РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ КІЛЬКА ОСТАННІХ СЦЕН

— Ви припустили слушно. Мені вона не потрібна. Те життя позаду, вона — позаду, і я не хочу, щоб вона була зі мною. Для мене зараз головне — почати своє життя з нової сторінки, дивитися вперед. Ви… — він завагався й подивився на неї, — ви мене розумієте?

— Так, — сказала міс Марпл, — я вас розумію, і думаю, ви правильно вирішили. Бажаю вам щастя в тому житті, яке ви хочете розпочати.

Він попрощався й вийшов.

— Я не сказав би, що цей хлопець зустрів вас дуже привітно, — сказав професор Вонстед. — Він міг би з більшим ентузіазмом подякувати вам за те, що ви для нього зробили.

— Ет, пусте, — сказала міс Марпл. — Я й не сподівалася від нього надто палкої подяки. Це збентежило б його ще більше. Розумієте, — додала вона, — люди дуже бентежаться, коли їм доводиться дякувати комусь і починати нове життя, дивитися на все під іншим кутом і таке інше. Сподіваюся, з ним усе буде гаразд. Він не став затятим. А це означає багато. Я дуже добре розумію, чому та дівчина закохалася в нього…

— Можливо, тепер він уже не зійде з правильної дороги.

— У цьому я сумніваюся, — сказала міс Марпл. — Я не певна, що він зможе допомогти собі сам. Єдина надія для нього в тому, що йому вдасться знайти собі дуже гарну й розумну дівчину.

— Що мені найбільше у вас до вподоби, — сказав професор Вонстед, — то це ваш дивовижно практичний погляд на світ.

— Вона зараз буде тут, — сказав Бродриб Шустерові.

— Справді? Яка дивовижна історія, чи не так?

— Я сам не міг спершу в це повірити, — сказав Бродриб. — Коли старий Рейфаєл перед смертю дав мені це доручення, то я подумав, що це стареча маячня абощо. Але ж він начебто був не такий старий, щоб скотитися до старечого маразму.

Задзвонив телефон. Шустер підняв слухавку.

— То вона вже тут? Проведіть її, будь ласка, до кабінету. Уже прийшла, — сказав він. — Диво та й годі. Ти знаєш, нічого дивовижнішого у своєму житті я не чув. Послати стару жінку, щоб вона блукала невідомо де, шукаючи невідомо що. Поліція вважає, ти знаєш, що та жінка вчинила не одне вбивство, а три. Три! Ти можеш це собі уявити? Тіло Вериті Гант знайшли під пагорком у саду, на тому самому місці, на яке вказала наша старушенція. Її не душили, й обличчя в неї не було спотворене.

— Я дивуюся, що та стерва не вколошкала й нашу стареньку, — сказав Бродриб. — Адже вона була надто квола, щоб захистити себе.

— Її охороняли двоє детективів, наскільки мені відомо.

— Що ти кажеш? Аж двоє?

— Атож, двоє. Я сам про це недавно довідався.

Міс Марпл увійшла до кімнати.

— Ми вас вітаємо, міс Марпл, — сказав містер Бродриб, підводячись їй назустріч.

— Атож вітаємо, — сказав і містер Шустер, потиснувши їй руку. — Чудова робота.