Розділ «2.1.5. Зернові бобові культури»

Основний і передпосівний обробіток ґрунту під нут, як і під інші ранні зернобобові культури, має бути якісним. Під зяблеву оранку вносять фосфорно-калійні добрива в дозі 60-90 кг/га фосфору й калію.

Навесні боронуванням закривають вологу, вносять 20-30 кг/гз азоту одночасно з боронуванням на глибину загортання насіння.

Сівба. Висівають нут у ранні строки одночасно з сівбою ранніх колосових культур. Основний спосіб сівби – широкорядний з шириною міжрядь 45 см, на чистих полях – звичайний рядковий.

Для сівби використовують відсортоване й очищене насіння, схожість якого не нижче 90-95%. Перед висіванням його протруюють фундазолом, а в день сівби обробляють ризоторфіном або іншими препаратами.

При широкорядному способі сівби норма висіву становить 0,5- 0,6 млн схожих зерен, або 80-120 кг/га, при звичайному рядковому - відповідно 0,7-0,9 млн і 120-200 кг/га, залежно від крупності насіння. При ранніх строках сівби насіння загортають на глибину 5-7 см, при запізнілих – до 8-10 см.

Догляд. Відразу після сівби площу коткують кільчасто- шпоровими котками. Коли сходи вкоріняться, при появі бур'янів або ґрунтової кірки проводять боронування упоперек рядків. Проти бур'янів застосовують також гербіциди, які зазвичай вносять за 2-3 дні до появи сходів. На широкорядних посівах проводять міжрядний обробіток не менш як двічі за літо.

Збирають нут, коли пожовтіє більшість бобів. Не слід запізнюватись із збиранням, бо втрачається багато бобів і під час обмолочування сухе зерно подрібнюється. Кращий спосіб збирання на чистих посівах – пряме комбайнування, на засмічених – роздільне. Для запобігання подрібненню насіння під час обмолочування валків частоту обертів барабана в комбайні зменшують до 400-600 об./хв. Після обмолоту насіння очищають, сушать до 14% вологості і зберігають у сухих приміщеннях.

2.1.5.6. Чина

Господарське значення. Чину (Latinis sativus L.), подібно до гороху й сочевиці, використовують як кормову й продовольчу культуру. Продовольча цінність її визначається високим вмістом білка в зерні (28-30%), яке добре перетравлюється організмом. За смаком воно майже таке, як горох. Маса 1000 насінин 160-220 г.

У Середньоазіатських країнах чину сіють разом з іншими бобовими культурами і з борошна зерносуміші готують кашу та інші страви. Її використовують також як овочеву культуру.

Подрібнене зерно чини в якості концентрованого корму згодовують великій рогатій худобі, свиням. На корм тваринам використовують солому чини, яка за вмістом білка (13%) значно переважає солому гороху, сочевиці й інших бобових культур.

Чину висівають на зелений корм, сіно і на випас.

Чина ціниться і як технічна культура. З білка її насіння виробляють високоякісний клей (казеїн) для склеювання високих сортів фанери. Його використовують також у текстильній промисловості, виробництві пластмас.

Агротехнічне значення чини полягає в тому, що вона, як і інші бобові, поліпшує фізико-хімічні властивості ґрунту і підвищує його родючість. Вирощують її і як сидеральну культури, що збагачує ґрунт на органічну речовину та азот.

Чина – досить давня культура. Дрібнонасінна чина походить з країн Південно-Західної Азії, крупнонасінна – із Середземномор'я. Світова площа посівів чини – до 500 тис. га. Невеликі площі засівають нею в Азербайджані, Російській Федерації (Татарстані, Башкортостані, Центрально-Чорноземній зоні та ін.), в Україні (в південних областях). Загальна посівна площа її в СНД – близько 10 тис. га.

Урожайність зерна чини в посушливих районах становить 25- 30 ц/га і більше. При вирощуванні чини на зелений корм урожаї в районах достатньої вологості досягають 250-350 ц/га, в посушливих районах 120-150 ц/га, що значно перевищує урожай інших однорічних бобових культур в таких самих умовах. Урожай сіна чини у середньому становить 35 ц/га.

Морфобіологічні і екологічні особливості. В культурі найчастіше зустрічається чина посівна (L. sativus L.) (рис. 2.1.28).

Чина відзначається високою холодостійкістю. Її насіння проростає при температурі 2-3°С. Сходи витримують заморозки до мінус 5-8°С. Висока холодостійкість чини дає змогу висівати її в осінньо-зимовий період у районах Закавказзя й Середньоазіатських країнах. Сума позитивних температур, необхідна до нормального достигання чини, коливається від 1500°С у посушливі роки до 1900°С.

Чина – культура посушливих і напівпосушливих районів. Транспіраційний коефіцієнт її становить 400. Вона особливо легко витримує посуху навесні після появи сходів. Однак під час цвітіння та бутонізації потребує достатнього зволоження фунту. Надмірні дощі в період наливання і достигання плодів шкідливі для чини: її вегетативна маса сильно уражується іржею, аскохітозом, формується щупле зерно.

Чина – рослина довгого дня. Вегетаційний період, залежно від сорту й кліматичних умов, триває 70-125 днів.