Розділ «АРКАДІЙ ЖИВОТКО ЯК ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ЖУРНАЛІСТ І УЧЕНИЙ»

Тара-тічка-річка

Як зайнялась річка.

Тара-тан-тан, їде знов пан.

Тара-товче-товче,

Що ж таке хлопче

"Що це таке?! — з болем вигукує автор рецензії. — Що і яку думку мав автор і видавництво? Беручи до рук цю книжку, мимоволі червонієш за видавництво..."

Після завершення публікацій огляду дитячої літератури автор підготував аналітичну статтю, адресовану батькам і педагогам, — "Казки і діти". Мудрістю, щирістю й переконливістю підкупляють кожного, скажімо, ось ці рядки: "Підходячи з казкою до маленької дитини, ми, дорослі люди, повинні пам'ятати, що перед нами маленька квітонька життя. І ми мусимо бути тими садівниками, які, збираючись поливати квітку, раніше добре пробують воду, аби не обварити квітку, аби не заморозити її".

Чи не з тієї любові до дитини і невдоволенням якістю того чтива, яке нерідко пропонував на ринок непідготовлений видавець, і з'явилося в Аркадія Животка бажання самому упорядкувати дитячий збірничок, який можна було б використовувати як в родинах, так і в дошкільних навчальних закладах. Працю він почав ще в Кам'янець-Подільському, книжка планувалася до виходу в місцевій філії Катеринославського українського видавництва. Але через складні політичні обставини видрукувана була значно пізніше — 1922 року в Берліні, з маркою цього ж видавництва, але в його лейпцизькій філії. Видання одержало назву "Промінь".

Ця книга й сьогодні не втратила свого виховного й пізнавального значення. І не лише для дітей, а й батьків, вихователів. Продуманою і зручною є її структура. Перший розділ побудований за порами року і дає можливість вихователеві послідовно вивчати з дітьми матеріал протягом року. У другому — зібрані найпопулярніші дитячі ігри й забави. їх ретельно відбирав упорядник з усіляких етнографічних збірників, враховуючи географію України. Цілий ряд він записав безпосередньо, мандруючи селами і спостерігаючи за забавами дітей. В останньому розділі подається детальний календарний план праці вчителя з вихованцями. А друга частина збірника містить хрестоматійні тексти ~ кращі твори для дітей Тараса Шевченка, Лесі України, Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся, Олени Пчілки, Леоніда Глібова та інших. Відкривається ж книжка віршем, який напам'ять знало не одне покоління українців:

Українка я маленька, Українці батько й ненька. Українці вся родина, Всім нам мати - Україна.

У кам'янець-подільський період життя і творчості Аркадій Животко проявив себе і як поет. Скажімо, на сторінках щомісячника "Село" у березневому, шевченківському, числі за 1919 рік серед публікацій таких шанованих авторів як М. Грушевський ("Шевченкове слово"), С. Черкасенко ("Шевченко — пророк революції"), Д. Дорошенко ("Чужі люди про Шевченка") вміщено і білий вірш А. Животка "Кобзар". Зважаючи на рідкісність цього числа часопису, а також виходячи з бажання представити сучасному українському читачеві багатогранність наукового і творчого доробку цього автора, варто навести невеликий уривок з цього вірша:

Хто не знає з вас, братове, як кобзар співає, Хто не бачив як під кобзу сліпі очі плачуть... Але кращий в цілім світі був Кобзар у нас великий Той Кобзар, що пісні волі заспівав серед сваволі...

Однак шліфувати своє поетичне кредо Животкові не довелося. Бурхливий розвиток подій весь час спонукав до чорнової, часом невдячної і не завжди помітної праці.

