Розділ «Дуже страшна історія Детективна повість, яку написав Алик Дєткін»

Він підтяг стіл до ящика, сидячи на якому я аналізував події. Перекинув дошку й прочитав: «Тут, протягом одного року, трьох місяців і семи днів, була написана повість «Таємниця старої дачі».

«Так, так, так… — сказав я собі. — Він прочитав точнісінько так, як і першого разу. Виходить, це вже не випадковість».

— Глібе, чому ж ти проминув одне слово? — прошепотів я. — Поясни, будь ласка, якщо тобі не важко. Подумай як слід, не поспішай.

— Я?.. Слово?.. Яке?

— Тільки одне. Але дуже істотне!

Я узяв «меморіальну стільницю» в руки.

— Написано так: «Тут, протягом одного року, трьох місяців і семи днів, була вигадана й написана повість «Таємниця старої дачі». А ти слово вигадана проминув. Чому? Зберися з думками. Не поспішай.

— Я не помітив… Не звернув…

І тоді й зараз? Одне й те саме слово? Ти мусиш погодитись, любий: дивний збіг!

— Не звернув…

— Два рази?

— Два…

— А може, аж три?

— Ні… Тільки два…

— Вибач, любий: тебе зраджує пам’ять. Уперше ти не помітив цього слова ще там, у місті. Коли говорив мені, що все було насправді: вся історія з Дачником. А виявляється, Гл. Бородаєв її вигадав. Навіщо ж ти мені сказав, що Дачник тут справді жив і зник новорічної ночі? Не той, вигаданий твоїм дідусем, а якийсь справжній, живий, так би мовити, чоловік? Узяв і зник… Нащо ти це сказав? І Племінника намовив сказати те саме? Подумай як слід, не поспішай.

Гліб не поспішав. Він мовчав.

— Так, так, так… — сказав я вже з погано прихованою погрозою.

— Гаразд… Я тобі… Всю правду…

— Саме так: правду, саму тільки правду! Нічого, крім правди!

– Інакше б ти сюди… А так ти одразу… І всі поїхали…