, підшивається разом з усіма матеріалами до річного звіту з аудиторським звітом. Комерційні банки забезпечують схоронність звіту, як документів з постійним строком зберігання.

Відповідальність за своєчасне та якісне складання річного фінансового звіту покладається на керівників, головних бухгалтерів установ банків та відповідних функціональних служб банку.

2.3. Управління ризиками, яке передбачає оцінювання загроз у кожній банківській установі та формування достатніх резервів для фінансового покриття таких загроз. Як показують економічні кризи останніх років, фінансова стійкість банку, значною мірою, залежить від обраної стратегії управління ризиками. При цьому метою процесу управління банківськими ризиками є їх обмеження або мінімізація (оскільки повністю уникнути ризиків неможливо), що сприяє підвищенню вартості власного капіталу банку.

Національний банк визначив систему для оцінки кожної категорії ризику. Система оцінки ризиків надає можливість в послідовний спосіб вимірювати ризики і визначати, яких наглядових процедур необхідно вжити. Для шести категорій ризику - кредитного, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового ризику, валютного ризику та операційно-технологічного ризику наглядові органи оцінюють кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику. При цьому, для ефективного використання системи оцінки ризиків враховується як поточний стан банку, так і фактори, які можуть вказувати на зростання ризиків.

Незалежно від своєї структури, кожна система управління ризиками включає такі основні етапи:

- ідентифікація (виявлення) ризику - це насамперед визнання та розуміння наявних ризиків або ризиків, що можуть виникнути у зв'язку з новими діловими ініціативами, тобто це усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

- кількісна та якісна оцінка (вимірювання) ризику - точне і своєчасне вимірювання ризиків є надзвичайно важливим компонентом ефективного управління ризиками. За допомогою різноманітних методів оцінюється розмір (величина) ризику як сума можливих втрат, ймовірність настання негативної події та тривалість періоду впливу ризику;

- мінімізація ризиків - у процесі мінімізації банківських ризиків банк може вдатися до різних методів, більшість яких розглядалась вище у взаємозв'язку зі здійсненням окремих банківських операцій. Вибір методу або групи методів управління банківськими ризиками залежить від стратегії конкретного банку;

- моніторинг ризику - здійснення постійного контролю за рівнем ризику з механізмом зворотного зв'язку, що дозволяє своєчасно відстежувати рівні ризиків. Звіти про моніторинг мають бути регулярними, своєчасними, точними.

Слід відмітити, що кожний комерційний банк має свої переваги і на основі цього виявляє ступінь ризику, на який може наражатися. Тобто вирішує, який рівень ризику для нього прийнятний, і шукає способи, як уникнути небажаних ризиків. Подібні дії в економічній науці називаються системою керування ризиками або ризик-менеджментом. Процес ризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні рівні - від управлінського (спостережної ради та правління) до рівня на якому безпосередньо приймаються або генеруються ризики (бек-офіси, фронт-офіси) тощо.

До процесу ризик-менеджменту мають бути залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку:

o спостережна рада - у межах своїх функцій та відповідальності перед власниками банку, вкладниками, іншими контрагентами та органами банківського нагляду;

o правління банку - у межах своїх повноважень та відповідальності перед спостережною радою банку, клієнтами та органами банківського нагляду;

o підрозділ із ризик-менеджменту - у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісної та якісної оцінки, контролю та моніторингу ризиків.

o бек-офіси і фронт-офіси - у межах своїх функцій прийняття банком ризиків згідно з установленими повноваженнями.

Враховуючи, що будь-які активні прибуткові банківські операції є ризиковими, тобто супроводжуються ймовірністю фінансових втрат для покриття яких банки мають формувати адекватні за розмірами резерви, що дозволяє підвищити надійність та стабільність банківської системи, забезпечити захист кредиторів і вкладників банків.

Банки формують резерви усіма ризиковими активними операціями: кредитними, операціями з розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках, операціями з придбання цінних паперів, дебіторською заборгованістю тощо.