Розділ «Глава VIII На підступах до нового світу»

Професор Челленджер, який крокував попереду разом із двома індіанцями, раптом зупинився і схвильовано замахав рукою, показуючи кудись праворуч. Подивившись у той бік, ми побачили приблизно за милю від нас щось схоже на величезного сірого птаха, що неквапливо змахнув крилами, низько і плавно пронісся просто над землею і сховався серед дерев.

— Ви бачили? — радісним голосом крикнув Челленджер. — Саммерлі, ви бачили?

Його колега, не відриваючись, дивився туди, де сховався цей дивний птах.

— Що ж це таке, по-вашому? — запитав він.

— Як що? Птеродактиль! Саммерлі презирливо розреготався.

— Птеронісенітниця! — сказав він. — Це лелека, найзвичайнісінький лелека.

Челленджер втратив дар мови від сказу. Замість відповіді він звалив на плечі свій тюк і покрокував далі. Але в лорда Джона, що незабаром порівнявся зі мною, вигляд був куди серйозніший від звичайного. Він тримав у руках цейсівський бінокль.

— Я все-таки встиг її роздивитися, — сказав він. — Не беруся судити, що це за штука, але таких птахів я ще не бачив, можу поручитися в цьому усім своїм досвідом мисливця.

Отакі наші справи. Чи підійшли ми дійсно до Невідомої країни, чи стоїмо на підступах до Загубленого світу, про який не перестає повторювати наш керівник? З моїх записок ви знаєте стільки ж, скільки і я. Такі випадки більше не повторювалися, ніяких інших важливих подій того дня з нами не сталося.

Отже, мої дорогі читачі, — якщо тільки ви коли-небудь будете в мене, — ми піднялися разом з вами широкою рікою, проникли крізь очерет у зелений тунель, пройшли укосом серед пальм, здолали зарості бамбука, спустилися в рівнину, порослу деревоподібною папороттю, і тепер мета нашої подорожі лежить просто перед нами.

Переваливши через другу гряду пагорбів, ми побачили вузьку долину, що густо заросла пальмами, а за нею — довгу лінію червоних скель, які запам’яталася мені з малюнку у альбомі. Зараз я пишу, але варто мені відірватися від листа, і вона постає в мене перед очима — її тотожність з малюнком безсумнівна. Найкоротша відстань між нею і нашою стоянкою не перевищує семи миль, а потім вона згинається і йде в неозору далечінь.

Челленджер, як півень, з бойовим виглядом походжає табором; Саммерлі зберігає мовчання, але налаштований, як і раніше, скептично. Ще один день, і багато з наших сумнівів розв’яжуться. Поки ж я відправляю цього листа із Хосе, що поранив собі руку в бамбукових заростях і вимагає, щоб його відпустили. Сподіваюся, що лист все-таки потрапить за призначенням. З першою ж нагодою напишу ще. До листа додаю приблизний план нашої подорожі маючи надію, що він допоможе вам усвідомити все тут викладене.