РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. РОКИ 1860-1905 У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

Та вдержати "Світ" на новий 1883 р. не пощастило. Причиною тією, за свідченням І. Франка, з одного боку, був відхід І. Белея до "Діла", а з другого — вживання часописом фонетичного правопису, що вважалося тоді революційним чином і відстрашувало передплатників. Про цю другу причину згадує П. Куліш у листі до К. Сушкевича, як до голови Товариства ім. Шевченка. Закликає в ньому вплинути на Товариство, щоб воно "навіть само, позичаючи для себе грошей, уділяло з них на підтримку "Світові" не менш 60 гульденів щомісяця... Бо коли б, писав він, найкраща книга не появилася на світі, це була б така шкода, як упадок періодичного видання. Так як у Галичині цураються фонетики, так само цураються у нас етимології в правописі.

Заклик не мав позитивних наслідків. А брак більшої кількості передплатників стояв уже загрозою перед дальшим існуванням часопису.

Вже на самому початку І. Франко вказував на тираж і на кількість передплатників. "...У нас вже дуже мало примірників, - писав він до Драгоманова, — так як ми друкували його всього 250 (тепер далі друкуємо по 300). Передплатників у нас досі около 150, т. є. хоча і більш, ніж ми зразу надіялися, але все-таки замало на покриття навіть коштів друку".

Наприкінці 1882 р. з ч. 20/21, виданим лише в кількох примірниках і в неповному вигляді, видання було припинено.

Настала перерва. Представники радикальної течії пішли до співпраці в народовецькій пресі. Не легко це давалося, а іноді кінчалося і прикрими наслідками. Саме до цього часу належить, наприклад, відмова у співробітництві в "Ділі" І. Франкові з іронічною фразою, киненою йому на прощання: "Йди і не признавайся, що ти Русин"...

Тоді ж було відібрано від М. Павлика "Бібліотеку найзнаменитіших повістей" — додатку до "Діла".

Відновлення своєї преси для радикалів було ділом "животрепещущим", як висловлювався М. Павлик. Виникають проекти. Вже 1883 р. один з таких проектів опрацьовує студент Віденського університету В. Полянський. Мав це бути літературно-науковий журнал при найближчій участі І. Франка, О. Терлецького, В. Коцовського, Н. Кобринської та інших. Зі східних українських земель розраховували на О. Пчілку та інших. Через брак коштів, що їх не пощастило, як то сподівалися організатори дістати в потрібній кількості, залишився цей проект нездійсненим. Не пощастило здійснити і пізніші проекти видання "Нової Науки", "Прапору" та "Поступу".

"Товариш". Програма. Відгуки, становище молодшої групи радикалів. Упадок часопису

Щойно в середині 1888 р. появляється у Львові перше число органу університетської молоді радикального напрямку під назвою "Товариш" — письмо літературно-наукове, за фактичною редакцією І. Франка і з підписом відповідального редактора С. Козловського. Виходити мав двічі на місяць. Перше число, як оказове, появилося 10 липня розміром 20x13,5 в 116 сторінок. В статті від редакції в першому числі подано основні напрями, якими мав іти часопис. Зводилися вони до твердження, що стоячи на щиро-національному ґрунті, як писала редакція, "не сходячи ані на хвилю з ґрунту народного русько-українського, ми бажаємо по змозі прикладати до пізнання того ґрунту сучасні європейські методи наукові і літературні, а заразом прояснювати дальшу нашу роботу показом на ті дороги, якими йде тепер наука і література в других, освіченніших краях Барони"...

Зміст цього числа склався як з творів красного письменства, так публіцистичних і наукових статей. Щодо перших, то передусім треба згадати "Домашній промисл" І. Франка. Далі — поезії Гетьманця "З України", що малюють українську біду, та О. Маковея — "На самоті", переклад Мирона (І. Франка) "Із епіграм К. Гавличка-Боровського" та інших. Тут же дві статті М. Драгоманова. Одна з них — критична під назвою "Науковий метод в етнографії", присвячена "етнографії Слов'янщини", написаної О. Стодольським (О. Кониським) (Л., 1887). Стаття відзначується цікавою, гострою критикою способу визначування різниці поміж українцями та руськими, якого вжив О. Стодольський. Друга, не менш цікава і не менш гостра, під назвою "Сміх і горе" вказує на хиби історичного і географічного характеру, якого допускається українська преса.

