РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ МІС МАРПЛ МІРКУЄ

— Ось, наприклад, містер Каспар, — сказала міс Кук. — Ви знаєте, цей чоловік не сподобався мені з першого погляду. Він здався мені — як би це висловити — іноземним шпигуном чи кимось таким. Можливо, він приїхав до Англії, щоб викрасти наші атомні таємниці абощо.

— Я не думаю, що атомні таємниці нашої країни зберігаються десь поряд, — сказала місіс Ґлін.

— Звичайно, їх тут немає, — сказала Антея. — Можливо, хтось умисне її переслідував. Можливо, хтось стежив за нею тому, що вона вчинила якийсь злочин абощо.

— Нісенітниці, — сказала Клотільда. — Вона була директоркою у відставці, директоркою дуже відомої школи, була освіченою і вченою жінкою. Кому могло б спасти на думку стежити за нею?

— О, я не знаю. Можливо, на неї впала якась підозра.

— Я переконана, — мовила місіс Ґлін, — що міс Марпл має свою особливу думку.

— Атож, у мене свої міркування, — сказала міс Марпл. — Мені здається, що єдиними людьми, які могли… О, як важко іноді буває чітко сформулювати те, що лиш промайнуло тобі в голові. Але я хочу сказати, що існують лише двоє людей, які спадають на думку, коли ти намагаєшся розглянути суто логічні можливості. Я не хочу сказати, що так воно було насправді, бо йдеться про дуже милих і приємних людей, але, я хочу сказати, що немає нікого іншого, хто міг би бути запідозрений із погляду логіки.

— Кого ж ви маєте на увазі? Дуже навіть цікаво.

— Гадаю, я не маю права говорити про це вголос. Адже це тільки припущення, яке може вам здатися дуже непереконливим.

— Хто ж, на вашу думку, міг би скотити згори той камінь? Кого, ви думаєте, бачили Джоана та Емлін Прайс?

— Суть мого припущення полягає в тому, що, можливо, вони нікого не бачили.

— Я вас не зовсім розумію, — сказала Антея. — Як могли вони нікого не бачити?

Можливо, вони все вигадали.

— Вигадали, що вони когось там бачили?

— Це одна з можливостей, хіба ні?

— Ви маєте на увазі, що то був із їхнього боку дурний жарт або якийсь підступний замір? Так чи не так?

— Я хочу тільки сказати, що сьогодні ми часто чуємо, як молоді люди витинають найдивовижніші штуки, — сказала міс Марпл. — Скажімо, калічать коней, розбивають вікна в дипломатичних представництвах, нападають на людей і жбурляють у них камінням. Усе це роблять дуже молоді люди, хіба не так? А серед нас лише вони були молодими людьми, ви не можете не погодитися зі мною.

— Ви хочете сказати, що саме Емлін Прайс і Джоана могли штовхнути згори той камінь?

— Лише їх можна вважати кандидатами на такий вчинок, чи не так?

— Фантазії! — сказала Клотільда. — Мені б таке й на думку ніколи не спало. Але тепер я бачу, у ваших словах щось справді є. Хоч я не знаю цих двох людей. Я не подорожувала з ними в автобусі.