Активно співпрацюючи з міністром освіти уряду УНР, першим ректором Кам'янець-Подільського університету Іваном Огієнком, він оперативно розробляє методики й програми з українознавчих предметів, що повсюдно впроваджувалися тоді в навчальний процес. Його ґрунтовні статті "Фактори дошкільного виховання" та "До справ керування дитячими садками", опубліковані на сторінках "Освіти", були покладені в основу резолюцій педагогічних з'їздів, які проводилися в Кам'янець-Подільському під егідою міністерства освіти. Пристрасне слово публіциста і патріота доходило до сердець різних читачів, не лише освітян, спонукало їх думати і діяти: "Систематичне віками знищення рідної культури, чуття державності свого народу, недбалості до своєї мови і звикле рабство під чужою культурою, а також ті нездорові умови родинного життя... — все це викликає необхідність для воскреслої держави виховання нових, вільних громадян, сильних почуттям і міццю духу".

Саме про таку воскреслу державу і про таких вільних громадян палко говорив у своєму виступі від імені селянсько-робітничого клубу Аркадій Животко під час зустрічі кам'янчан з Головою Директорії УНР Симоном Петлюрою 11 червня 1919 року. До речі, через багато літ, будучи вже далеко від Батьківщини і зберігаючи найкращі спогади про спілкування із Симоном Петлюрою і як державником, і як журналістом, Животко напише про нього сповнену теплоти і смутку ґрунтовну статтю "С. Петлюра — журналіст".

Однак втілювати мрію про "вільну воскреслу державу" на рідній землі не судилося. У листопаді 1919 року, коли було вже однозначно зрозуміло, що Кам'янець-Подільський з дня-на-день буде в руках або поляків, або більшовиків, уряд Української Народної Республіки приймає непросте для себе рішення про полишення цього міста і облаштування українських державних інституцій за кордоном.

Для Аркадія Животка, як і для десятків, сотень тисяч його однодумців, які не розуміли і не сприймали більшовицьких методів побудови нового суспільства, які не могли уявити свого майбутнього без самостійної, незалежної, демократичної Української держави, шлях стелився однозначно на захід — разом з переведенням туди залишків цієї держави у вигляді уже сформованих за роки визвольних змагань державних, громадсько-політичних та наукових структур. Починалося сповнене труднощів, надій і розчарувань скитальницьке життя у вимушеній еміграції.

Після кількох тижнів поневірянь дорогами Західної України доля закинула Аркадія Животка на Волинь. У містечку Кремінець він влаштовується учителем дитячого притулку, потім — співробітником губернського земства. Там же знайомиться з молодою і гарною Олександрою Черновою, з якою незабаром одружиться і яка на багато літ стане йому вірною помічницею й однодумцем у всіх його щирих пориваннях і починаннях. На той період припадає його активна співпраця з тамтешньою "Просвітою". Там, у Кремінці, відбулася хвилююча зустріч з колишнім професором Кам'янець-Подільського державного у країн с ького університету В. Відновим, з яким незадовго до полишення цього міста над Смотричем заприятелював. З групою емігрантів-однодумців вони прагнуть започаткувати видання періодичного друкованого органу "Волинський вісник". Однак спроба ця не вдалася, бо незабаром В. Бід-нова разом з М. Тремтом та Я. Грабівим польська влада депортує за межі своєї держави.

За якийсь час Кремінець змушений був полишати й Аркадій Животко.

1923 року він опиняється у Чехії. Від початку 20-х років саме до цієї країни почався великий наплив української еміграції. Практично між двома світовими війнами Прага стає найбільшим осередком українського культурного, наукового і політичного життя на еміграції. Цьому сприяла зокрема протекціоністська політика тогочасного чеського уряду щодо українських навчальних і наукових інституцій, що перебиралися в результаті поразки Української революції в західні держави. Після урочистого відкриття Українського вільного університету, перенесеного 1921 року з Відня до Праги, тут незабаром розгортають свою діяльність ще кілька українських навчальних закладів і установ. Це, зокрема, Українська господарська академія в Подєбрадах (вона згодом реформувалася в Український технічно-господарський інститут позаочного навчання), Український академічний комітет, Українське історико-філологічне товариство, Товариство прихильників книги, Музей визвольної боротьби українського народу, Український високий педагогічний інститут М. Драгоманова та гімназія при ньому.