РОЗДІЛ П’ЯТИЙ ПОСЛАННЯ З ТОГО СВІТУ

— Ви гадаєте, це добре у вашому віці? Такі поїздки дуже стомлюють, щоб ви знали. Іноді доводиться долати пішки не одну милю.

— Я почуваюся добре, — сказала міс Марпл, — і я чула, що на цих екскурсіях вони дбають про те, щоб люди зі слабким здоров’ям мали можливість перепочити.

— Я все ж таки радила б вам подбати про своє здоров’я, — сказала Черрі. — Мені не хотілося б, щоб ви впали від серцевого нападу, після того як натішитеся видовищем якогось надзвичайно гарного водограю абощо. Ви вже надто стара, пробачте мені за відвертість, щоб дозволяти собі такі розваги. Ще раз пробачте, можливо, мої слова здадуться вам надто брутальними, але я не хочу, щоб ви допровадили себе до лиха, докладаючи більших зусиль, аніж вам дозволено, чи щось таке.

— Я здатна подбати про себе, — сказала міс Марпл із виразом певної гідності.

— Робіть, як знаєте, але будьте обережні, — сказала Черрі.

Міс Марпл спакувала дорожню сумку, поїхала до Лондона й замовила там кімнату у скромному готелі («О, як чудово жилося мені в готелі «Бертрам», — подумала вона. — Але краще мені забути про ту розкіш, готель «Сент-Джордж» — цілком пристойне місце»). У призначений час вона з’явилася в екскурсійному бюро, де приємна жінка років тридцяти п’яти підвелася, щоб її привітати, назвалася місіс Сендбурн і повідомила, що вона особисто опікується цією екскурсією.

— Чи правильно я зрозуміла, — запитала міс Марпл, — що для мене ця поїздка…

І вона урвала мову, завагавшись.

Місіс Сендбурн, побачивши її легке збентеження, сказала:

— О, звичайно, можливо, я не досить чітко пояснила це в листі, якого надіслала вам. Містер Рейфаєл оплатив усі витрати.

— А вам відомо, що він помер? — запитала міс Марпл.

— О так, але він усе влаштував, ще коли був живий. Він сказав, що тяжко хворий, але хоче зробити приємність своєму дуже давньому другові, жінці, яка не мала змоги подорожувати стільки, скільки їй би хотілося.

Через два дні міс Марпл, узявши із собою невеличку сумку з нічними речами, а свою нову й гарну валізу віддавши водієві, сіла в надзвичайно комфортабельний і розкішний автобус, який виїхав із Лондона на північний захід. Вона заходилася вивчати список пасажирів, прикріплений до гарної брошури, у якій описувався маршрут автобуса й давалася розмаїта інформація про готелі, страви, прикметні місця, які вони мають відвідати. Там говорилося також, що в окремі дні була передбачена можливість обирати один із двох маршрутів, і делікатно натякалося, хоч і не наголошувалося на цьому, що перший рекомендується для молодих та енергійних, а другий особливо зручний для людей старшого віку, у яких болять ноги, які страждають від артриту або ревматизму й воліють сидіти й відпочивати, а не долати довгі відстані та підійматися на безліч пагорбів. Усе тут було організовано дуже добре й дуже тактовно.

Міс Марпл прочитала список пасажирів і окинула пильним поглядом людей, що їхали з нею в одному автобусі. Це було неважко, бо її супутники робили, по суті, те саме. Вони зупинялися на ній поглядом, як і на всіх інших, але ніхто, як могла помітити міс Марпл, не виявив до неї особливого інтересу.

Місіс Райзлі-Портер

Міс Джоана Крофорд

Полковник і місіс Вокер

Містер і місіс Батлер

Міс Елізабет Темпл

Професор Вонстед