Розділ «1.2. ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА»

1.2.1. Природно-екологічні ресурси функціонування рослинництва в Степу

1.2.1.1. Природно-ресурсний потенціал

Універсальним природним ресурсом сільського господарства, необхідним для функціонування всіх галузей є земля. Вона незамінна іншими видами ресурсів, і є основним засобом виробництва рослинницької продукції на суші.

Під терміном "земля" в галузі рослинництва розуміються такі поняття як територія, рельєф, ґрунти, водний і кліматичний режим, природний фітоценоз, агроландшафти тощо.

Зона Степу України охоплює площу 240,2 тис. км2, що становить біля 40% території держави (603,7 тис. км2). Протяжність у меридіальному вимірі становить 500 км, у широтному – 900 км.

Макрорельєф зони являє собою чергування височин, низин і рівнин, що на значній географічній території зумовлює неоднорідність зони за природними умовами, а відтак знаходить відповідне відображення в клшаті, грунтах та агровиробничих якостях. Особливістю підвищених територій є значне розчленування мережею балок (0,5- 1,0 км/км2), наявністю силових земель значно погіршують структуру і якість грунтового покриву. Схилові грунти становлять 30-50%, місцями 50-70% території, що зумовлює значне погіршення вологозабезпечення ґрунтів через втрати води з поверхневим стоком, розвиток ерозійних процесів, підвищену інсоляцію на схилах південної експозиції.

Характерною особливістю низовин, які займають значну частину зони, є відсутність схилових земель, що обумовлює сприятливі умови для вирощування польових культур.

Абіотичні ґрунтові ресурси степової території сформувались на материнських породах різного походження і механічного складу. Понад 80% площі займають найбільш цінні для рослинництва лісові породи, на яких сформувались ґрунти важкосуглинкового та легкоглинистого складу. Середньо- й легкосуглинкові ґрунти поширені переважно у долинах річок, причому перші зустрічаються локально у межах Донецької і Приазовської височин.

Серед інших (нелесових) материнських порід зустрічаються алювіальні піски (пониззя р. Дніпро), щільні безкарбонатні породи (Донецька, Придніпровська та Приазовська височини), щільні карбонатні породи (степова частина Криму, відроги Середньоросійської височини, корінні береги річок Сіверський Донець, Інгулець, Інгул, Південний Буг). Особливістю ґрунтів, сформованих на щільних материнських породах, є щебенюватість, яка значно зменшує їх потенційну родючість.

Ґрунти, сформовані на глинах, характеризуються погіршеною агрономічною якістю із-за важкого механічного складу та солонцюватості (степова частина Кримського півострова, подові грунти Херсонської області).

1.2.1.2. Ґрунтово-екологічні ресурси, їх географічне розміщення

Неоднорідність ґрунтового покриву і кліматичних умов Степу зумовлює необхідність адекватного відношення до формування технологічних заходів при вирощуванні сільськогосподарських культур. Тобто мова йде про запровадження у кожній зоні, підзоні адаптивного рослинництва. З цього приводу ґрунтовий покрив Степу поділено на відносно однорідні й неповторні за якістю ґрунтів ареали географічного розміщення.

Для зонування степової території за ресурсами вологозабезпечення, природою грунтоутворення та родючістю ґрунтів використано відносний показник – гідротермічний коефіцієнт Селянинова (ГТК), який виражає співвідношення між кількістю опадів за період з середньодобовою температурою повітря вище 10°С, і сумою температур за цей період, помножене на 10.

Виділено три грунтово-екологічні зони: Північного Степу чорноземів звичайних, Південного Степу чорноземів південних і Сухого Степу каштанових ґрунтів та солонців. Зони поділяються на підзони.

Північний Степ поділяється на три підзони:

1) північну недостатньо зволожену з ;

2) північно-центральну помірну засушливу з ;

3) південно-центральну засушливу з ;

Зона Південного Степу відрізняється помірно посушливим кліматом. Ця зона поділяється на дві підзони: