Розділ «2.1.5. Зернові бобові культури»

Рано навесні при настанні фізичної стиглості грунту поле боронують боронами БЗТС-1,0 у двох напрямках і на другий-третій день перший раз культивують культиваторами (КШУ-6) в агрегаті з боронами на глибину 10-12 см. Після культивації ріллю вирівнюють шлейфами, планувальниками або волокушами. Перед сівбою проводять передпосівну культивацію з боронуванням на глибину загортання насіння.

Удобрення. Квасоля дуже добре реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Гній зазвичай вносять під попередник, проте його можна в нормі 15-20 т/га вносити безпосередньо під квасолю.

Фосфорно-калійні добрива дають під зяблеву оранку, а азотні – навесні під першу культивацію. Середні норми мінеральних добрив: 30-45 кг/га азоту та по 45-60 кг/га фосфору й калію.

Для сівби використовують кондиційне насіння із схожістю не нижче 92-95%, добре відсортоване й за 2-3 місяці до сівби протруєне проти фузаріозу, антракнозу, пліснявіння з використанням ТМТД, фундазолу та інших протруювачів. Проти квасолевої зернівки восени насіння обробляють бромистим метилом (30-100 г/м3 приміщення). Безпосередньо перед сівбою (за 2-3 год до висівання) його обробляють ризоторфіном або іншими препаратами.

Висівають квасолю сівалками ССТ-8, СКОН-4,2, СО-4,2 у пізні строки, коли ґрунт прогріється до 11-13°С. Основний спосіб сівби – широкорядний з шириною міжрядь 45-60 см. Норми висіву залежно від районів вирощування коливаються від 300 тис. схожих насінин на 1 га у Степу до 350-400 тис. у Лісостепу та на Поліссі. Глибина загортання насіння на важких грунтах 3-4, на легких 5-7 см.

Догляд і збирання. Важливим агрозаходом при вирощуванні квасолі в посушливу весну є післяпосівне коткування поля кільчасто- шпоровими котками ЗККШ-6А. При утворенні грунтової кірки проводять досходове, а після з'явлення у рослин першої пари справжніх листків – післясходове боронування легкими боронами впоперек або по діагоналі рядків. При з'явленні бур'янів починають обробляти грунт у міжряддях культиваторами УСМК-5,4В, КРН-4,2А. Протягом вегетації міжряддя розпушують 2-3 рази на глибину 5-6 см. Зважаючи на малі площі посіву, гербіциди застосовувати не бажано. При потребі проводять ручне прополювання, що обходиться дешевше, ніж при застосуванні гербіцидів.

Після появи сходів квасолі та ретельного обстеження площі і виявлення бульбочкових довгоносиків посіви обприскують інсектицидами. У фазі бутонізації, цвітіння проти квасолевої зернівки обробки повторюють.

Урожай збирають, коли на рослинах побуріє 70-80% бобів. Скошують квасолю переобладнаними на низький зріз жатками ЖБА-3,5А, ЖРБ-4ДА, ЖБС-4,2 та ін. Використовують також квасолезбиральні машини ФА-4А, ФА-4М. Валки обмолочують зерновими комбайнами з підбирачами із зменшеною частотою обертів барабана (до 400- 500 об./хв), щоб уникнути травмування насіння.

2.1.5.5. Нут

Господарське значення. Нут, як і багато інших зернобобових культур, використовують як продовольчу й кормову культуру, в насінні якої міститься 25-34% білка, 4-7,2% жиру та багато інших корисних органічних і мінеральних речовин. Насіння білонасінних сортів нуту за смаком нагадує горох і використовується для виробництва консервів, різних кондитерських виробів, приготування домашніх страв, виробництва сурогатів кави. На корм худобі використовують сорти нуту з темним забарвленням насіння, яке гірше розварюється і має нижчі смакові якості.

Солома нуту груба і малопридатна на корм тваринам. Її згодовують лише козам та вівцям. Зелену масу нуту теж не використовують на корм, бо в ній міститься багато органічних кислот – яблучної та щавлевої.

Як бобова культура нут здавна відомий землеробам Давніх Греції, Риму, Єгипту; в СНД – в Середній Азії, Закавказзі. Дрібнонасінний нут походить з Південно-Західної Азії, крупнонасінний – з країн Середземномор'я.

За інтенсивної технології нут може давати до 30-35 ц/га і більше зерна. Тому за останні роки інтерес до цієї культури в Україні зростає і площі посівів її в Степу розширюються.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Нут (баранячий горох, пухирник – Cicer arietinum L.) – однорічна рослина з ребристим прямостоячим стеблом. Боби однонасінні – здуті, овальні, сильно опуклі, не тріскаються. Маса 1000 насінин 100-600 г. Самозапильна рослина (рис. 2.1.27).

Розрізняють чотири підвиди нуту. Найпоширеніший підвид євразійський (ssp. eurasiaticum G. Р.) – середньої висоти рослина (60-80 см). Маса 1000 насінин 200-300 г.

Холодостійкий, насіння починає проростати при температурі грунту 2-4°С, а дружні сходи з'являються при 4-8°С. Витримує весняні й осінні заморозки до мінус 8-10°С, а зимуючі форми (в Середній Ази, Закавказзі) при осінній сівбі під снігом витримують морози до мінус 25°С. Під час вегетації (цвітіння, достигання) дуже вибагливий до тепла. Добре витримує повітряну й грунтову посуху, при надлишку вологи уражується фузаріозом, аскохітозом. Має добре розвинену кореневу систему. Економно витрачає вологу. Транспіраційний коефіцієнт нуту 320-360.

До ґрунту нут невибагливий. Він добре росте на супіщаних легких суглинках, а також на піщаних і солонцюватих грунтах. Кращими для нього є ґрунти чорноземні й каштанові.

Рис. 2.1.27. Нут: а – загальний вигляд; б– форми насіння: 1 – кутаста ("бараняча голова"); 2 – проміжна; 3 – горохова

Із сортів в Україні районовано Буджак, Красень, Пам'ять, Слобожанський, Тріумф.

Технологія вирощування. Нут у сівозміні можна висівати після різних попередників, кращими з яких є просапні й озимі культури.