Розділ «Тема 3. Механізми здійснення банківської кредитної діяльності»

Прикладом дисконтного кредиту є урахування (дисконтування) векселів через придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Ураховуючи вексель, банк надає векселедержателю-пред'явнику строковий кредит. Як правило, можуть бути враховані векселі на визначений строк платежу, а саме:

- визначено-строкові (на певну дату);

- дато-векселі (у визначений строк від дати складання);

- візо-векселі (у визначений строк від пред'явлення). Крім того, на них має бути дата про пред'явлення.

Для здійснення операції з урахування векселів векселедержатель подає до банку відповідний пакет документів, зокрема, заяву, встановленого зразка; інформацію щодо фінансового стану векселедержателя; його кредитоспроможність; угоди, на підставі яких були придбані векселі; реєстр пред'явлених до врахування векселів, форма якого встановлюється банком (щонайменше у двох примірниках); векселі, які пред'являються до врахування тощо. Якщо векселі прийняті банком для розгляду, то пред'явнику видається розписка про одержання векселів та призначається орієнтовний строк кредитування або ж день, у який він має забрати невраховані векселі.

Після проведення аналізу пред'явлених векселів та прийняття банком позитивного рішення про їх врахування (всіх або окремої частини) установлюється сума дисконту та інших утримань з клієнта за кожним векселем, а з клієнтом укладається договір про врахування векселів. Договір може укладатися на певний строк (генеральна угода про врахування векселів) або врахування визначених векселів (окремий договір про врахування векселів). На самих векселях пред'явник зобов'язаний на вимогу банку виконати повний або бланковий індосамент.

Кредит у формі врахування векселів надається через:

- перерахування на поточний рахунок пред'явника у строк, установлений у договорі про врахування, суми, що належить до сплати пред'явнику векселя;

- сплату кредиторської заборгованості пред'явника іншим кредиторам за умови подання документів, що підтверджують наявність такої заборгованості (актів звірки заборгованості, договорів про поставку продукції, товарно-транспортних накладних тощо) у межах суми, яка належить до сплати пред'явнику векселя. У цьому разі банк перераховує кошти на поточний рахунок відповідного кредитора пред'явника в порядку, установленому чинним законодавством.

У практиці банківських установ використовується також онкольний кредит, який є короткостроковим і погашається на першу вимогу кредитора. При здійсненні онкольного кредитування банк відкриває позичальнику спеціальний поточний рахунок під заставу товарно-матеріальних цінностей чи цінних паперів. У межах забезпеченого кредиту банк сплачує всі рахунки суб'єкта господарської діяльності. Погашення кредиту здійснюється на першу вимогу банку за рахунок коштів, які поступили на рахунок позичальника, або ж шляхом реалізації наданого у забезпечення майна. Онкольний кредит погашається позичальником, як правило, з попередженням за 2-7 днів. Процента ставка за таким кредитом може бути нижчою, ніж за строковими кредитами. З точки зору строку повернення і якості забезпечення така кредитна операція вважається однією з найбільш ліквідних статей балансу банку.

Отже, банківська установа при кредитуванні позичальників використовує різні методи кредитування. Вибір банком і позичальником необхідного методу кредитування залежить від таких чинників, як: характер кредитної операції, сфера діяльності позичальника, вид кредиту, обсяг кредитних коштів, ризики діяльності у галузі позичальника тощо. Саме від правильно обраного методу кредитування залежить прибутковість кредитної операції та ефективність використання позичальником у повному обсязі кредитних коштів.

Короткі підсумки

1. Банківські установи мають володіти достатніми обсягами капіталів для здійснення активних операцій. З метою проведення ефективної кредитної діяльності банки формують кредитні ресурси та розраховують кредитний потенціал. При цьому кредитний потенціал банку складається з мобілізованих банком коштів (залучених та позичених) з вирахуванням коштів обов'язкового резервування. Значну роль у формуванні кредитних ресурсів банків відіграють вклади фізичних осіб. Саме тому банківські установи повинні значну увагу приділяти цьому сегменту ринку.

2. Здійснення кредитної діяльності банків відбувається за умови дотримання принципів кредитування. До основних принципів банківського кредитування належать: поверненість, строковість, платність, забезпеченість та цільовий характер використання. При цьому доцільно також застосування таких принципів кредитування, як: диференційованість та договірний характер. Кожний наданий банком кредит має бути забезпечений ліквідною заставою та повернений позичальником у визначений кредитним договором строк. Водночас позичальники повинні використовувати надані кредитні кошти за цільовим призначенням та сплачувати проценти за користування ними. Банківським установам, у свою чергу, слід виважено підходити до оцінки позичальників та диференціювати їх за характером фінансово-господарської діяльності, обсягом капіталу тощо та організовувати кредитування на договірних засадах.

3. З метою проведення ефективної кредитної діяльності кожна банківська установа формує власну кредитну політику, яка має розроблятися і провадитися з урахуванням чинної законодавчої та нормативно-правової бази та бути гнучкою до будь-яких змін в економічній політиці держави. Кредитна політика повинна визначати порядок проведення кредитних операцій та відповідальних осіб за них тощо. Банківська кредитна політика включає в себе систему документів, які регулюють усі аспекти кредитної діяльності банку: внутрішньобанківські положення та стандарти щодо кредитування, а також кредитні інструкції, технологічні карти проведення конкретних кредитних операцій.

4. Серед найбільш поширених методів, які використовуються вітчизняними банками, є кредитна лінія, овердрафт, контокорентний кредит та разовий строковий кредит. Обрання банком того чи іншого методу кредитування залежить від виду діяльності позичальника, його фінансового стану та можливостей розраховуватися за кредитними зобов'язаннями, а також від характеру кредитної операції та проекту, що кредитується.

5. Кредитна лінія відкривається, як правило, надійним позичальникам, які мають позитивну кредитну історію, підтримують постійні ділові контакти з банком, мають добрі репутацію та фінансовий стан. Кредитна лінія передбачає надання банківською установою коштів клієнту протягом певного, встановленого у договорі, періоду та у межах визначеного і заздалегідь погодженого ліміту. Банки можуть відкривати своїм клієнтам різні види кредитних ліній, зокрема, поновлювальну і непоновлювальну, мультивалютну, рамкову, сезонну, підтверджену кредитні лінії, кредитну лінію з повідомленням тощо.

6. Значного поширення у діяльності банківських установ набуло кредитування за методом овердрафт. Овердрафт передбачає, що банк допускає тимчасову наявність дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника. При цьому визначаються ліміт овердрафту та строк користування ним Як правило, овердрафтне кредитування є короткостроковою кредитною операцією, яка дає можливість позичальнику здійснювати оплату за виконані роботи чи надані послуги понад суму залишку коштів, що є на його рахунку. За надання овердрафту банківські установи встановлюють плату у виді фіксованої чи плаваючої процентної ставки, а також комісійної винагороди банку.

7. Надання контокорентного кредиту передбачає відкриття банком єдиного активно-пасивного рахунка позичальнику, на якому фіксуються всі операції клієнта. При цьому за дебетом рахунка відображається сума наданих банком кредитних коштів, а за кредитом - надходження коштів на рахунок позичальника. Найбільш простим і поширеним методом кредитування є разовий (строковий) кредит. Під час використання цього методу кредитування банк щоразу перевіряє документацію та кредитну заявку позичальника, оцінює його фінансовий стан і приймає рішення про надання кредиту за кожним конкретним випадком окремо.