РОЗДІЛ ШОСТИЙ. РОКИ 1905-1914

Найгарячіші виступи проти "Української Хати" були на сторінках газети "Рада" та в її колах. Пізніш, часом, відгукувався "Дзвін" та інші. Між "Радою" та "Українською Хатою" розвинулася гостра і жива полеміка, що не вгавала впродовж всього часу, витворивши два кола прихильників: "радян" і "хатян".

Навколо "Української Хати" гуртувалася переважно молодь, чимало народних учителів, подекуди дрібні урядовці. Були це ті, що в перший же рік дали журналу до 400 передплатників, не рахуючи дрібного продажу (до 300 примірників).

З молодих сил склався і перший кадр співробітників. Побіч М. Шаповала та П. Богацького були тут: літературний критик М. Євшан (Федюшка), публіцист А. Товка-чевський, а далі такі як О. Олесь, Г. Чупринка, О. Коваленко, Галина Журба. Тут же роблять свої перші виступи М. Рильський та П. Тичина. Книжка за книжкою і журнал міцніє. А в новий рік вступає він вже цілком скріпшим. На його сторінках з'являються такі імена як О. Кобилянська, В. Винниченко, М. Вороний, С. Черкасенко; стають до співробітництва й ті, що ще не так давно поборювали його початки. Зі сторінок журналу линув бадьорий, молодий голос. Літературна і публіцистична праця розгорталася і росла, здобуваючи симпатиків. Але світова війна 1914р., що так боляче вдарила по всій українській пресі, не минула й "Українську Хату", обірвавши її існування.

"Дзвін"

Тоді ж, на шостому числі II річника, з наказу начальства київської військової округи припинено й другий літературно-науковий і мистецький ілюстрований журнал, що ставив завданням поширення ідеологічних підстав захисту інтересів робітничих верств суспільства. Був ним місячник "Дзвін", що почав виходити у Києві з 1 січня 1913 р. за редакцією В. Левинського. Тут, побіч із статтями ідеологічного та тактичного характеру, відведено було поважне місце добре підібраному відділу красного письменства з творами ліпших українських авторів. Позбавлений тенденційності, цей відділ разом з тим гармонізував з цілістю ідеологічних основ світогляду, який журнал заступав. Зміст його складався з творів таких письменників як Леся Українка ("Оргія" та інші), В. Винниченко ("По - свій", "Божки", "Молода кров"), Г. Чупринка (спроба драматичного етюду — "Самогубець"), С. Черкасенко ( "Казка старого млина"), М. Вороний, Петро Стах (С. Черкасенко), X. Алчевська (поезії), Ю. Сірий (ескізи) та інші.

Публіцистичний відділ давав чимало матеріалу, що ставив широку програму, висвітлюючи ідеологічне становище в поточному суспільному житті, літературні питання, питання мистецтва тощо. На теми національного і робітничого питання публікувалися тут статті Л. Юркевича (Л. Рибалки), В. Садовського, К. Миргородського та інші. В. Левинський провадив постійний огляд галицько-української політики і робітницького руху в інших країнах. Тут же статті та огляди Д. Донцова ("З українського життя", "Українське студентство і аполітизм").

Своє становище в українському суспільстві визначив "Дзвін" словами Л. Юркевича. Виступаючи проти погляду української одноцілості, що був поширений серед суспільства, підкреслював він, що "ми ще дуже мало думали і говорили про себе, як про головного ворога всяких змагань помирити все суспільство і... зв'язати спільною ідеєю, в тім випадку ідеєю національною".

Виходячи з цього, "Дзвін" звертав увагу на прояви "міщанської ідеології" в українській пресі ("Рада", "Літературно-Науковий Вісник", "Українська Хата"), на її характер та вказував на її небезпеку.

Це становище не могло лишитися без відповіді. Почулися в пресі критичні відгуки, почалася полеміка, але в цілому появлення нового органу зустрінуто було як факт додатній. Зокрема було це підкреслено "Літературно-Науковим Вісником", який писав про тих, що згуртувалися навколо "Дзвону", що вони "мають за собою певні здобутки в нашому громадянстві, налічують чимало видатних своїх робітників, тому і появу їхнього культурного органу можна привітати" (А. Ніковський).

Іншими словами привітали російські журналісти, а в першу чергу марксистсько-більшовицького напрямку на чолі з В. Леніним. Головне вістря його виступів проти "націоналістично-шовіністичного органу", як був ним охрещений "Дзвін", скеровано було в напрямі основної ідеологічної його сили і провідника Л. Юркевича.

Розгалуження української преси під Росією

Загальний образ розвитку української преси під Росією в 1905-1914 рр. Порівняння з пресою іншим народів

Всього в 1905-1914рр. виходило української преси:

С початком війни 1914 р. українську пресу було заборонено. На 1915 р. пощастило залишитися лише двом легальним часописам, два часописи почали виходити наново, а три виходили нелегально. Отже, з 17 часописів, що виходили в 1914 р., легальних органів було лише 4.

Цікаво порівняти стан української преси з пресою російською за зазначену добу, що знаходилася на українських землях, та з пресою інших народів під Росією. Взявши 1910 р., як середній рік, бачимо, що цього року було 13 назв українських органів на 226 назв російських на українських землях. З цих 226 органів російської преси виходило у Києві — 54, в Одесі — 48, у Харкові —35 і т. д. Того ж року на 13 органів української преси виходило в Росії: польських — 234, німецьких — 69, жидівських — 31 (в жидівській мові), вірменських — 21, грузинських — 13.

Менше, ніж українці, мали татари — 11, азербайджанці — 6, білоруси — 1 і чехи — 1.

Адміністративна практика. Цензура. Законопроект про друк і українська преса

Українські органи в чужих мовах: "Украинский Вестник" і "Украинская Жизнь"

Потреба в українському органі, який би мав своїм завданням інформувати російське суспільство і пресу про українську справу, стала на порядок дня зараз же, як тільки настали деякі цензурні полегші. Першою спробою було видання в Петербурзі тижневого журналу під назвою "Украинский Вестник". Почав він виходити з 21.V. 1906 р. за редакцією М. Славінського і при активній участі Д. Дорошенка, як секретаря редакції.

Свої завдання орган цей сформулював так: "З'ясувати українське національне питання з історичної, побутової, соціальної й економічної сторінки, визначити місце і значення України поміж іншими областями нової демократичної Росії, сприяти справедливому вирішенню національного і обласного питання взагалі".