Безпощадною критикою тогочасної публіцистики визначається стаття І. Франка під назвою"Наша публіка". З інших треба згадати М. Павлика, який дав цінну своїми даними розвідку "Русини в Америці", Н. Кобринську, В. Будзиновського, який виступив тут з обговоренням робітничої справи.

Врешті, вісті, матеріали, серед яких: лист Т. Шевченка до О. Герцена, лист Ю. Федьковича до Д. Танячкевича та інші.

Першим відгуком на вихід "Товариша" була більша стаття О. Борковського, що появилася в кількох числах "Зорі". Подавши програму, автор зазначував тут, що "потреба таких видавництв по правді давно давалася чути, о тім нема що й казати... Тим більше радіти треба, що найшлись раз люде, що почули вже в собі силу, потрібну до так важного і віддавна потрібного діла, і то, щоб говорити о "Товаришу", навіть між молодіжею. Правда, що в 1-му числі "Товариша" бачимо тих молодих сил зовсім небагато, але надіятися треба, що дальше виявиться їх більше. А все ж і те буде великою заслугою, коли зуміють для своєї прехорошої програми винайти хоч би і старших людей. Не хочу молодому видавництву вказувати, що в дечім може зарожево дивиться поперед себе, а зичу йому щиро якнайкращої долі на розпочатій дорозі".

Реферуючи далі зміст часопису, підкреслював особливо оповідання І. Франка, статтю М. Павлика та статті М. Драгоманова. Вказавши на цікавий зміст і гостроту останніх, звернув увагу редакції на те, що заголовок однієї з них ("Научний метод в етнографії") значно більше обіцює, ніж дає.11 закінчував: "Рад би я на закінчення додати видавництву охоти до дальших трудів з тою увагою, щоби, не відступаючи від своєї хорошої програми, користало більше з праці молодіжі".

Діставши "Товариша", Драгоманов дав йому таку оцінку: "Вернувшись кілька днів тому до Женеви, застав "Товариша". Усе легеньке й поверховненьке, але свіженьке й зачіпливе, так що мусить розворушити трохи Вашу публіку"...

Обіцяє незабаром надіслати свої праці і між іншим першу частину "Австро-руських споминів" та запитує про вихід другого числа. За короткий час знову запитує: "Коли Ви почнёте печатити ч. 2 "Товариша"? І повідомляє, що першу частину споминів уже надіслав.

А тим часом з "Товаришем" вже було зле. Спочатку провід доручено І. Франкові і Павликові. По виході першого числа Франко почав підготовлювати матеріал до другого числа. Сюди між іншим мала ввійти стаття Коцолевського "Про партійні відносини між русинами", Франка про село Добрівляни. Також сподівався дістати кореспонденцію про німецькі колонії на українських землях.

Так було на початку вересня. А в жовтні зайшли зміни. Серед молоді під проводом В. Будзиновського виявилося незадоволення часописом. Хиби, на думку опозиції, були в тому, що він майже не мав праць "молодших", та що "часопис був за націоналістичний, реакційний", що дещо в ньому було "не на місці" і т. д. До всього того, на її думку, часопис мусив би бути менше практичний, а більш теоретичний, науковий, європейський. Внаслідок всього цього редакцію було від Франка відібрано. Перейшла вона до рук так званих "радків", як назвав молодих політиків М. Драгоманов по імені малої доньки Радки. Це спричинилося до того, що "Товариш" завмер і зійшов зі сцени суспільного життя.

Ще одна спроба співробітництва радикалів із народовецькою пресою

Літературно-журналістичні сили радикалів після того зробили ще спробу співробітництва з народовецькою пресою ("Правда", "Батьківщина"). Але розбіжність у поглядах на зміст українського національного відродження та на завдання в ньому преси стала на перешкоді і спроба ще раз скінчилася не щасливо.