РОЗДІЛ ШОСТИЙ. РОКИ 1905-1914

Перед першою світовою війною "Рада" мала вже коло 4.000 передплатників. Поборюючи перешкоди, почала вона доходити і до ширших народних мас.

Початки територіального розгалуження преси під Росією в 1906 р.

Партійна преса. " Слово": виникнення, співробітники, зміст, завдання

Після згаданої вже "Боротьби" довше пощастило протриматися тижневику "Слово". Був це центральний орган Української партії соціал-демократів. Почав він виходити з 11.IV. 1907 р. при матеріальній підтримці Петербурзької української соціал-демократичної організації (головно одного з її членів — М. Шадлуна) і за фактичним редагуванням колегії в складі: С. Петлюри, М. Порша, В. Садовського та Я. Міхура. До кінця 1907 р. офіційним видавцем-редактором була О. Королева, після якої підписував часопис як відповідальний редактор С. Петлюра. Сили були обмежені. Головний тягар лежав на згаданій колегії, серед якої вправним журналістом був, власне, тільки С. Петлюра. Решта щойно починали свою журналістичну роботу. Серед постійних співробітників були: Г. Коваленко (Сьогобочний) і Д. Донцов. До найактивніших належав також А. Жук (А. Вовчанський). З інших — І. Мазепа (псевдонім Андрієвський), В. Дорошенко (В. Білоцерківський), Л. Юркевич (Л. Рибалка), Д. Дорошенко, В. Чехівський, В. Степанківський (В. Коваль). З поетів та письменників: С. Черкасенко, Г. Чупринка, Дніпрова Чайка, П. Тенянко та інші. Основна праця лежала на членах редакційної колегії. Так, М. Порш (псевдоніми М. Гордієнко, М. Чацький, Полуботок) писав на політичні, економічні та національні теми, що пізніш вийшли під назвою "Про автономію України", С. Петлюра (С. Сімон, Пра) спинявся на темах національно-культурних і літературних. Я. Міхура (Хв. Кучерявий) дав низку статей на робітничі теми, врешті В. Садовський писав головним чином на теми економічного і політичного характеру.

На початку "Слово" ставило своїм завданням політичне і соціальне усвідомлення ширшого читача, вважаючи, що національна свідомість прийде разом із соціальною. Прихильником такого становища був М. Порш. Іншої думки були С. Петлюра, В. Садовський та Я. Міхур. Вважали вони потрібним, щоб "Слово" жвавіше реагувало на прояви української дійсності, виразно виявляючи свою позицію у визвольній українській боротьбі. Перевагу згодом взяла ця остання думка, що й повела часопис в напрямі захисту українських національних потреб по лінії інтересів українського робітництва.

Розходилося "Слово" в кількості приблизно тисячі примірників. Для українського політичного партійного органу на ті часи була ця кількість чимала. Але була вона невстачальна, щоб покрити всі сподівані і несподівані витрати.

Передплатниками спочатку були, головним чином, члени партійних груп. Пізніш коло читачів поширилося безпартійним учительством і селянством. Не останнє місце мала і студентська молодь.

Українська преса поза українськими землями в Росії

Популярно-народні органи на українських земляк під Росією: "Село", "Засів", "Маяк"

Щойно більше як за два роки при найактивніший праці М. Гру шевського починає в Києві виходити популярний народний ілюстрований тижневик під назвою "Село". Перше число появилося ЗЛУ. 1909 р. Своїм завданням "Село" ставило "подавати відомості, новини і всяку науку в справах, потрібних нашому селянинові або робітникові, і про всякі важніші справи з життя українського, російського й заграничного, цікаві для всіх, про які кожному треба знати".

До співробітництва запрошено було визначніші сили. Були тут О. Олесь, В. Самійленко, Г. Чупринка, Я. Щоголів, що містили тут свої поетичні твори, як також В. Винниченко ("Кузь та Грицунь" та інші), А. Тесленко ("Страчене життя" та інші), С. Черкасенко ("Земля" тощо). Тут же — твори західноукраїнських письменників: О. Кобилянська, В. Стефаник, Л. Мартович, Т. Бордуляк з його популярним оповіданням "Дай, Боже, здоров'я корові" і тут же вперше з'явилися оповідання Виборного Макогоне нка (Мод. Левицького) про мову в школі, у суді тощо, що потім здобули широку популярність.

Огляди світових подій та внутрішнього життя, як також літературно-критичні замітки давав Микита Шаповал. Крім нього подібні ж статті містив тут Ю. Сірий (Т-о, Тищенко). Але найбільш звернено було увагу на популярні статті з життя світу, природи, з життя села та його культурно-просвітньої праці.

Регулярно подавав огляди з діяльності Думи та уряду П. Смуток. Про українське культурно-наукове та громадсько-політичне життя на західноукраїнських землях писав до "Села" М. Залізняк. На господарські теми писали

A. Терниченко (пізніш редактор "Ріллі"), А. Гиленко,

B. Королів-Старий, О. Мицюк (громадське землеволодіння та переселення).

Врешті, добре поставлена була хроніка. Все це робило часопис цікавим і поважним органом. Здобув він собі глибоку симпатію серед широких кіл, став вітаним гостем під селянською стріхою.

В легкій, приступній формі, формуючи й організуючи думку читача, провадив цей часопис його до лав українського суспільства вже як свідомого його члена. І читач це цінив. Були села з цілими гніздами передплатників — до десять і більше. Заходило "Село" в найдальші закутки, де трудно було навіть припустити, щоб там коли була газета.

Але все це дуже добре оцінила й адміністрація. Тому не дивно, що по півторарічному існуванню з'явилися на сторінках "Села" слова М. Грушевського до читачів, що характеризують умови, в яких доводилося цьому часопису існувати:

"Жодне українське видавництво не було так високо отаксоване: крім явних репресій і кар, часом заборонювано "секретно" всяким начальством та відомствами, на різні і всякі способи, включно до наказу з волостей не видавати його адресатам, а відсилати до канцелярії губернатора... Тяжко видавати тепер справедливу часопись взагалі, а ще тяжче українську, а ще гірше — селянську українську. Не знають люди, як тяжко... Нема ні одній газеті такої тісноти, як нашій. І тому припиняємо її — може на час тільки, може й навсіди - як полегшає".

Не полегшало. І "Село" ніколи вже не появилося. Наступником його став з 4.1II. 1911 р. ілюстрований тижневик під назвою "Засів". Почав він виходити за тієї ж самої редакції та з тим самим складом співробітників і тією самою програмою, як і "Село". Зміна назви однак не змінила становища до нового часопису з боку адміністрації. Кари і заборони продовжували робити своє діло. За якийсь час ведення часопису перейшло до інших людей, гуртка письменників. Нова редакція не порвала зв'язків з колишніми співробітниками і керманичами. Бажаючи якнайліпше забезпечити часопису існування та поширити його, редакція задумала зробити низку реформ. А в зв'язку з цим вирішила провести серед передплатників анкету. Анкета дала дуже цікавий матеріал. Показала вона обличчя читача та його оцінку і становище до часопису.